Основа збірної

Терміни проведення матчів не дозволяють робити далекосяжні висновки про можливості  збірної України. Зрозуміло, що на початку лютого демонструвати футбол високої якості нашим футболістам неможливо.  Але дозволю поділитися з вами власними роздумами про гру збірної на кіпрському турнірі.

Юрій Калітвінцев неодноразово заявляв, що час кадрових експериментів залишився в минулому, в 2011 році за збірну будуть грати найсильніші. Вже після матчу зі шведами Юрій Миколайович сказав, що вже визначилися 80 % гравців на яких буде робитися ставка. Давайте спробуємо визначити основу збірної за Калітвінцевим. Зі збірними Румунії і Швеції наша збірна розпочинала матч за схемою 4-4-2 з двома опорними півзахисниками.

Воротарі: Андрій Пятов і Олександр Шовковський. Воротар «Шахтара» вже давно є першим номером збірної. Ще з часів Олексія Михайличенко. СаШо багато хто вже списав на берег, але блискавична гра в серії пенальті, не тільки припинили всі балачки про закінчення кар’єри в збірній Олександра, але й змусила засумніватися в без альтернативності  першого номера для Пятова.

Центральні захисники. Калітвінцев робить ставку на пару з «Шахтаря» Чигринський – Ракицький, об’єктивно найсильнішу на сьогодні в Україні. Але проблеми збірної з крайніми захисниками заставляють міркувати над доцільністю переведення Ярослава на лівій фланг захисту. На мій погляд, такий хід підсилить атакуючий потенціал команди без значної втрати надійності в захисті, Михалик здатний вдало замінити Ракицького в парі з Чигринським. Турбує відсутність рівноцінної заміни цим трьом захисникам. Олександр Кучер має достатньо досвіду виступів за збірну, але йому важко демонструвати стабільно високий клас, тим більше, що в Шахтарі він теж запасний. Євген Хачеріді потерпає від проблем психологічного плану, йому поки що не вдається вийти на свій рівень осені 2009 року.  Андрій Русол досвідчений боєць, але через відсутність швидкісних даних тренери збірної не часто викликають його до лав команди.

Крайні захисники. Мабуть одна з найбільших проблем нашої команди. В сучасному футболі ефективність атакуючих дій команди залежить від активності в атаці хоча б одного крайнього захисника. В матчі зі збірною Румунії тренерський штаб збірної вирішив  проблему правого захисника,  за рахунок переводу на це місця номінального півзахисника Олега Гусева. Таке рішення не є винаходом Калітвінцева, це неодноразово робили попередники на тренерському містку збірної. Гусев дуже продуктивно зіграв на місце захисника, значно підсиливши гру команди в атаці. Він здатний виконувати великий обсяг тактико-технічних дій, забезпечуючи надійність в захисті та гостроту в атаці. Завдання тренерів збірної відпрацювати систему страхування зони правого захисника силами центрального захисника і опорного півзахисника. Уже заради того, що б випробувати Гусева на місці захисника,  можна сказати, що кіпрській турнір пройшов не даремно. На мою думку, Олег Гусев, це український Філіп Лам. Залишається побажати тренерам відшліфувати систему взаємозаміни гравців збірної, а само Олегу уберегтися від травм. Інші претенденти на позицію правого захисника, поки ще не досягли необхідного рівня гри. Федецький і Мандзюк відзначаються непоступливим характером, але частенько виглядають безпорадно коли в них опиняється м’яч. Не даремно, Федецький практично в усіх матчах є лідером збірної за браком. Найкращі крайні захисники світу здатні виконувати до 120-130 ТТД за матч. Середній показник Артема і Віталія не перевищує 70-80.  Є ще молодий Богдан Бутко, але у нього практично відсутній досвід гри на високому рівні, хоча до Євро ще є час щоб його набути. На мою думку, більш перспективно попробувати на місці правого захисника Бутка ніж знову і знову експериментувати над Федецьким і Мандзюком. Василь Кобін якось не помітно втратив той запал, який був в його грі після переходу в Шахтар. Можливо, Кобін знизив до себе вимоги, вирішив вдовольнитися малим. Якщо він не зуміє переломити ситуацію, то не дождеться не тільки виклику в збірну, а й програє боротьбу за право вважатися дублером Срни та Раца в Шахтарі Кривцову, Шевчуку або тому ж Бутко.

Лівій захисник Металіста Олександр Романчук коли знаходиться в оптимальних кондиціях здатен демонструвати досить якісний футбол, але часті травми заважають йому прогресувати. Рівень гри на турнірі Віталія Федоріва не дозволяє йому претендувати на місце основного гравця збірної. Ігор Ощипко, Олег Польовий гравці приблизно одного рівня, але  цей рівень поки що не відповідає рівню конкурентоздатної збірної. Приходиться констатувати, що на сьогоднішній день ветерани Несмачний і Шевчук, мабуть, залишаються кращими лівими захисниками українського футболу. Тому можливо мав би сенс перевід Ракицького на фланг, тим більше, що на цій позиції Ярослав досить впевнено діяв в команді Михайличенка.

 Опорні півзахисники. Зараз ми маємо трьох достатньо кваліфікованих опорних півзахисників: Тимощука, Степаненко, Ротаня. Крім того на даній позиції може зіграти Тараса Михалик. Є досвідчений і досить високої кваліфікації Олексій Гай. Анатолій Тимощук єдиний український  гравець , який грає в європейському гранді. Радує те, що на сьогодні Анатолій відвоював постійне місце в складі мюнхенців, хоча грає не опорника, а центрбека. Клас Тимощука не піддається сумніву, головне, щоб в 2012 році у нього була постійна ігрова практика в клубі.  Судячи з інтерв’ю у Анатолія залишилися досить напружені стосунки з ван Галем. Хоча прямий конкурент ван Боммель перейшов в Мілан, Баварія придбала опорника бразильця Густаво.  З іншого боку така гостра конкуренція не дозволяє Тимощуку розслабитись, та змушує всіх не байдужих до Анатолія та Баварії поважати його стальний характер.

Тарас Степаненко також відзначається цілеспрямованістю. Перехід в Шахтар дозволив йому отримати досвід матчів Ліги чемпіонів та перейти на новий більш високий рівень гри. Все тепер залежить від самого Степаненко, у Тараса є всі підстави вирости в опорника світового рівня. Що не може не радувати прихильників збірної України.

За підсумками турніру залишив приємне враження Руслан Ротань. Досвідчений гравець Дніпра продемонстрував досить солідну, розважливу гру. Поступаючись Тимощуку і Степаненко в руйнівних можливостях, Руслан переважає їх в конструктивних діях, в здатності віддати гострий пас.

Мабуть, разом з воротарською, позиція опорного півзахисника найбільш якісно укомплектована в збірній. Єдина вада те, що наші опорні півзахисники більш орієнтовані на руйнування, немає в Україні своїх Пірло чи Швайштайгера, тому постає необхідність  шукати інші шляхи підсилення атакуючої гри.

Крайні півзахисники. Схема гри збірної України в матчі зі збірною Румунії передбачала наявність лише одного крайнього півзахисника – Євгена Коноплянку на лівому фланзі. За зону правого півзахисника відповідали колективними зусиллями Гусев, Алієв, Девіч. Фізична форма Коноплянки не дозволила йому продемонструвати все своє вміння. Крім того, сама схема гри збірної України викликає ізоляцію крайніх півзахисників. Так було в матчах з Швейцарією, Швецією, частково з Румунією. Причиною цьому повільний перехід з оборони в атаку, Коноплянка, Ярмоленко, Морозюк отримували м’яч коли суперник вже вибудував оборону. В сучасному футболі серйозного суперника неможливо обіграти з статичного положення. Збірній бракує швидкісних контратак, коли крайній півзахисник вривається в вільну зону або обігравши опонента загострює ситуацію. Більшість атак збірної розвиваються занадто повільно, отримавши м’яч перед фланговими гравцями виростає двоє-троє гравців суперника. Щоб добитися результату в позиційній атаці необхідна  допомога крайніх захисників. Повторюся, що в цьому  компоненті наші захисники за виключенням  Гусева, не надто вправні.

Слідкуючи за підготовкою Динамо, помітно, що Андрій Ярмоленко перебуває в непоганій формі, але в матчах за збірну йому не вдалося себе проявити. На мій погляд, Коноплянка і Ярмоленко, мабуть, найбільші наші надії на домашньому Євро, саме прогрес в грі Євгена і Андрія  здатен підвищити творчий потенціал нашої збірної. Поки що хлопці не пройшли етап становлення, вони ще не стали ключовими гравцями команди, вони залишаються тими, що подають надію. Яскраві проблиски в грі змінюються відходом в затінок.  Будемо сподіватися, що клубні тренери Сьомін і Рамос, тренери збірної допоможуть Андрію і Євгену заграти в сучасний європейській футбол. В статистичному вимірі це більше 100 ТТД, більше 5 точних передач в штрафний майданчик, не менше 3 ударів по воротах за матч. Для досягнення таких показників необхідні не тільки бажання і робота самих гравців, а прискорення гри збірної, використання пресингу, переводів м’яча з флангу на фланг, застосування довгих передач.

Матчі кіпрського турніру засвідчили, що Микола Морозюк, Денис Олійник мають достатній потенціал, щоб в разі необхідності підмінити на флангах Ярмоленко і Коноплянку. Крім  того залишається відкритим питанням, де ефективніше для команди використовувати  Олега Гусева.  

Центральний півзахисник. На кіпрський збір тренерський штаб збірної викликав єдиного гравця цього амплуа Олександра Алієва. Маючі проблеми з підготовкою до сезону Олександр своєю грою не вразив. Схема гри нашої збірної поки ще не вибудувана. Багато фахівців сумніваються в можливості Алієва стати ключовим гравцем в середині поля. На мій погляд, ми не настільки багаті на футбольні таланти, щоб відмовлятися від послуг такого гравця. Перебуваючи в добрій формі Алієв постійно несе загрозу воротам суперника, тому необхідно використовувати сильні сторони Олександра. Розмови про те чи є він «класичним» плеймекером необхідно залишити журналістам.

Крім того в Україні є два гравці здатні задавати тон атакуючої гри збірної, як кажуть «вести гру». Це Артем Мілевський і Андрій Шевченко. На мій погляд, необхідно перестати роботи з Мілевського центрфорварда і дати йому можливість проявити свої найкращі якості: вміння зачепитися і притримати за м’яч, обіграти суперника на малому просторі, віддати гостру передачу. В принципі приблизно в такий футбол грав Артем в Динамо при першому приході Сьоміна.

Проблеми Шевченко - це його фізичний стан. Андрій втратив швидкісні дані, але таким футбольним інтелектом на сьогодні в Україні не володіє жоден гравець. Єдине, що необхідно перестати робити з Шеви і жвеця, і жнеця. Часи коли принцип гри збірної зводився до «назнаєш що робити з м’ячем - грузи на Шеву» пройшли. На мій погляд, Шевченко здатен приносити користь, як на місці центрфорварди, так і відтягнутого нападника. Але при цьому необхідно розграничити функції Шевченко і Мілевського. Поки що, на мій погляд, виходить що ми маємо двох відтягнутих форвардів, а діяти на вістрі атаки нікому. Це проблема не тільки збірної, а й Динамо. При цьому звісно зменшується атакуючий потенціал, центральні захисники суперників почувають себе дуже вільно, тому що гра максимально відсунута від їхніх воріт.

На турнірі нарешті вдалося проявити свої кращі якості Марко Девічу. Опинившись в досить складній ситуації в Металісті, Марко проявив себе, як справжній професіонал. Девіч здатен внести в гру нестандартність, хоча він не являється  класичним бомбардиром.

Виклик Артема Кравця – це аванс, підтримка талановитого хлопця, якого замучили травми. Радує те, що Сьомін здається серйозно налаштований розкрити здібності Кравця.

На мій погляд, на сьогодні є 17 гравців на основі яких можна будувати конкурентноздатну збірну: Пятов, Шовковський, Чигринський, Ракицький, Михалик, Гусев, Тимощук, Степаненко, Ротань, Алієв, Коноплянка, Ярмоленко, Олійник, Морозюк, Мілевський, Шевченко, Девіч.

Всім іншим як тим хто був викликаний на кіпрський збір, так і тим хто з різних причин не був присутнім (Селезньов, Мандзюк, Назаренко, Воронін, Худобяк, Кожанов, Гай, Кобін) необхідно намагатися вийти на більш високий рівень гри.

 Не можна сказати, що в Україні є багато зірок європейського рівня, ми поступаємось багатьом командам в індивідуальній майстерності. Звісно за рік неможливо зробити якісний стрибок і опинитись в лідерах європейського футболу. Досягти успіху можливо лише завдяки відшліфованим колективним діям, максимальному використанню найкращих якостей, психологічному настрою, бажанню перемогти. Матчі зі збірними Шверцарії, Румунії, Швеції підтвердили, що наша збірна перебуває в другому ешелоні європейського футболу. При цьому ми не є лідерами цього ешелону. Збірні Іспанії, Німеччини, Нідерландів – це взагалі інший вимір. Ми поступаємось не тільки цим командам, але й не чім не перевершуємо команди класу Швейцарії чи Швеції.

Але впадати у відчай я підстав не бачу. Необхідно спокійно працювати, вірити в свої сили і добиватися прогресу колективних дій команди та індивідуальної майстерності гравців. Для цього необхідно визначитися з головним тренером збірної.

Не зважаючи на різні погляди та уподобання, я вірю, що в 2012 році вся Україна буде підтримувати свою збірну, а футболісти нашої національної команди нададуть привід для гордості українському народу.