Одне життя - одна любов. Або як стають вболівальниками.

Доброго дня, шановні!

Нинішній рік для Динамо багатий на ювілеї: 50 (!!!) років першому  союзному чемпіонству, 25 років перемозі у Кубку Кубків, 25 років 12-му союзному чемпіонству.

Ну і у мене, як у вболівальника Динамо теж скромний юбілей - 25 років вболіваю за цю команду.

І стало мені цікаво, як зароджується, як загорається та іскорка пристрасті, любові до команди? Чи не схоже це на зародження кохання до жінки, з якою, можливо, судилось прожити все життя?  Розумію, кожен своїм, власним шляхом прийшов до щирого вболівання за свою команду. В когось це передалось у спадок від батька, хтось і уявити не міг, що може стати вболівальником якоїсь іншої команди.

Зараз, зустрічаючи на вулицях моєї рідної Вінниці школярів з шапочками та шарфиками Шахтаря, задумуюсь, а чому вони обрали саме цей клуб? Чи це в них надовго, чи на все життя, як для мене в їхньому віці стало Динамо? Чи тільки тому, що Шахтар зараз "на коні"?  І розумію, для такого видатного клубу, як Динамо, все ж потрібні перемоги, потрібні трофеї. У всіх турнірах. Чемпіонат, Кубок, Ліга Європи - будь де.  Ні, я не пропагую "глоріхантерство" - нашій відданій армії такі не потрібні . Але без трофеїв такому клубу не личить.

Отже, мій перший "футбольний" спомин датується 1986-м роком, а саме "золотим" матчем Київського та Московського Динамо. Після тієї гри, нагадаю, Динамо вдваннадцяте стало Чемпіоном СРСР. Скажете "ГЛОРІХАНТЕР"? Заперечу! Бо я не залишив команду в роки "без трофеїв". І дочекався нової перемоги у 90-му, коли після 4:1 з московським ЦСКА Динамо здобуло  останнє своє союзне золото, востаннє на Олімпійському палали вогні перемоги... А потім пішов Лобановський, розвалився Союз, розвалився футбол, ледь не розвалилось Динамо...Нова надія з'явилась, коли президентом Динамо став Григорій Суркіс, а тренером Йожев Сабо. Ту перемогу у 94-му над Спартаком у Києві, мабуть ще довго будуть згадувати.... Потім Панатінайкос, Лопес Ньєто, шуби, дискваліфікація...

І ось нова надія - до Динамо повернувся Валерій Васильович. ПСВ, Барселона, Арсенал, Реал відчули на собі силу НОВОГО Динамо, в якому засяяли Шовковський, Ребров, Калитвинцев, ну і звичайно Шевченко...

Потім не стало Лобановського і все пішло шкереберть. Але віддані фани Динамо не залишили команду.

Тому що в них одне життя, одна любов, одна команда - Динамо (Київ)

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости