Динамо: підсумки євросезону

Поразка Вільярреалу в 1/8 Ліги Європи з сукупним рахунком 0:4 завершила євросезон 2020/2021 для команди з Києва. Перед тим був вихід у груповий етап Ліги Чемпіонів після трирічної перерви, що беззаперечно пов’язано з приходом на тренерську посаду М. Луческу. На шляху до ЛЧ Динамо подолало в кваліфікації нідерландський АЗ та бельгійський Гент, які входять до міцних середняків європейського футболу.

Як видно з наведених вище результатів, команда багато пропускає і мало забиває, що вказує на системні проблеми як в захисті, так і в атаці. 1/8 Ліги Європи не є якимось видатним досягненням – це об’єктивний рівень команди в останні роки. В 2018 і 2019 рр. Динамо (тоді тренером був О. Хацкевич) також доходило до цієї стадії Ліги Європи, де поступалося італійському Лаціо з загальним рахунком 2:4 і англійському Челсі з загальним рахунком 0:8. В сезоні 2019/2020 р., коли команду прийняв О. Михайличенко, Динамо взагалі не вийшло з групи Ліги Європи. Дещо кращі результати показувала команда С. Реброва, яка в 2015 р. подолала етап 1/8 Ліги Європи, перегравши англійський Евертон з рахунком 6:4 за підсумком двох матчів, але потім поступилась італійській Фіорентіні в 1/4 фіналу з загальним рахунком 1:3. В наступному сезоні команда Реброва взагалі вийшла з групи ЛЧ, після чого в 1/8 фіналу програла Ман. Сіті. Видно, що та команда грала на іншому якісному рівні, ніж ми маємо зараз, але і склад гравців тоді був значно більш якісний і досвідчений (див. https://sport.ua/uk/news/529379-gde-oni-seychas-zvezdy-dinamo-razbivshego-everton-v-18-finala-ligi-evropy).

Таким чином, в цьому євросезоні Динамо за керівництвом Луческу перевищило досягнення попередніх двох тренерів (все ж таки повернення до групового етапу ЛЧ – суттєвий поступ уперед), але до рівня команди Реброва ця команда ще далека. Позитивом роботи Луческу є в першу чергу системність і чітке розуміння того, куди команда йде. Команда дає результат там, де вона його має давати, але не більше. Також слід зауважити відмінну функціональну готовність команди, відновлену здатність витискати результат за рахунок підсилення у другому таймі. Це те, що команді не вистачало в останні роки. За цими показниками оцінюють клас команди.

З іншого боку, Луческу прививає команді очевидно нединамівський стиль гри, оснований на тривалому контролі м’яча та короткому і середньому пасі. На даний момент це втілюється в довгих розіграшах м’яча на своїй половині поля (часто в безпосередній близькості до своїх воріт), що при грамотному пресингу з боку суперника з великою долею ймовірності призводить до «результативних» помилок і обрізок, як це було у випадку другого голу в останній грі з Вільярреалом. До речі, обрізався Миколенко – один з лідерів нинішнього Динамо. Це показовий приклад того, коли системні помилки призводять до індивідуальних, адже один з базових принципів футболу – це відвести гру подалі від своїх воріт. А перепасовка (а то й навіть обвідка) у власному карному майданчику за часів Лобановського була неприпустимою. Якщо це справді той стиль гри, який закладає команді Луческу, то навряд чи ця команда зможе досягти чогось більшого, ніж вона досягла зараз.

Іншою проблемою Динамо останніх років бачу у використанні лише однієї тактичної схеми з одним нападником. Ця схема вимагає якісної і мобільної гри лінії півзахисту, коли під час атак схема 4-5-1 фактично трансформується в схему 4-3-3 з трьома нападниками. У Динамо такої лінії півзахисту немає. Тому для нас все ж таки більш успішною мала б бути класична схема 4-4-2. А зараз виходить так, що Динамо забиває дуже мало, адже та тактична схема, яку ми використовуємо, не підкріплена кадрами і індивідуальною майстерністю тих гравців, які є в команді. Хотілося би бачити більшу тактичну гнучкість, оскільки грати в захисний футбол тоді, коли потрібно відігравати два м’ячі на виїзді, виглядає просто як «відбиття номеру».

Щодо персоналій. Дві гри з Вільярреалом (особливо гра на виїзді) ще раз продемонстрували, що індивідуально нинішнє Динамо – дуже посередня команда. І тут питання не в молодості тих чи інших гравців – а в їх індивідуальних якостях, швидкостях прийняття рішень, технікою. Якщо у гравця, якому вже 18-20 років, немає техніки, то вона там не з’явиться а ні в 25, а ні в 30. Гравці Вільярреалу – середняка іспанського чемпіонату – індивідуально перевищують гравців Динамо практично на всіх позиціях. Тому без підсилення складу суттєво інших досягнень, ніж маємо цього року, не буде. Так, з цим складом за певних обставин команда може виходити до групи ЛЧ. Так, з цим складом команда може «на жилах» перемагати умовні Ференцварош і Брюгге. Але вона ніколи не гратиме на одному рівні з Барселоною, Ювентусом або ж навіть Вільярреалом.

На мою думку, у нинішньому складі необхідному рівню відповідають лише декілька гравців. У захисті це молоді Забарний і Попов, на яких можна і далі робити ставку, очікуючи на те, що з досвідом вони будуть грати стабільніше. Все інше в них є. Сирота помиляється значно більше, але він може залишитися гравцем ротації. Миколенко цією весною сильно здав, але потенційно – він гравець основи. На іншому фланзі – можливо Тимчик (його в серйозних іграх ми ще не бачили).

У півзахисті Сидорчук ще може пограти декілька років, але йому потрібна конкуренція. Також беззаперечно мають залишатися в основній обоймі Циганков, Буяльський і Шапаренко.

У нападі Беседін – форвард таранного типу, такі гравці потрібні команді. Він забивний, має відчуття позиції.

Єдина ланка, де не потрібне підсилення, – це воротарська. Є троє воротарів більш-менш однакового рівня, кожний зі своїми перевагами і недоліками, але вибір є.

Всі інші гравці, на мою думку, не відповідають рівню Динамо. Можливо, ще Караваєв – як досвідчений універсал, який може зіграти на багатьох позиціях. Такі гравці потрібні команді. Від усіх інших «основних» або тих, хто «під основними», потрібно поступово відмовлятися. Кендзера – має добрий посередній рівень – не більше. Родрігес – ми всі бачили його можливості на фоні гравців Вільярреалу. Де Пена – показовим був той момент, коли маючи фору перед захисником іспанців і маючи можливість вибігти один на один, він просто програв забіг захисникові іспанців, котрий стартував позаду нього (це до питання схеми 4-5-1). Андрієвський, Шепелев, Леднєв та інші гравці «під основою» мають підсилювати гру, а не навпаки. Супряга – велике питання, чи зможе він врешті-решт заграти.

Таким чином, якщо Динамо хоче ставити перед собою вищі завдання і цілі, потрібне кадрове підсилення: мінімум один захисник, мінімум один півзахисник руйнівного амплуа, мінімум двоє півзахисників атакуючого амплуа (серед них обов’язково один в центр поля), мінімум один швидкісний нападник.

І останнє. Потрібно підвищувати загальну культуру команди. Коли при трансляції з Іспанії чути багатоярусні мати російською, які лунають з боку тренерської лави, то розумієш, що мабуть тут є якась кореляція між загальним рівнем культури і результатом.

Дякую за увагу!