З перемогою!

З перемогою, друзі!

Вчорашня гра зі швейцарцями залишила не двояке, не трояке і, навіть, не четверояке враження, а якесь відчуття того, що ми можемо, але не вміємо.
Не вміємо диктувати свої умови супернику, не вміємо віддавати точні паси, не вміємо самостійно читати й змінювати гру без підказки тренерів, не вміємо вгадати зі складом на гру (Коноплянка, Пятов?

Але можемо, стиснувши зуби в останнім відчаї, тримати удар, можемо вижати з маленької нагоди гол, а то й два, можемо красиво й результативно грати, навіть тоді, коли здавалось, що це неможливо. Ось такий дуалізм розривавав мені мізки вчора між 10 та 12 годиною ночі.

І тому завжди виникає питання чому?

Чому нашу опорну зону, особливо в першому таймі, швейцарці рвали як Барбос тряпку?

Чому збірна відкотилась і зустрічала лицарів Гельвеції аж в 14-ій зоні?

Чому нічого не виходило всю гру в Мораєса? Невже лише через те, що стабільно грає в новому сезоні?

Чому провалив перший тайм Зінченко, який у другому буквально виблискував, як алмаз «Куллінан» на фоні штучних камінців.

Навіщо вчора вийшов на поле Коноплянка? На жаль, як би я не захоплювався колись його грою, тим більше земляка, але не те тільки вчора було видно, що Женя же не той самий Євген Коноплянка, який розривав захист суперників Дніпра, та суперників Севільї в своїх перших матчах в Іспанії. Хоч я тут я трохи можу зрозуміти Шевченко, бо хто у нас є кращий лівий вінгер? Хоч є Кузик, є Третьяков? Та це все не те… На жаль…

І останнє моє чому? Чому провалив гру Пятов? Його гра ногами наводила жах в першу чергу на наших захисників.

Та Ви й самі можете задати безліч «чому».

У мене немає відповідей на ці запитання, є лише догадки, але догадка це не факт.

Та вчорашня збірна нашої країни, як не дивно, мені сподобалась. Не тільки тому, що виграла. А тому, що у хлопців виявилось те, що заважає поганому танцюристу. Команда не здригнулась від напору швейцарців, команда зціпив зуби, через не можу, з останніх сил, як захисники брестської фортеці, витримали удар й зуміли перевернути гру. Ось за такий характер необхідно сказати «дякую» хлопцям. Бо давайте скажемо собі чесно, що Швейцарія не це Литва, не Сербія, не Люксембург, а це добротна, добре збита команда. Команда, яка грала на всіх чотирьох чемпіонатах світу, що відбулись в 21 –ому столітті, команда, що займає 13 місце в рейтингу ФІФА (а ми лише 22 -ге). І цю команду багато хто рахував, що можна обіграти одною лише лівою ногою.

На мій погляд, необхідно сказати «дякую» в першу чергу Зінченко. Він повністю провалив перший тайм, він поряд з Коноплянкою був першим кандидатом на заміну. Не знаю, що заставило його проснутись. Тумак Шевченко, чи докір Влади, але другий тайм він провів так, начебто це була не гра, а фермопільська битва. Він зумів найти порозуміння з Малиновським, з Михайличенко, з Яремчуком, що вийшов на заміну, і раз за разом став розганяти атаки. І гра пішла. А якщо додати, що Тимчик з Ярмоленко не скидали оберти всю гру, той переможного забитого голу довго чекати не прийшлось.

Також «дякую» потрібно сказати і так нами «любимому» Степаненко. Що не кажіть, а характеру цьому бійцю не займати. Як і Зінченко гра у нього не йшла, але він, зціпивши зуби, випалював накруги себе все, що горіло й могло тільки зайнятись. Він не дивився куди вибивав м’яча, не віддавав точної передачі, але без нього наша опорна зона, яка стогнала в першому таймі, як Дніпро ревучий, а може й сильніше, розвалилась би як картковий будинок.

А як натхненно вчора грали Малиновський з Ярмоленком та Тимчиком праворуч. Перший гол – пісня пісень, казка, що стала дійсністю. Гру Малиновського, Тимчика і пятку Ярмиленко запам’ятаємо не тільки ми, а вболівальники з країни сиру, гномів і банків.

Інколи здавалось, що Шевченко награєкоманду, перед майбутню грою з іспанцями. Подивимось. Сьогодні про неї ще хочеться думати, а хочеться ще пережити як жах першого тайму, так і славу другого…

І останнє. Часто писали, особливо друзі Динамо й «друзі» Павелко, що Шевченко дуже рано призначив збір для збірної, що цим він підриває намагання Луческу ще краще підготовити Динамо до гри з Алкмаром, а сам Суркіс навіть заявляв, що не відпустить гравців так рано збори. Але як же Шевченко був правим. Бо гравці, що приїхали в збірну мали дуже різний тренувальний навик. Якщо кияни з Шахтарем зіграли хоч по дві гри, Яремчук вже тричі виходив на поле, Ярмоленко двічі пограв в товарняках, а той же Малиновський та Зінченко в новому сезоні ні разу не грали. Команду потрібно було привести під загальний знаменник. Це вийшло, але вийшло не досить переконливо. Під кінець гри той же Ярмоленко, та й Малиновський з Зінченко ледве ноги пересували по полю. А міняти їх в такій грі мало б хто наважився. Хоч, чесно кажучи мені дуже б хотілось побачити на полі Супрягу й Харатіна.

Та то таке. Будемо чекати екзамену з іспанцями.

З повагою,
Скіф.