Річниця легендарного фіналу

Сьогодні виповнюється 55 років від дня фіналу Кубка СРСР 1966 року. В Лужніках московське Торпедо приймало київське Динамо.

Ця дата має особливе значення у тривалій історії нашого улюбленого клубу. Ризикну стверджувати, що саме в цей день ствердився факт народження Великого Клубу Київське Динамо – команди, здатної на найвищі досягнення. У сезоні 1966 року кияни під керівництвом славетного "діда" Віктора Маслова продемонстрували небачену перевагу над іншими учасниками доволі-таки потужного чемпіонату СРСР, здобули чимало розгромних перемог та вже за 6 турів до кінця чемпіонату забезпечили собі золоті медалі. Четверо гравців гідно представляли свій клуб у складі збірної СРСР, що потрапила до топ-четвірки на чемпіонаті світу в Англії.

Проте "вишенькою на торті" мало стати здобуття Кубка СРСР. Це б остаточно підтвердило перевагу киян над усіма суперниками. Доти на "золотий дубль" спромагалися лише чотири московські клуби під час свого найвищого розквіту – Спартак (тричі), ЦСКА (двічі), Динамо і Торпедо (по разу).

Фінальний матч відбувся 8 листопада 1966 року на арені Лужніків. Суперником киян були минулорічні чемпіони – московське Торпедо.

Стартові склади:

Динамо – Рудаков, Щегольков, Соснихін, Островський, Сабо, Турянчик, Бишовець, Серебряников, Медвідь, Біба, Хмельницький.

Торпедо – Кавазашвілі, Андреюк, Шустиков, Сараєв, Воронін, Марушко, Леньов, Стрельцов, Щербаков, Бреднєв, Сергеєв.

Суддя в полі – Євген Хярмс (Таллін).

На той час тільки Торпедо впродовж сезону перемогло киян у чемпіонаті. До того ж у москвичів уже була певна перевага завдяки факторові "свого поля", бо фінали Кубка СРСР традиційно проводили в Москві. Цікаво, що саме торпедівці останніми (у 1960 році) вигравали обидва всесоюзні трофеї, а їхнім тренером тоді був Віктор Маслов.

Проте сподівання москвичів урятувати сезон хоча б кубковою перемогою виявилися марними. Уже на першій хвилині вони отримали холодний душ. Щойно господарі розпочали матч з центру поля, як Леонід Островський зробив перехоплення, влучним пасом кинув уперед Анатолія Бишовця, а той відірвався від захисників Торпедо і пробив повз воротаря Анзора Кавазашвілі. Гол! 1:0!

Торпедівці невдовзі вирівняли гру, організували декілька атак. Але зусилля москвичів, серед яких були мегазірки Валерій Воронін та Едуард Стрельцов, не мали успіху. Захисники Динамо та Євген Рудаков грали чітко й самовіддано. А контратака киян на 73-й хвилині остаточно визначила, who is who. Віктор Серебряников, пройшовши по краю, відпасував у центр штрафного майданчика, де його асістом скористався Андрій Біба. 2:0!

Наприкінці матчу Маслов укріпив захист: замінив Віталія Хмельницького на Сергія Круликовського, а замість Євгена Рудакова випустив Віктора Баннікова. Рахунок залишився переможним для Динамо. "Золотий дубль" було здійснено!

Декілька фото з цього матчу (автор Йосип Шаїнський) увійшли до буклету "Мо-лод-ці!", який вийшов друком ще до кінця листопада. Автор тексту – К. Михайленко (псевдонім популярного спортивного журналіста Михайла Кагановича).

Фото, не так давно придбане для моєї колекції: тогочасний керівник Федерації футболу СРСР Микола Ряшенцев тисне руку нашому капітанові Андрію Бібі, якому щойно вручив кришталевий трофей.

На звороті – автографи обох авторів голів, а також воротаря Євгена Рудакова, тренерів Віктора Терентьєва і Михайла Комана, котрі теж потрапили у кадр.

А цей автограф Андрій Біба поставив на сторінці з власним зображенням, на якому підняв над головою той самий Кубок.

Це трапилося шість років тому на презентації видання "Чем славен КИЕВЛЯНИН. Историческая мозаика" (збірка дописів про славетних киян, до якої довелося долучитися й мені; ініціатор та редактор – Георгій Кузьмін). Почесним гостем презентації, крім Андрія Біби, був Володимир Мунтян. Він, до речі, також потрапив до заявки киян на фінальну гру 1966 року, але залишився в запасі.

(Тут поряд з Бібою – Олена Гуц, також "персонаж" книги, яка була багаторазовою чемпіонкою СРСР зі спортивної гімнастики, а потім стала чудовою дикторкою на стадіоні під час домашніх матчів нашого "Динамо". До речі, завтра у Олени Христофорівни день народження, дай їй Боже здоров’я!)

У рік першого супер-тріумфу київського Динамо я був малоліткою, ходив до другого класу. Але відчув справжнє щастя від переможного фіналу та від читання наступного дня газети "Вечірній Київ". Цей номер зберігся у мене дотепер. Майже всю четверту (останню) сторінку було присвячено блискучій перемозі. Огляд матчу підготував уже згаданий К. Михайленко. Поряд було надруковано вітальні телеграми, декілька інтерв’ю, навіть віршовану гумореску Павла Глазового.

Відгукнувся на перемогу й художник газети.

У газетному номері, між іншим, процитовано телеграму, що надійшла до команди перед матчем: "Я, Сулим Василь, працюю на шахті імені Ф.Кона в Донецьку. Народився син. Назву ім’ям футболіста, який заб’є перший гол". Сподіваюся, що Анатолій Сулим, ровесник динамівського тріумфу, благополучно дожив до своєї 55-ї річниці ))

Не хотів би, щоб склалося враження, ніби сучасним болільникам київського Динамо залишається тільки перебирати спогади. Зрештою, нині наша команда є чинним володарем "золотого дублю" України. Будемо сподіватися, що поразки останніх днів – лише швидкоплинний спад і що Динамо здатне у поточному сезоні утримати завойовані трофеї та продовжити переможну традицію.