Синусоїда.

Вчора, коли під час гри Дніпра з Вадуцем був опублікований склад Динамо на гру з Ренном я, засмучений грою дніпрян, з жалобами в серці, не втримавшись, написав:
«Бєсєдін - без слів...
Кабаєв - привид на полі (принаймі таким був до сьогоднішнього дня).
А Сирота все ж таки, як гравець, розумніший за Попова.

На цей раз я не вгадав одне: Попов не отримав попередження. Але разом з мільйонами інших вболівальників Динамо, не будучи ні Касандрою, ні Дельфійським оракулом, передбачив, шо:

• Бєсєдін, як завжди без слів, бо слова закінчились, залишились лиш матюкливі звуки;
  

• Кабаєв, як привид комунізму, що вже майже 175 років (по Марксу з Енгельсом) бродить по Європі і ніяк не вибродить, знову заблукав на зеленому полі формату 100 на 60 метрів;
  

• Попов вже на 3 (чи 4-ій) хвилині почав справджувати моє віщування, коли ледь не привіз гол, а потім став співавтором першого голу і чистим автором переможного голу бретанців. Я не писав і не стверждую, що Попов - міднолобий, ні, я лиш порівняв його з Сиротою. Але так, як він зіграв в цій грі, то про це можна задуматись. Гора м’язів – це добре, але надмірна агресивність разом з відсутністю широкого мислення ніколи не були доброчесністю футболу.

Футбол для мене – це, в першу чергу, відчуття. Мені абсолютно однаково по якій схемі грає команда, мені плювати на те в якому складі грає команда і, навіть, байдуже, кому належить клуб.

Але я не можу прийняти індеферентість гравців на полі, як і не в змозі вибачити бездарність власника й відсталість тренера команди. І вже не те, що починаю звикати, а звик вже давно до тих деструктивних процесів, що майже 30 років руйнують мою команду (і не тільки мою, а й мільйонів інших простих вболівальників), команду, що не належить сім’ї Суркісів, як би це не було офіційно на папері, а належить всій Україні.

Та на жаль брати після рейдерського захоплення команди зробили і роблять все можливе і неможливе, щоб команду з легендарним іменем «Динамо» перетворити в колгоспну команду «Ленінським (вибачте - суркісівським) шляхом».

Ось цього я не можу пробачити нинішнім власникам клубу. Команда, гравці якої за часів Маслова могли і вміло грали ноктюрн «на флейте водосточных труб», а гравці 70-х і 80 –х бравурні переможні марші на альтах, тромбонах і басах, нині, за часів Суркісів, грає лише чижика – пижика на роздовбаному фортепіано «Верховина».

Хоч чесно кажучи, часто навіть цього чижика – пижика достатньо для перемоги в Україні. Але кому це потрібно? Мені - ні. Тому на жаль, дуже жаль Циганкова, мого любимчика, який гробить свій талант під орудою нинішніх тренерів. Думаю, що якщо Віктор залишиться в команді і далі, то від його таланту залишаться лише ріжки з ніжками.

Ренн ми двічі перемагали за часів Хацкевича, граючи в бульбабол. Тоді, як і вчора, грали Кенджора (пам’ятаєте його гол – цукерку), Циганков, Бойко, Буяльський, Шепелєв, але тоді, під орудою «недотренера» (як ми вважали) і за участю нелюбимого Кадара, Динамо двічі безапеляційно перемогло. А нині ми вже надіялись на нічию і без меж раділи би від неї. Ось куди нас завела синусоїда від братів: радіти перемогами над мінаями, львовами і, я надіюсь, над інгульцями. Се ля ві, чорт забирай.

Вчора лише останні хвилин 20 в першому таймі Динамо виглядало командою, що зможе зіграти внічию. Ввесь другий тайм Динамо не грало на нічию, а судорожно її спасало. Гравці Ренна, бажаючи виграти, нанесли в другому таймі 13 ударів по воротам, а наші улюбленці за цей час лише три - по горобцям. Дев’ять кутових Ренна (з них сім в другій половині гри) проти трьох наших (лише два в другому таймі) виглядають "Катерпілерами" проти "Білорусів". В нас 15 раз відбирали м’яча (найбільше втрачав м’яч Кабаєв – 4 рази), ми ж змусили лише 6 разів бретанців віддати нам круглого. Ось така арифметика гри.

І як родзинка в торті – на заміну, в найбільш відповідальний час, коуч бретанців кинув в бій молодняк, своїх вихованців (Дуе – 17 років, Аблена – 19 років, Трюффера -20 років, Калімуендо – 20 років). І вони не підвели. Калімуендо з Дуе так погойдали Попова з Дубінчаком (до речі - гравців збірної України), що наші хлопці виглядали хуторськими першокласниками в класичній гімназії. І незважаючи не те, що було ясно, що гине, як сніг в квітні, лівий край захисту, Луческу не робив нічого, щоб його посилити. Хоч під рукою були і Сирота, і Вівчаренко. Заміною Попова за півтори хвилини до кінця компенсованого часу наш коуч лише підтвердив свою катастрофічну помилку в визначенні складу на цю гру.

Тер'є ж повністю переграв на протилежному фланзі Кенджору. А наш коуч знову дивився кіно про футбол, хоч рядом сидів на лавці Тимчик.

Останнє, про що пишу уже пару років. Призначення Луческу влітку 2020 року було дурною помилкою Джуніора. І не через те, що він колись тренував Шахтар і негативно відзивався тоді про Динамо. Ні. Його призначення було помилкою тому, що його час пройшов. По собі знаю, як людині в 70 років важко, фізіологічно тяжко, переймати щось нове. Так багаж знань нікуди не дівається. Але ж нові знання залюбки не засвоюються. Наприклад, я не розумію функціонування криптовалюти й не дуже бажаю в цьому розібратись. Не буду говорити щось негативне про Луческу, хоч ніколи не вважав його першокласним тренером і поважною людиною. Він був і залишається, на мою думку, міцним ремісником від футболу з неймовірно роздутою непохитною самовпевненістю. Для блага команди, вважаю, Луческу потрібно піти. Самому. Але він цього не зробить і ще буде мучити Динамо. Скільки? На жаль, не знаю. А синусоїда сама по собі нікуди не виведе. Лише може кудись завести. Також, на жаль.

До того ж, думаю, що Костюк нині буде працювати не гірше румуна. Хоч нам потрібно краще.

Досить.

З повагою,
Скіф.