Доброго дня, шановні!
Нинішній рік для Динамо багатий на ювілеї: 50 (!!!) років першому союзному чемпіонству, 25 років перемозі у Кубку Кубків, 25 років 12-му союзному чемпіонству.
Ну і у мене, як у вболівальника Динамо теж скромний юбілей - 25 років вболіваю за цю команду.
І стало мені цікаво, як зароджується, як загорається та іскорка пристрасті, любові до команди? Чи не схоже це на зародження кохання до жінки, з якою, можливо, судилось прожити все життя? Розумію, кожен своїм, власним шляхом прийшов до щирого вболівання за свою команду. В когось це передалось у спадок від батька, хтось і уявити не міг, що може стати вболівальником якоїсь іншої команди.
Зараз, зустрічаючи на вулицях моєї рідної Вінниці школярів з шапочками та шарфиками Шахтаря, задумуюсь, а чому вони обрали саме цей клуб? Чи це в них надовго, чи на все життя, як для мене в їхньому віці стало Динамо? Чи тільки тому, що Шахтар зараз "на коні"? І розумію, для такого видатного клубу, як Динамо, все ж потрібні перемоги, потрібні трофеї. У всіх турнірах. Чемпіонат, Кубок, Ліга Європи - будь де. Ні, я не пропагую "глоріхантерство" - нашій відданій армії такі не потрібні . Але без трофеїв такому клубу не личить.
Отже, мій перший "футбольний" спомин датується 1986-м роком, а саме "золотим" матчем Київського та Московського Динамо. Після тієї гри, нагадаю, Динамо вдваннадцяте стало Чемпіоном СРСР. Скажете "ГЛОРІХАНТЕР"? Заперечу! Бо я не залишив команду в роки "без трофеїв". І дочекався нової перемоги у 90-му, коли після 4:1 з московським ЦСКА Динамо здобуло останнє своє союзне золото, востаннє на Олімпійському палали вогні перемоги... А потім пішов Лобановський, розвалився Союз, розвалився футбол, ледь не розвалилось Динамо...Нова надія з'явилась, коли президентом Динамо став Григорій Суркіс, а тренером Йожев Сабо. Ту перемогу у 94-му над Спартаком у Києві, мабуть ще довго будуть згадувати.... Потім Панатінайкос, Лопес Ньєто, шуби, дискваліфікація...
І ось нова надія - до Динамо повернувся Валерій Васильович. ПСВ, Барселона, Арсенал, Реал відчули на собі силу НОВОГО Динамо, в якому засяяли Шовковський, Ребров, Калитвинцев, ну і звичайно Шевченко...
Потім не стало Лобановського і все пішло шкереберть. Але віддані фани Динамо не залишили команду.
Тому що в них одне життя, одна любов, одна команда - Динамо (Київ)
Я полностью поддерживаю автора и хочу поблагодарить его за хороший блог.
Однажды, в споре с сотрудниками на работе, я одному сотруднику, который кстати стал "ЩЫРЫМ ВБОЛИВАЛЬНЫКОМ Шахты" в последние 3-4 года, - я четко объяснил чем наша болезнь отличается: "Вот смотри... Раньне ты болел за ДК, потому что был Лобановский, Динамо крошило всю европу и т.д. Теперь болеешь за Шахтер- ведб это сильный клуб. А у меня есть в жизни такие вещи как : Мама, Папа, Брат, Жена и Динамо". Он заулыбался и замолчал, так как понял что мы в корне отличаемся....
Будуть нові перемоги, нові стадіони, зміниться керівництво, тренери, гравці, але справжні уболівальники у команди будуть завжди. Тому, що ми несемо любов до нашого Динамо в серці.
Динамо в сердце навсегда
учетная запись этого пользователя была удалена
учетная запись этого пользователя была удалена
И до этих пор, я болею за НАШ клуб! И за клуб своего родного города!
К сожалению на стадион ходить немогу, ибо я живу В ДОНЕЦКОЙ области, как бы странно это не звучало!
от ще б до стадіону дійти
впитаная не с молоком матери. Родина, родители и семья в нашем сердце
с рождения, но есть у каждого ещё и что-то, что полюбив однажды, несёшь
в себе всю жизнь. Я рад тому, что моё сердце выбрало Динамо.
Динамо, является также и символом Украины, и как единый организм, испытывает
те же проблемы. Вспомните 90-ые, падение страны и клуб на грани исчезновения,
затем стабилизация, надежда и новые достижения. Последние годы для нашей страны
и клуба были не лёгкие, и проблемы пришли с одной стороны. Я верю в Украину и
наше Динамо, и в то что наша любовь поможет и стране и клубу достичь новых побед и удач.
Ніде не чути ні про святкування 50-річчя першої перемоги в ЧСРСР, ні 25-річчя завоювання другого Кубку Кубків.
Одна тихенька надія, що хоч команда вдсвяткує ці події завоюванням ще одного трофею
Я полностью поддерживаю автора и хочу поблагодарить его за хороший блог.
Однажды, в споре с сотрудниками на работе, я одному сотруднику, который кстати стал "ЩЫРЫМ ВБОЛИВАЛЬНЫКОМ Шахты" в последние 3-4 года, - я четко объяснил чем наша болезнь отличается: "Вот смотри... Раньне ты болел за ДК, потому что был Лобановский, Динамо крошило всю европу и т.д. Теперь болеешь за Шахтер- ведб это сильный клуб. А у меня есть в жизни такие вещи как : Мама, Папа, Брат, Жена и Динамо". Он заулыбался и замолчал, так как понял что мы в корне отличаемся....
----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Вовсе нет, для того, чтобы понять пост автора достаточно ПРОСТО БЫТЬ БОЛЕЛЬЩИКОМ, неважно какой команды, но НАСТОЯЩИМ болельщиком :)
Я болельщик ШД, но прекрасно понимаю автора, хотя МОЯ история "болезни" и немного отличается - http://dynamo.kiev.ua/user/Heckfy/45929.html
Ну а на счет "мало болельщиков- эх, как же жаль что Олимпийский на реконструкции... Ты наверное никогда там и не был... Особенно когда он заполнен на все 100!
По поводу "футбольного бизнеса". Если сейчас не работать с молодёжью хотя бы в Киеве, то лет через 20 за Динамо и болеть-то особо некому будет. Кроме нас - стариков ). Опять же надеюсь ошибиться ).