Початок кінця чи кінець початку

Вчорашня гра…

Що це було: початок кінця чи кінець початку? Хоч все одно, як це буде названо. Хоч останнім днем Помпеї чи першим днем свободи.

Я, чесне слово, вірив що Динамо обіграє в останньому матчі Зорю. Не тому, що Зоря слабка команда, не тому, що Динамо сильна команда, а тому що так потрібно…
Потрібно було виграти в останній грі року, щоб почувати себе впевнено в наступних всього лиш 12 матчах, що залишилось зіграти в цьому сезоні.

Не буду ставити питання «Чому?» і «Що робити?». Тому що ці питання давно вже поставлені. Але ніхто й нічого не робить.

Ніхто не буде сперечатись, що Динамо по всім показникам повинно було вигравати цю гру. Одних 29 ударів по воротам, з них 12 точних, вказують вже на те, що кияни зобов’язані були довести гру до перемоги.

Але згадайте Минай (Минай, друзі!!!!) де ми відскочили з великими труднощами. Зоря ж виявилась не Минаєм. Аллах'яр взяв і забив. А через дві хвилини Назарина міг забити ще одного м'яча, та подякуємо Бущану. Зоря забила все – таки ще один гол і слава богу, що там був офсайд.

Після цього Динамо почало несамовито штурмувати ворота запоріжських луганців. Та що з того, коли гравці Зорі спіймали кураж і спокійно довели гру до нічиєї, яка в першому таймі їм і не снилась.

Що відбувається? Чому виграний матч ми не змогли виграти?

На мою думку, в першу чергу відсутність концентрації гравців на гру. Як гравців захисту, так і гравців нападу. Динамо вийшло з роздягальні десь на 51-ій хвилині гри. Подивіться, наприклад, як захисники, убаюкані відсутністю небезпеки, невгледіли за Аллах’яром, який в гордій самотністі прийняв мяча, розвернувся і забив ( див. фото)

До речі мяч був доставлений без перешкод від воротаря в карний майданчик всього лише п'ятьма передачами.

Я звичайно можу критикувати всіх тих, хто не зіграв з іранцем в цьому моменті, а толку. Концентрація – це те, що вироблюється у впертих, через силу, через "не можу" боях. А що у нас? В нашому пішохідному фермерському чемпіонаті? Динамівці звикли до того, що матчах УПЛ вони можуть і кави попити, і перекурити, і дівчині зателефонувати і нічого лихого не відбудеться. А інколи й арбітри під тиском Луческу допоможуть. Тому і губляться вони навіть під невеликим, ледь - ледь видимим супротивом, втрачаючи увагу до моменту. Футбол цього не прощає, не вибачає.

Це по перше.

А по друге, нічия – результат відсутність майстерності атакувати. Нинішній коуч навчив динамівців позиційним атакам. Вони вже вміють забігати, вони вміють вриватись в вільні зони, вони навчились, навіть, віддавати націлені передачі. Але все це вони вміють коли їм ніхто не перешкоджає, або коли суперники лише імітують перешкоджання. Коли ж питання виграшу залежить не від миті, а від долі миті, тоді динамівці з боєздатного колективу перетворюються в матросів - анархістів від Бакуніна й Кропоткіна. Бо вони не вміють точно бити й не втрачати голову, коли долю шансу вирішує тисячна доля секунди.

Згадайте, чи Ви можете дорікнути Миколенко й Тимчику відсутністю жаги гри? Ні… Своєю націленістю на боротьбу вони нам подобаються, дуже подобаються. Але ж згадайте скільки точних передач гравці атаки отримують від безлічі навісів і прострілів, які так часто виконують ці два фулбеки? Дуже рідко. ККД від цих талановитих гравців в атаці не більше 5 %, на жаль.

Теж саме стосується й інших гравців.

Здавалось, є молоді, талановиті, самобутні богатирі, яким ще є куди рости й рости, щоб стати ну не Пеле, то хоч Лужним з Бєлькевичем, але ні… Вони вже ніким не стануть. Залишаться тими ж Миколенко й Тимчиком, Шапаренко й Циганковим на яких наш футбол плекав колись надії.
Мені дуже жаль в цьому сенсі Віктора Циганкова, який став моїм любимчиком в Динамо. Але сказати через десять років, якщо доживу, звичайно, що я жив в епоху Циганкова, як раніше жив в часи Бишовця, Мунтяна, Блохіна, Колотова, Шевченко, навряд чи то буде вірно, бо ми ВТРАТИЛИ вже талант Циганкова. Втратили не тому, що він лінувався, не тому, що він мав шкідливі звички, а тому що він грав в Динамо в мінливі часи Суркісів, коли Динамо стало просто дорогою лялькою в руках братів, а не бізнес - проектом, націленим на здобуття найвищих нагород. До речі, в післябосманвський період стати особливим прозорим фінансовим проектом дуже важко. Але ж брати й не намагались.

А Віктору для того щоб стати зіркою не вистачає трьох речей: сміливості в відносинах з Суркісом, крихти безбашньості й бажання стати зіркою, тобто ті речі, які виявились може в менш талановитих, але сміливіших Яремчука й Маліновського. Віктору, якщо він все ж таки хоче стати не просто Циганковим, а ЦИГАНКОВИМ, потрібно як найшвидше переходити в більш інтенсивний чемпіонат.

Досить… А то добалакуюсь…

З повагою,
Скіф.