Уважаемые коллеги. Помещаю этот эмоциональный блог по просьбе моего названного сына Володи, известного на этих страницах, как Брюс. Переслано мне из оккупированного Луганска.
"Так, 6 вересня, 2003 року, рівно 20 років тому, як я відвідав свій перший матч Збірної України ! І цей був перший офіційний матч нашої улюбленої Збірної у Донецьку, і другий матч для Головної Команди у цьому місті.
Таке не забувається ! Але тоді я і не міг уявити, що саме місто Донецьк стане проклятим і не фартовим для Збірної України, де ми не виграємо жодного !!! матчу.Пам'ятаю, як зараз, дуже хотів потрапити на той матч, бо їхати було близько і кілька років мріяв потрапити на матч Збірної України на стадіон.
Пригадую, як чекав оголошення у місцевій газеті про організацію поїздки на той матч. Бо на початку цього тисячоліття, прийнамні у Луганську, почали організовувати поїздки на матчі не тільки Збірної, але і Чемпіоната України та Єврокубків.
Ще пам'ятаю старенький автобус Volvo на 45 людей, який був забитий вболівальниками Збірної України. А вболівальники то були не лише з Луганська, але і з інших міст всієї області. І я підозрюю, що з Луганщини у бік Донецька тоді рухався не лише мій автобус з фанатами, а таких автобусів було декілька.
І якщо мене не зраджує пам'ять, то за 3 години мій автобус дістався Донецька. І, до речі, я вперше в житті тоді побував у "МакДональдсі".
Нагадаю, що рівно 20 років тому, наша Збірна проводила відбірний матч до ЄВРО-2004 проти Північної Ірландії.
І от коли я зайшов з земляками на стадіон "Шахтар", то емоції тоді просто переповнили. Стільки українських прапорів, а їх було 32,000, я ніколи в житті не бачив. Саме в ті роки, ФФУ запровадили чудову іновацію, як то один український прапор для кожного вболівальника Збірної.
І ось починає лунати Гімн України "Ще не вмерли...". Я був один з небагатьох на стадіоні, хто співав Гімн України, бо на початок вересня 2003 року, я вже вивчив Гімн України, і 20 років його співаю і на стадіонах та вдома.
Всі 90 хвилин матчу, я знаходився наче на грандіозному святі. А скандування "Україна ! Україна ! Україна !", переповнювало щастям моє серце.
Того дня, я мріяв побачити Легендарного Андрія Шевченка. Але не склалося. Завадила травма. Зате я зміг побачити молодого Олега Анатолійовича Гусєва.
І саме з 6 вересня 2003 року, я маю жовто-блакитний стяг, який завжди зі мною і став вже Легендарним.
А що ж було після фінального свистка ? А після матчу, я з земляками подякували нашій Збірній, і повернулися до нашого старенького автобуса Volvo та попрямували до Луганська. А наш водій отримав на згадку пару прапорів України.
То був реально екстаз. Побачити вперше нашу Збірну на стадіоні - таке не забувається.
Пишу це у той час, коли відбувається найкривавіша війна у Європі після Другої Світової. І пишу це у той час, коли моє місто Луганськ окуповане і Донецьк окупований, а також Крим, частина Харківщини, Запоріжжя та Херсонщини
Дякую всім, хто це побачить і та прочитає !
Як відданий Патріот України, я вірю у нашу перемогу та ЗСУ !
Слава Україні !
Слава ЗСУ !
Герої не вмирають !
З повагою, Брюс (Луганськ, Україна) !".
учетная запись этого пользователя была удалена
Про причини він колись, можливо, розповість сам.
Дуже надіюсь що це буде уже незабаром.
Сподіваюсь скоро ми зможемо приїхати з Києва до Донецька на гру Збірної України.!
Тримайся !
Слава ЗСУ! Слава Україні! Героям Слава!