Зізнання "нєнастаящєва балєльщіка"

Посеред освітленого кабінету стоїть стіл. Дугою перед ним на стільцях сидять різного віку чоловіки та жінки. Один з присутніх спокійно, але трохи сумно починає зізнання. В його бік повертаються присутні. Хтось з осудливим, а хтось зі співчутливим поглядом...

"Мене звати Сергій. Мені 41 рік і я..." - тут він зробив схвильовану паузу- "нєнастаящій балєльщік Дінамо"".

"Вперше почув про Динамо в 1986 році" - вже спокійно продовжував чоловік. "Більш-менш регулярно почав дивитися ігри в 88-му. Ще пам'ятаю Михайличенка футболістом. Як він ставав віце-чемпіоном Європи та Олімпійським чемпіоном. Потім невиразний 89-й, єдиним яскравим спогадом про який був прощальний матч Блохіна. А потім - 90-й, останній золоотий дубль Динамо в ЧСРСР. Розгромна перемога над майбутнім тренером в кубку, а потім і перемога в чемпіонаті. Щоправда, медалі отримали далеко не всі творці тих перемог - поїхали на заробітки... Останній чемпіонат давно неіснуючої країни майже стерся з пам'яті. Потім почалась ера Динамо в Незалежній Україні. Щоправда, млинець перший виявився глевким - несподівана поразка Таврії. Далі пішло все по накатаній. Хоча, ті чемпіонати я майже не дивився - так склалося. Мабуть, саме тоді я вперше став на дорогу "нєнастаящєва балєльщіка." Далі згадаю найяскравіші моменти: перемога над Барселоною в 93-му, Ліга Чемпіонів 94/95 з божевільною перемогою над Спартаком і дебютним голом Шевченка з Баварією. 1995-й. Перемога в 1-му турі ЛЧ над греками і... ШОК!!! шубний скандал, дискваліфікація...В 96-му реабілітація, але ганебно програні кваліфікації в ЛЧ та ЛЄ. В решті-решт, взимку повернувся Лобановський... Вже на Кубку Співдружності з'явились обережні надії на відродження Динамо. 1997-й. Феєрія! Група смерті. Нервовий матч з хепі-ендом проти ПСВ - початок нової славетної сторінки в історії Динамо. Скільки нервів пішло за ті 90+ хвилин?! Але воно того було варто. Тоді ж ще не було і не могло бути в думках, що через 23 роки я вже остаточно стану "нєнастаящім балєльщіком"... Потім безглузда нічия з Ньюкаслом, а потім... Потім сталось те, що надовго закарбується в пам'яті не тільки динамівських вболівальників - два підряд розгроми самої Барселони. Це було щось!" - тут очі в чоловіка незвично засяяли. "Далі була важка нічия з ПСВ в Києві, в першу чергу, через тиск результату. Тоді нервів у мене пішло більше, ніж в першу гру, бо на кону вже реально був чвертьфінал Ліги Чемпіонів. Але нічого. Пройшли. Щоправда, далі було розчарування від Ювентуса... 1997/98. Динамо-Спарта. Шок. Команда, яка менше року тому громила Барселону, може не потрапити до ЛЧ через якусь Спарту! Одна надія - Лобановський. І все ж завдяки курйозному голу Шевченка і героїчному Шовковському проходимо чеський бар'єр. Але груповий турнір почався невдало. Поразка Панатінаїкосу на виїзді та нічия з Лансом вдома серйозно погіршила шанси на вихід з групи. Лондон. Арсенал. Незарахований гол у ворота канонірів через оффсайд. Програємо на останніх хвилинах. Крах надій? Ні. Ребров забиває - Динамо врятоване! Потім 3 перемоги поспіль виводять нас в 1/4 ЛЧ. Виводять на Реал... Шансів мінімум, але надія жевріє. Оптимістичні 1:1 в Мадриді і переконливі 2:0 вдома. Вперше після 1988 року сльози від футболу. Але цього разу - сльози радості. Динамо - в півфіналі Ліги Чемпіонів!!! Попереду - Баварія... 3:3. 2:0 та 3:1 по ходу, які давали надію і 3:3, які її вбили... Перед Мюнхеном чомусь надії вже не було. Так і сталось - 1:0 на користь німців при багатьох нереалізованих моментах динамівців. Мабуть, тоді і вони втратили віру... 1999/2000. Вже без Шевченка Динамо натужно з везінням під назвою Марібор пробилось до 2-го групового етапу ЛЧ, де поступилось місцем в плей-офф все тим же Баварії та Реалу... Ера перемог Динамо Лобановського закінчилась. А через 2 роки не стало і самого Метра... Далі Динамо почало провалюватись не тільки в Європі, але й в Чемпіонаті України. Мушу зізнатись, що як майбутній "нєнастаящій балєльщік", до початку 2000-х я рідко дивився ЧУ - все було ясно: Динамо-чемпіон, конкуренція тільки умовна. Далі почалась ера протистояння з Шахтарем, яка співпала з ерою невиразних протистоянь в Європі, і ЧУ я дивився частіше... Певним спалахом був сезон 2004-2005, здавалось, Сабо виведе команду нарешті з групи, але.. прикра поразка без шансів Байеру перекреслила всі надії. А далі... Падіння... Антирекорд ЛЧ. Безпросвітні роки...

Відволічусь на Збірну України. Якщо в першій в історії кваліфікації це були хлопчики для биття, то вже в наступній мали всі шанси на вихід на ЧС-1998. Перемога над Португалією, досить цікава гра, ті самі Шевченко, Ребров, Лужний і Шовковський. Але... Педерсен... Кваліфікація на ЧЄ-2000. Перемога над заклятими росіянами в Києві. Божевільний гол Шевченка росіянам в Москві. Але... Словенія. Помилка Шовковського на виїзді та дурний рикошет в засніженому Києві. В кваліфікації на ЧС-2002 тренував вже Лобановський, але як почав з домашньої поразки полякам, так і закінчив виїзною поразкою в плей-офф німцям...Про сезон 2003/04 і згадувати не хочеться... Відбір на ЧС-2006. Блохін. Самовпевнена заява про вихід з 1-го місця. Натужна нічия з Данією, і така ж натужна перемога над казахами. Але сприймалось нормально - вже звикли до невиходу... А далі далі пішло-поїхало. Туреччина, Греція, Данія - всі вони в прольоті. Після нелогічної нічиї в Грузії певний розпач, який досить швидко перетворився в ейфорію - турки з данцями зіграли в нічию - Україна їде на ЧС в Німеччину. 3-і футбольні сльози, 2-і від щастя... Чемпіонат Світу. Іспанія... Потім Саудівська Аравія, Туніс, Швейцарія, Італія....Падіння, злети, знов падіння...

В цей час Динамо лихоманить... Потім прихід Сьоміна у 2008-му. Несприйняття. Вперше, разом з багатьма іншим, хто не сприйняв московського заробітчанина, не раз битого Лобановським, став "нєнастаящім". Корона фраза на мою адресу - "просто ти не любиш Динамо". Але пішли перші успіхи. В чемпіонаті, в Європі. Двічі битий Спартак по 4:1. Це гріло душу. Хоч гра не подобалась. Дійшли до 1/2 КУЄФА. Програш принциповому супернику з Донецька... Кінець казки Сьоміна, незважаючи на вигране чемпіонство. Гра Газзаєва подобалась більше, але результату принесла менше... Блохін... радість і печаль. Повний провал. В результаті приходить Ребров, який виводить Динамо вперше після Лобановського в весну ЛЧ. Виграє два чемпіонати і Кубок. Але... Суркіс. Йому Ребров не потрібен... Хацкевіч... Шок! 2 роки війни з "настоящіми" (щоправда, потім вони ж його найбільше і обгадили - та що зробиш - така природа "настаящіх"...) Потім Михайличенко. Був одразу проти, але цього разу не через несприйняття самого тренера, а від розуміння, що він - не той тренер, що здатен витягнути Динамо з болота... "Настоящіє" ж казали "Суркіс бальшой, єму віднєй"...

І от ми підійшли до головного. ЛУЧЕСКУ. Тренер головних ворогів останні майже 20 років. Вилив купу лайна на Динамо, його історію і досягнення. Вважає Росію і Україну однією країною... І от він - головний тренер Динамо.

"Настаящіє", які ше вчора в один голос називали його "Будулай, Циган, Мудеску, істрєбітєль трамваєв", вже перейшли на "Мірча", "Містер" і навіть лагідно "Дєд", хоч це прізвисько належало видатному Маслову... Та то таке. Як я вже казав, така природа "настаящіх"...

Всі ж ті, що пам'ятаючи нутро румуна, не сприйняли цього призначення, стали "Нєнастаящімі балєльщіками". Названі так і "настаящімі", і Суркісом... Щоправда, з першими успіхами Мірчі, велика частина "нєнастаящіх" "асазнала сваю віну" і перейшли в табір "настаящіх". І тепер "клєйміт пазорам" своїх колишніх однодумців...

Так от, я - нєнастаящій балєльщік Динамо. Тому що:

1. Не флюгер. Не "скидай сапоги - власть міняється"
2. Не цілую дупу Суркісу і не піддакую всім його рішенням
3. Пам'ятаю добре і погане. Тому не даю обгажувати колишніх легенд Динамо. Тому не сприймаю Сьоміних і Луческу
4. Проти тих, хто пише "Сабо - старий маразматік". Але тут ти не просто "нєнастаящій", тобі ще й місяць бану на сайті, бо така "палітіка партіі".
5. Проти тих, хто "Блохін - нє трєнєр". "Рєбров - фізрук". Бо всі дружно забули, як один вперше вивів Збірну на Турнір, а другий - за 15 років в весняну частину ЛЧ
6. Не співаю оди ледацюгам і нездарям, яких на думку "настаящіх" "нужна паддєражать", але потім самі ж називають їх баластом.
7. Не співаю оди і не цілую в дупу поточного тренера тільки через те, що він поточний