Підводячи підсумки - 2.0

Ще декілька слів про чемпіонат Європи і про гру нашої збірної.

Отже, ми ввійшли в вісімку найкращих команд Європи. Але давайте глянемо на статистику, що нам дають різні сайти - не наші, не українські і не російські. На жаль, найбільш цікаві та найбільш якісні айти за доступ до їх статистичних даних вимагають оплати, але є й ті, що відкриті для всіх бажаючих. Наприклад, Whoscored.com.

Так ось, цей сайт по середній оцінці гравців нашої команди з 6,45 балами відводить нам тільки 17 місце серед 24 збірних. По оцінці сайта найкраще грали гравці команди Бельгії - 6,85 бали, а друге –третє місця займають команди Італії та Англії з одинаковою кількістю балів- 6,84. Тобто, точність статистики сайту є +/- 1…2 місце.

Але у нашому випадку похибка як мінімум на 9 місць.

Далі, нижче таблиця рейтингу гравців нашої збірної (рейтинг складено по гравцям, що грали, як мінімум, в трьох матчах) .

А ще нижче на фото склад команди найгірших гравців чемпіонату на своїх позиціях. І тут ми не пасемо задніх серед задніх.

Можна зрозуміти, як команди могли награти на високі місця в табелі чемпіонату, але одна – дві помилки їх гравців відкинули команди навіть за чвертьфінал (Нідерланди, Німеччина та й та ж Франція).
Але дуже важко зрозуміти, як команди, гравці яких грали не те що посередньо, а просто погано - зуміли вийти в чвертьфінал першості.

Ви зрозуміли про що я?

А про те, що ми зуміли стрибнути не лише вище голови, не лише вище криші, але й цим складом збірної досягли Евересту. І краще виступити ми не могли. Не могли. Як би нам не бажалось чи щось нам не свербіло. Чвертьфінал збірної України - це заслуга тренерського штабу в першу чергу і лише потім везіння. На такому спортивному форумі може повезти раз, але два – три і більше це вже вміння управління командою. Чи не так?

Подивіться, у нас найкращими в цьому рейтингу гравців є обпльований нами Зінченко - 57-ий з 336 -ти гравців, що грали мінімум в трьох матчах і отримали бали від Whoscored.com, на другому – Ярмоленко (89 місце), що не грав 2/3 матчів чемпіонату Англії, на третьому – Малиновський (123 місце), що , як знаєте, грав в грижею. І лише 167 -ий гравець першості Європи є представником нашого чемпіонату (Матвієнко).

Уявіть собі – найкращий гравець української першості – 167 –ий з 336 –ти! Якраз посередині. А гравці, що стали чемпіонами України займають 199 місце (Бущан), 204 –те місце (Забарний), 220 - те (Миколенко), 255 –те (Караваєв), 262 –ге (Шапаренко), 270 –те (Сидорчук), 306 –те (мій улюбленець – Циганков) і 319-те (опорний нападник – Бєсєдін).

Згадайте, як же ми накинулись на тренерів збірної за недосить високу фізичну готовність гравцівкоманди. Але ж, колеги, фізичну готовність закладають не тренери збірної, а клубні тренери (в нашому випадку Луческу, Каштру, Гвардіола, Гасперіні, Моєс та Вангазебрук з помічниками). Тренери збірної лише відновлюють фізичні кондиції після матчів. І для цього, як показує досвід достатньо 2-3 дня (звичайно, якщо в гравця є база для відновлення). Зінченко, наприклад, не самий фізично міцний гравець збірної повністю відновлювався після кожної, а гравці нашого з вами улюбленого клубу - ні. Олександру хватало носитись по полю всі хвилини кожного матчу, а нашому капітану Сидорчуку, значно міцнішому і якому не довелось грати у фізичнозатратному чемпіонаті, сил чомусь не було достатньо. Так при чому тут Шевченко з ТШ?.

Гравці з УПЛ не володіють ні швидкісним мисленням на полі, ні фізичною витривалістю, ні концентрацією на весь без винятку час гри, ні, навіть, точним та сильним ударом. Не може команди з гравцями такого рівня бути спроможною на лосягнення космічних висот. Не може. Ну, не може ж Зінченко з травмованим грижею Малиновським та постійно неграючим в Вест Хемі Ярмоленко, як попаданці в 1941 рік в книгах Конюшевського чи Конторовича, виграти чемпіонат, як ті ж попаданці вигравали війну вже в 1943 році. В потойбічному світі може й змоли б, але в нашому, реальному, ні.

Ні, тому що у нашої команди немає достатньо міцної бази. Наш чемпіонат УПЛ це не база для успішної гри збірної, а швидше за все - це база для міжусобиць та зведення рахунків. На жаль. Наш чемпіонат УПЛ – яскравий приклад споконвічного, що там де два українці - три, а то й –чотири, гетьмани (та хіба ж гетьмани - отамани). І спілкування лише українською мовою не виправить це твердження. Як би цього моїй землячці письменниці Ларисі Ніцой з ПрАТ «Кіровоградрибгоспу» не хотілось…

З цими гравцями можна грати в атакуючий футбол проти Сербії, Казахстату, Литви, але грати в такий футбол з Португалією, Англією, Францією, Іспанією, та й тою ж Австрією з Нідерландами – смерті подібно. На жаль. Тому й не дивно, що Шева став поліпшеною модифікацією Фоменко. Такий собі – Фоменко 2.0. І я не вірю, що зі зміною Шевченко спрацюють якісь нові ідеї та підходи.

Не хотілось би закінчувати на мінорній ноті, але приклад «Олімпіка» з «Минаєм», приклад Вікентія Волошина, одного з найяскравіших талантів Академії Динамо, який виявився не потрібен нашому клубу й пробується в Десні, яка ніколи не огранювала молоді таланти, а завжди була споживачем готових гравців, приклад Цитаїшлівлі та Шулянського – не настроює на мажорний лад. Щось потрібно робити, як в Академії Динамо та самому Динамо, так і у всьому нашому футбольному господарстві.

А в кваліфікації УЄФА ми вже 12-ті. Поки дванадцяти. Але все ще попереду….

З повагою,
Скіф.