Після перерви у матчі «Динамо» – «Олексландрія» Володимир Шаран, очільник гостей, рвучко і затято простував до тренерської своєї лави. Ішов розчервонілий, переповнений думками, трохи знервований, але загалом спокійний. І на обличчі його ніби читалося:
– То ви що думаєте – ми до Києва тільки програвати їздимо?
!І це можна було зрозуміти. Луческу таки удалося його переграти. Не набагато. Не на цілу пляшку, а так… грамів на сто. Але цього вистачило (як потім виявилось…) для досягнення результату.
Але ще був цілий тайм гри. І треба було грати. Так, «Динамо» вело у рахунку 1:0. Але футбол нині до певної міри відкритий, отож один влучний удар і… вже може бути нічия.
Матч почався з голу. З різких атак «Динамо». З кількох суттєвих моментів. Здавалося б, що ж тут такого. Граємо удома. Потрібно перемагати. А отже і атакувати треба.
Усе це так. Але на початку матчу пресинг «Олександрії» не працював – мабуть такого різкого початку гості просто не чекали. А потім, коли шоковий стан у гостей минув і пресинг у них таки став функціонувати, то і разючість київських атак стала суттєво меншою.
Але ж і самі кияни, у свою чергу відповівши пресингом на пресинг, не давали атакам олександрійців занадто вже розгортатися. Тобто переможність єдиного голу ретельно берегли.
Взагалі пресинг – елемент до певної міри деструктивний… Не дати зіграти супернику, щоб усе ж – вдало зіграти самому! Змагання – а хто ж краще і уміліше… не дасть супернику грати. Але у сучасному футболі пресинг – елемент і потрібний, і ефективний, і такий, що… невідомо чим і можна замінити. І на якому возі його об’їхати.
Пресинг – це награний варіант... Якому треба протиставити – свій награний варіант! А це і час, і робота.
Згадалися слова коментатора:
– Ну, хто ж думав, що Гармаш вийде на поле…
Так, це і справді ж здивувало. Але, мабуть, Луческу вчасно зрозумів, що теперішньому «Динамо» украй потрібна така вельми харизматична фігура, як Денис. Бо це такий собі футбольний танк, що пертиме уперед незалежно від того – чи один суперник перед ним, чи десять. Роль Гармаша до певної міри можна порівняти з тою активізуючою роллю, що її грав у «Шахтарі» Даріо Срна. Але Срна уже на тренерській лаві, а хороша доза Гармаша ще могла б прислужитися команді надійним «допінгом», що стимулював би до успіху. Бо без таких по-справжньому навіжених гравців футбол, мабуть-таки, щось втрачає.
Був на полі і Циганков. Грав нібито не надто помітно. Але… прийшов момент, коли він ефектно ударив з льоту і могло бути усе. А якщо враховувати, що Віктор є майстром останнього, гольового пасу, то таких гравців, безперечно, треба і цінувати, і уміло використовувати.
Миколенко… у деяких матчах був ніби… замаскований у центрі оборони, а це знову став неймовірно активним на фланзі. Що і привело до вирішального голу. Отож не всі козирі треба відразу демонструвати та і класти на стіл.
Маємо нелегку перемога… А як будемо грати далі? Тягнутимемо суперника за вуха у власну карну зону?! Мовляв, атакуйте – ми ж вас дуже просимо… Чи атакуватимемо самі?! Ну, хай суперники думають. І добре думають. Бо можуть і не вгадати.