Рожеві окуляри, чому без них ніяк?

Сумно, сумно, сумно… Дуже сумно… Та зовсім не від чергового програшу збірної, бо притомні вболівальники давно зрозуміли з ким нам доведеться грати після шведів , розуміли , що перемогу нам не віддадуть, а всі інші побачили це тільки позавчора біля опівночі. Сумно, що вболівальники повторюють 2019 рік, коли за одного балакуна та піарщика 73 відсотки виборців віддали свої голоси, а сьогодні червона лінія між різними прихильниками збірної поділилась майже на ті ж самі 73 та 25 відсотків на мій погляд.

Так, збірна гарно грала у відборі на ЄВРО 2020 , та перше місце ще не дає змоги грати на рівних з топ-командами , як деякі думали , та налаштувались все це бачити . Українці не вперше в одному матчі виграти можуть у дуже іменитих суперників , а далі щось трапляється й починаються проблеми , навіть, велетенського масштабу. Але це нікого не хвилювало, ми ж перші, а коли потрібно було вигравати у кожному матчі на ЄВРО 2020 , ми побачили міць та силу збірної, не намальовану та красиво розфарбовану, а дійсну, реальну. І це стало шоком для багатьох, але ж ми побачили справжню українську збірну, без прикрас., хоча і з якоюсь структурою. Але ж в українців є одна особистість - вони ще з дитинства завжди полюбляють слухати казки, чути про гарне майбутнє, зовсім не думаючі, що вам просто брешуть. Бо так гарно намалювати майбутнє , так солоденько розповідати про гру, не кожному до снаги, але вуха бажали цього давно почути. Якщо очі не бачать то нехай вуха чують. А коли щось дуже схоже на ті балачки здійснилось , тоді псевдо патріотизм розквітає буйною квіткою. Особливо, коли нічого іншого бачити нема бажання. Ця ситуація з вітчизняним футболом яскраво показує звідки взялися на президентських перегонах ті 73 відсотки., бо вони не з неба впали , їх підготували до цього і ще багато таких, хто не бажає рожеві окуляри зняти, бо дійсність не дуже приємна. Здається. декому краще перебувати у світи казок та солодких пісень, ніж подивитись навкруги та побачити реальність.

Дивіться, зовсім недавно почався відбір на ЧС , можливо дехто вважав це легкою прогулянкою, а ось фіни та казахи не погодилися , відібрав на двох аж чотири пункти. А ще мінус два з французами , хоча це дуже пристойний результат. І вже всього 3 бали, замість 7, бо перемогти Францію було б надто зухвалою мрією. Це означає, що треба щось робити , а не розповідати, що все йде по плану. Але українці свято вірять у керманича збірної й сподіваються, що дуже швидко ми будемо на першому місці у відбірній компанії. а ці прикрі втрати очок залишаться позаду. Бо в нас є структура якась, ніхто не бачив її, але свято вірять що вона існує.

Український футбол має дуже багато вад, які не дають йому бути краще. Сподіваюсь, всі, навіть в Домі Футболу, знають про це, але нічого не роблять, крім, як думати про гроші та брати приклад з нашого гаранта, бо популізм переміг реальність. Я маю на увазі, замість дій, піар акції влаштувати. Остання акція з формою збірної, тому підтвердження, бо коли наш сусід почав волати, Павелко погодився на переможний компроміс . А що це таке так ніхто не зрозумів. А наш найвеличніший навіщо вперся до футболу, нема що робити? Так , рейтинг треба виправляти, бо народ полюбляє солодощі від Зеленського теж, але навіщо він посягнув на святе?

Невже не було зрозумілим, що наш чемпіонат УПЛ неможливо порівняти з АПЛ, навіть за дуже сильним бажанням? Де вони і де ми? Але ж після перемоги, над шведами, було багато думок, в яких вже бачили перемогу українців над британцями на класі, а потім зовсім казкові мрії висловлювались, аж до самого фіналу . Я не розумію, чому вболівальники саме так міркували, хоча бачив, що сп’яніння від перемоги над опівнічниками було надто великим, але ж воно не може тривати довгий час й протверезити прихильники повинні були. Але цього не сталось від слова, зовсім. А потім британці показали наше місце . Показали хто ми і хто вони.

Сумно було чути питання журналістів з Європи, про мову, на який розмовляли наші гравці: « У вас війна йде,окупована частина країни , а чому на мові окупанта розмовляєте? » Невже так складно вивчити українську мову , бо коли наші футболісти починають грати в Європі , вивчають італійську, німецьку, іспанську, угорську та інші швидко, і нічого не заважає цього робити. Здавалось, яка різниця на який мові розмовляють гравці, але ж вона є, та ще дуже велика. Мені здається, що багатьом, так званим українським футболістам байдуже, за кого грати, і тільки правила УЄФА не дозволять змінити країну , якщо б покликали їх в іншу. Бо грають у Росії деякі українці, і совість дозволяє це робити. Зовсім не здивуюсь якщо б вони почали грати у пеклі за чортів. Яка різниця за кого грати? Гроші , гроші, тільки гроші…

Вони, як ті наймити, що стали на захист чужої країни, бо гроші не мають пахощів і своєю поведінкою на полі не раз демонстрували це. А що, сам Шевченко володіє мовою країни? Та, ні, навіщо це йому, італійська та англійська мабуть більш потрібні. Бо збрехати на український він не вміє, а на російський скільки завгодно. Слухайте , панове вболівальники, радійте… а як Андрій Миколайович футболістів Англії до своїх грудей притискав, невже не бачили… мабуть безмірно радів, що так мало голів нам подарували британці. До речі, подивіться як наші гравці гімн України виконують, ледь губами ворушили, здається що вони це роблять не за власним бажанням, не тому, що Україна для них понад усе, а тому що це вимагають правила УЄФА, так треба. І це все ми бачимо, але ж робимо вигляд, що це дрібниці, головне голи, перемоги та трофеї. Але у футболі дрібниць не існує зовсім, тому маємо що маємо. Ні перемог, ні трофеїв, ні Кубків. Тільки сподівання на щось .

Сумно чути, як наші футбольні зірки радіють після програшу збірної. Це ті самі люди, які дуже розуміються на поганому та гарному, бо вони навіть за шалені гроші не сядуть за кермо вітчизняної автівки , бо впевнені, що своє вітчизняне не дуже гарне, у порівняні з німецькими, японськими або корейськими автовиробниками. Але про свою гру, розповідають , як про досягнення, як про велику перемогу. Та й дуже радіють. Мабуть не дивляться футбол у виконанні інших, не розуміють чому в українців немає задоволення від їх гри . Вибачитись за скоєне, якось невдачу підсолодити, вони навіть не думають, а навіщо, піпл схаває і це , бо не вперше таке робиться. А знаєте чому? Бо нам все рівно, головне емоції виплеснути , та й годі. Вболівальник вже підготовлений бачити в поразках перемогу, ну як у Оруела. Поразка- це перемога! Та потім чекати нових обіцянок. І так по колу… Хоча, нам до цього не звикати.