Дивний день календаря

Доля любить сміливих. Скромний хлопець зі звичайної сім′ї прийшов на перегляд до футбольної школи відомого клубу, за який завжди мріяв грати. Як йому вдалося пройти відбір серед купи акселератів і мажорів не зможе відповісти навіть він сам. Мабуть – доля. Мабуть – провидіння. Ну, буває так.

Але і хлопець не просто чекав, поки хтось відкриє двері. Працював над собою наполегливо. Крок за кроком підвищуючи свою футбольну майстерність, набуваючи досвіду через помилки, розпихуючи плечима акселератів і мажорів. Хлопець йшов до мрії.

Доля, кажуть, любить сміливих. На якійсь з ігор юнацьких складів помітив біля поля дівчину. Хто така, звідки? Та яка, власне, різниця? Щоб дізнатися, треба спитати. Красуня, схоже, й сама не очікувала такої зухвалості від якогось невідомого футбольора. Але на побачення погодилася. Ну а чому ні, цікавий, симпатичний. Хлопець навіть трохи був в шоці від її згоди. А от зовсім не трохи в шоці він був, коли дівчина приїхала на побачення з охороною, а в процесі спілкування виявилося, що вона донька президента клубу. Клубу, за який хлопець з дитинства мріяв грати. На цьому місці історії хлопець цілком слушно припустив, що президент не буде в захваті, що донька міліонера зустрічається з якимось невідомим хлопцем зі звичайної сім′ї, і був внутрішньо готовим, що коли охорона повідомить президенту, куди їздила його донька, доведеться зібрати свою невелику валізу. Але… Доля, ви ж чули?, любить сміливих. І президент якось навіть по батьківськи подивився на молодих, сказав – Я що вам тут, домострой? Ваші життя, вам і жити, головне щоб без дурощів. І якось спокійніше і впевненіше став з тих пір почувати себе хлопець. Та й кар′єра потроху вгору пішла, чого приховувати, і акселератів з мажорами вже плечима розпихувати не доводилось – вони самі розбігалися. Ну а як інакше, коли донька президента клубу сама фотки з ним постить навіть не ховаючись. От і тренер якось так особливо мудро дивитися на нього став… Та ну ні, не може бути. Це просто доля любить цих, як їх… Сміливих.

І пробив час. І настав день. Хлопець вийшов грати за улюблений клуб в своєму дебютному матчі. У віп-трибуні сиділи його дівчина та її батько, президент клубу. Ця гра мала стати тією самою нагодою, щоб показати – не помилився ніхто – ні хлопець, ні дівчина, ні президент, ні клуб. Мрія ось-ось мала збутися. Але «что-та пашло нє так»…

Грав хлопець жахливо. Гол привіз. Ще парочку недовіз. І хоч виграла команда, думав хлопець, що після такого дебюту про перший склад він буде мріяти довго. Але на диво, тренер взагалі не сварив, тільки пальчиком трохи так ай-я-яй, та на пресусі на адресу президента мимохідь кинув, що треба б захисника купити. Партнери взагалі промовчали, командна мафія розуміла, пачьом в Адєссє рубєроід. Президент віджартувався, що навіть він набиває м′яча краще за хлопця, ще й відразу показав наскільки. А дівчині взагалі по барабану було, як він там зіграв – вона заздалегідь замовила святковий столик на вечір в дорогезному ресторані.

Доля любить сміливих, ви ж в курсі. Тому пройде зовсім небагато часу, і цілі стадіони по всій Європі будуть скандувати – Пі-во-вар!!!, Пі-во-вар!!!, Пі-во-вар!!!, Пі-во-вар!!!...

Частина друга. Більш реалістична.

… Пі-во-вар!!!, Пі-во-вар!!!, Пі-во-вар!!!, Пі-во-вар!!!

Спадковий (по мамі) прокурор прокинувся і навіть не відразу зрозумів, де він, на стадіоні чи в ліжку. Насниться ж таке – подумав прокурор, встав і одягнув халат і капці кольорів військового пікселю. Не дарма злі язики подейкували, що пан прокурор одяг шинель й пішов на фронт. Правда там його ніхто не бачив, але це й не дивно. Коли країна воює від Монако до Бахмуту, хтось же має і в батальйонах Куршевеля служити не покладаючи рук, прикриваючи неньку. Ну і з нею власну незчислену нерухомість і рухомість, картини, годинники, словом все, що недолюстрований прокурор заробив непосильною працею при будь-якій владі. Глянув в айфон: есемеска з банку – дружина витратила черговий мільйон на черговому лакшері-курорті. Добре що декларації відмінили, подумав пан спадковий прокурор. Гроші його не турбували, благовірна – нотаріус, і не простий, а з дуже важливих питань, тож і відпочивати їй теж треба з розмахом. Головне щоб не в москві, як колись … Так, що там на сьогодні? Не забути орендувати в родичів купу майна. Потім навпаки – здати в оренду родичам іншу купу майна. А то грошики приходять, подарунки дарують – не встигаю прасувати. Та й купа нерухомості сама з собою не розбереться. З посмішкою згадав, як колись рідний брат погорів на хабарі у смішні 8 тисяч зелених. Ото часи були…

Пану прокурору в житті, як тим сміливим, непогано перло. Батько його працював в місцевих закарпатських феодалів, от у спадок від батька цей зв′язок і передався. Ну, а де місцеві закарпатські феодали, там і президент одного відомого футбольного клубу. І так воно якось пішло-поїхало, грошей мільйони, майна не перелічити, то чого б синочка не побавити. От і влаштував до партнерів у престижну футбольну школу з багатьма іншими мажорними надіями українського футболу. Хоча ні, бавитися не наш рівень, треба чадо якось серйозно підіймати. А тут ще й симпатія так вдало між молодими промайнула. Ну, все логічно, діти мільйонерів мають спілкуватися з собі подібними, яке там доля, сміливі… Смішно. Так пацан, засранець, вийшов і, що називається, награв по саме не хочу. Чому тільки в тій футбольній школі вчився? І чи вчився взагалі… Он і дід румунський щось там на пресусі бовкнув, що бека не вистачає йому. Як це не вистачає? А мій тоді хто? Так диви ще й породичатися зірветься, воно мені треба? Так розмірковував пан спадковий прокурор після дивного сну, намагаючись визначити, як так можна порішать, щоб синочок якось так краще грати почав і на банку не присів, бо конкурентів у нього вистачає, і вони як на зло не мажори, а тому звикли таких мажорів самі плечима розпихувати. Бо навряд чи президент ще когось з захисників продасть лише щоб моєму місце було… Правда є ще угорське громадянство, але там точно по блату грати не дадуть.

Частина третя. Авторська, цинічна.

Цей день ми всі безумовно маємо запам′ятати. Хоча про цей день не розкаже і книгу не напише знаний архіваріус. І натовп блогерів придворних цей день теж оминуть. Бо якось незручно вийшло. Краще черговий раз про суддівство поорати. Але тим не менш, мабуть вперше в історії славетного клубу в основі на офіційний матч вийшов справжній, справжнісінький, справжнючий з найсправжнючіших мажор, син корумпованого недолюстрованого спадкового прокурора-мільйонера, який звісно сам пробився через перегляд у футбольну школу, а потім і через власне школу, розштовхавши плечима всіх інших акселератів, немажорів і просто здібних хлопчаків, бо доля, бач, любить сміливих. Син, батьки якого познайомились і мали справи з місцевими закарпатськими феодалами і їх партнером, президентом славетного клубу не тоді, коли почали зустрічатися їх діти, як хтось міг би подумати, а задовго до того, ще коли з місцевими закарпатськими феодалами працював батько спадкового прокурора.

Що ж… В кінці кінців, наша мета – чемпіонство і пристойна гра в Лізі Чемпіонів. Ну, не можемо по-старому – на полі – будемо пробувати по новому. Трохи більше мажорів в складі, трохи прокурорських, трохи суддівських, трохи бізнесових, трохи кримінальних – а там дивишся, і парішають…

Автор в курсі, що Дячук дискваліфікований, а Сирота після Євро, типу відновлюється.

Головне - запам′ятати цей день.