Не стріляйте в піаніста

Більшість заслужених до нестями та приватних для ІМС журналістів (наприклад, якийсь А. Франков) пишуть в пориві глибокої заклопотаності, що навіщо нам був потрібен вчорашній матч. Причому пишуть так політкоректно, з вживанням фраз та ідіом, які бодай з точки зору нинішньої журналістики назвати цензурними не можна навіть з великою натяжкою.

Але на мою думку, думку дилетанта, така гра була потрібна, потрібна для того, щоб по – гамбурзькому рахунку правильно оцінити себе перед матчами з грандами. Особливо нині, коли після ряду перемог Динамо у багатьох футболістів думки блукають вже не в київській команді, а якщо не в Барсі та Юве, то на худий кінець в Мілані, Лондоні чи хоча б в Брюгге.

Тому добре, що ця гра відбулась перед офіційними матчами Ліги Націй.

У кого ще є надії, що проблема кіпера в нашому клубі вирішена. Ми побачили, що Жора Бущан не вміє навіть ловити мишей, не читає гру, як відкриту книгу, а вихід з воріт на перехоплення м’яча – це для нього останній день Помпеї. Перші чотири голи – це голи голи воротаря, а про інші й писати не хочу. Коли ж у Георгія заповниться цвинтар невимушено пропущених мячів? Мабуть вже ніколи, бо в 26 років переробити себе якщо й можливо, але ой як тяжко.

Те ж саме можна сказати й про нашу головну надію – Віталія Миколенко, якому вчора Жиру (та хіба тільки вчора – згадайте березень 2019 року) наглядно показав, що являє собою класний футболіст.

Розумієте, суть навіть не в тому, що програли з таким жахливим рахунком, не в тому, що грали напівекспериментальним складом, а в тому, що ми побачили різницю між тим футболом, який культивується у нашому чемпіонаті і тим, в який грають майстри. Справжні майстри. Вчора дивився на те дійство, яке нам показував «Футбол 1» й здавалось, що ми бачимо перегони між горбатими Запорожцями й Ламборджині.

Швидкість мислення гравців та командна швидкість вирішила все. Абсолютно все. У нас так грати, як грали вчора французи вміють лише Циганков та Малиновський, та Зінченко, коли перебуває в формі. Навіть якщо вернеться основний склад, ми там не знайдемо жодного гравця, який міг би грати в збірній Франції (хоча б в запасі).

Кривцов? Матвієнко? Степаненко? Так вони нині сильніші за Михайличенко, Харатіна, чи нашого Забарного? Але ж їх клас все одно на порядок менший хоча б сімнадцятирічного Камавінги. Й у мене не має віри, що вони колись вийдуть на рівень навіть не того ж Камавінги, але хожча б на рівень Василя Турянчика чи Геннадія Литовченко. Я вже не згадую Шевченка з Ребровим.

І це не їх вина. Не їх. Вони грають в той футбол, який ми маємо. А маємо ми футбол не для глядачів, не для втіхи від гри, а футбол, який більш нагадує боротьбу сумо. Такий футбол склався в головах наших тренерів, такий футбол міг народитись лише тому, що наші тренери в своїй основній масі, а в першу чергу дитячі тренери, не вміють, не знають і не бажають вчитись, взнавати й захотіти зробити команду, яка б подобалась не лише власнику, а й нам, болільникам. Й тому на фоні наших тренерів навіть Луческу виглядає титином, хоч його футбол є футболом навіть не вчорашнього, а швидше позавчорашнього дня, бо швидкість з якою прогресує ця гра, куди більш стрімкіша й енергічніша, ніж плинність днів, що як птахи злітають з календаря вічності.

І мені жаль Шевченка, який це розуміє, який бажає побудувати для збірної сучасну гру, побудовану на швидкісній командній грі, з активним високим пресингом й контрпресингом, з впевненим виходом з захисту в напад, але постійно натикається на стіну посередності. Й тому переглядає десятки новачків, надіючись впіймати, знайти, якщо не діамант, то хоча б самородок срібла. І не знаходить. І ліпить щось з тих, які хоч в чомусь виглядають майстрами, а не дерев'яними солдатами Урфіна Джуса. Бо взявшись за гуж, не кажи, що не дужий.

Я категорично проти критики злої й злобної на адресу молодих хлопців. Бо це їх зламає зовсім. Не стріляйте в піаніста, він грає як може. Я писав це не раз і не два. До тих пір поки у нас не буде тренерів, які дійсно є тренерами, а не призначених по штатному розкладу фахівців, нічого у нас не змінится. Ви можете собі уявити, наприклад, того ж Луческу яких з планшетом в руках пояснює, наприклад, Караваєву, де той повинен бути, коли кіпер пасує мяча не на нього, а на протилежний фланг, куди йому потрібно бігти, кого він потрібен пресингувати в цей час. І так далі, і таке інше, як це робить приміром постійно Нагельсман. А якщо, допустимо, що зможемо уявити, то чи зрозуміє його той же Караваєв.

Я навіть скажу, що мені сподобався як Конопля, так і Забарний. Вони намагались хоч щось створити, а не як загальний улюбленець Ярмоленко, що грав так нібито робив нам якусь послугу. Я поважаю Андрія, але вже багато років мені здається, що проти сильних суперників він грати не те що не вміє, а просто боїться. Може помиляюсь, може це мені лише здається, але не можу пригадати, щоб Андрій в грі, яка складалась дуже невдало, міг і через не можу взяти й перевернути гру. Якщо й було, то було рідко. А він вчора вийшов капітаном.

Все… Досить. Чекаємо гри з німцями.

З повагою,
Скіф.