Регистрация, после которой вы сможете:

Писать комментарии
и сообщения, а также вести блог

Ставить прогнозы
и выигрывать

Быть участником
фан-зоны

Зарегистрироваться Это займет 30 секунд, мы проверяли
Вход

Моє знайомство з Лігою Чемпіонів

2024-01-20 11:36 У вересні 2003 року мене відправили у службове відрядження в місто Київ. В прикордонному навчальному центрі ... Моє знайомство з Лігою Чемпіонів

У вересні 2003 року мене відправили у службове відрядження в місто Київ. В прикордонному навчальному центрі я мав взяти молодих солдат-зв"язківців та доправити їх до місця служби у Хмельницький.

Приїхав на Воздухофлотський проспект, дізнався кого нам призначають, поспілкувався з хлопцями та командуванням.

А так як була ще досить рання година, а потяг у зворотньому шляху був призначений на вечірній час, я вирішив походити по Києву.

Я поїхав у центр міста, повештався трохи по Хрещатику, сходив на стадіон Динамо та подивився на пам"ятник Лобановського.

Якось спало на думку, що непогано було б сходити на Байкове кладовище і відвідати могилу Валерія Васильовича Лобановського. На Хрещатику придбав карту Києва і подивився де знаходиться Байкове кладовище.

Я пішов пішки через Хрещатик і Червоноармійську, а коли проходив повз Республіканський стадіон, вирішив заглянути й туди.

Біля кас стадіону стояло декілька наметів. Там продавали квитки на матч Ліги Чемпіонів "Динамо" Київ - "Локомотив" Москва, який мав відбутися за тиждень.

В мене аж все затремтіло в душі, так я захотів купити квиток на матч. Але я розумів, що не факт, що мені дадуть вихідний посеред тижня і дозволять з"їздити у Київ на футбол. Трохи поміркувавши, я вирішив купити найдешевший квиток. Якщо навіть і не зможу потрапити на матч, то не буде шкода за той придбаний квиток. Купив за 5 грн. квиток у дев"ятий сектор, він знаходився за "Бесарабськими ворітьми", в тому місті де під час матчів стоїть зазвичай пожежний автомобіль, та щасливий пішов далі.

Дійшов до палацу "Україна" я повернув праворуч і за 10-15 хвилин був вже на могилі Лобановського.

"Мы живы до тех пор, пока нас помнят" - ці слова що написані на пам'ятнику ВВЛ просто та точно відображають суть життя людини. Я подякував Валерію Васильовичу за все що він для нас зробив та поклав квіти .

Повернувся у післяобідній час до військової частини, я взяв солдатиків і ми відправилися на залізничний вокзал. Всю дорогу додому я думав про те чи відпустять мене на футбол чи ні.

Напередодні гри звернувся до командира із проханням дозволити мені з"їздити у Київ на футбол.

Мій начальник легко погодився відпустити мене, але з умовою що наступного дня о восьмій ранку я маю бути вже на місті, бо у нас навчальні стрільби на полігоні і я мушу бути "як штик".

Футбол закінчується о 23:30. А о восьмій ранку мені вже треба бути на службі. Чи встигну? Ці сумніви не довго докоряли мене, я вирішив ризикнути.

Приїхавши вранці, у день матчу, в Київ я одразу ж на залізничному вокзалі пішов до касс дізнатися про вечірні чи нічні потяги на Хмельницький. Виявилось що є лише один потяг який майже підходить мені, Київ-Вроцлав, який відправляється о 23:50, решта потягів йшла набагато пізніше що мене зовсім не влаштовувало.

Але ж і цей потяг мене зовсім не влаштовує. Бо я не встигну по закінченню матча за 20 хвилин дістатися до вокзалу. Став розмірковувати що мені робити далі.

Згадавши розповіді свого друга Ігоря Мандрика, який вже декілька років їздив на матчі Динамо у Лізі Чемпіонів про те що, багато людей із Хмельницького приїздять на матчі на власних автівках, мікроавтобусах, я вирішив що піду і біля стадіону буду шукати авто із хмельницькими номерами та проситися щоб взяли мене додому після матчу.

До матчу ще було досить багато часу, я поїхав у центр. По Хрещатику блукали невеличкі групи людей у зелено-червоному вбранні. То були вболівальники "Локо". Поводили вони себе спокійно, та й до них ніхто особливих претензій не мав. У підземному переході на Майдані Незалежності я придбав шарфик "Динамо Київ", тоді ще не знав що на фанатському сленгу він називається "РОЗА".

Трохи згодом я знову вирішив з"їздити на могилу Лобановського. Мені було дуже приємно, коли на його могилі побачив вболівальників "Локомотива". Трохи поспілкувавшись із ними, я повернувся в місто.

Ближче до вечора майданчик в районі Палацу Спорту потроху заповнювався автомобілями і я вирішив спробувати пошукати земляків. Я знайшов декілька мікроавтобусів із Хмельницькими номерами, то наші хмельничани приїхали на матч. Запитував у водіїв на наявність вільного місця і всюди отримав відповідь що місць немає. Потроху я розчаровувався, але в паніку не впадав. Один із шоферів сказав мені:"Йди на бульвар Лесі Українки, там багато автобусів з вболівальниками паркуються".

Я пішов туди і весь час видивлявся хмельницькі номера. Саме тоді я зрозумів що "Динамо" Київ справжня НАРОДНА КОМАНДА, яку любить вся країна, бо по номерам автобусів можна було вивчати географію України!!! Там були закарпатські, львівські, теронопольські, одеські, харківські, черкаські автобуси та інші.

Моя душа раділа від побаченого, переповнювала гордість за нашу команду.

Аж ось нарешті побачив "Ікарус" з хмельницькими номерами. В ньому було трохи людей, які пили пиво та інші міцні спиртні напої, закусювали салом. Інші вже, мабуть, розійшлися по Києву. Я підійшов до шофера і запитав чи вони не з Хмельницького.

Виявилось що це люди із Кам"янця-Подільського, але додому їхатимуть через Хмельницький. Я став проситися до них на зворотню путь, казав що заплачу. Але шофер відповів, що вільних місць немає. Я готовий був сидіти хоч на підлозі, аби лише потрапити додому, про що й сказав водієві. Він порадився із свїм колегою та дав згоду. Але попередив щоб після матчу я довго не затримувався. Щасливий та радісний, я запам"ятав місце розташування автобуса, його номера та пішов знову до стадіону.

Ворота на стадіонну площу були ще закриті, але вже потроху збирався натовп людей. Більшість із них пила пиво, дехто був вже добряче на підпитку. У супроводі кінної міліції та якогось спеціального міліцейського підрозділу до стадіону із сторони станції метро "Палац спорту" стала наближатися велика колона московських вболівальників. Їх зустріли гучним свистом, та вульгарними вигуками. Полетіли в їх натовп порожні пляшки.

За кілька хвилин, несподівано і невідомо звідки з"явився "Беркут" та став трохи втихомірювати надто гарячих українських вболівальників. Вболівальників "Локо" пропустили через ворота на теріторію стадіону, а ми продовжували очікувати.

Під супровід міліцейських сирен проїхали на теріторію стадіону автобуси із командами. Хоч вікна були трохи затемнені, я впізнав гостьовому автобусі Сергія Овчинникова, який сидів на одному із передніх сидінь. А в нашому автобусі Саню Хацкевича, який помахав нам рукою, та Горана Гавранчича. Інші футболісти слухали плейєри, або були зайняті чимось іншим. Принаймні уваги на натовп вболівальників вони звертали мало.

Було вже близько 20:00. Ворота мали ось-ось відкрити, але так як натовп людей із сторони Палацу спорту був дуже великий, я вирішив піти на інший бік, і зайти на стадіон із сторони вулиці Червоноармійської. Через людське море я став пробиратися в той бік.

  • Льова-а- !!! - цей шалений крик заставив мене крутити головою по сторонам. Я побачив свого давнього друга Вовку Попова. Це він кликав мене, називаючи мене так як називали у дврі в дитинстві.

  • Вовка-а! Привіт !

-Здарова! Ти що, тоже на футбол?

-Ага. Ти в якому секторі?

  • В 25, а ти?

  • В 9. А ти як додому?

  • Та на на Вроцлавському

-Так ти ж не встигнеш на нього.

  • А я вийду із стадіону за 15 хвилин до кінця та встигну.

Розчулившись такою приємною зустріччю із другом дитинства я пішов на трибуни.

Ну що, привіт Ліга Чемпіонів!!!

Трибуни були ще напівпорожні, я знайшов свій сектор та місце, сів і став дивитися навкруги. З динаміків звучала музика. Мені найбільш подобалось оте "Гоу-гоу-гоу оле-оле-оле" у виконанні Рікі Мартіна. Як на мене, саме ця пісня будоражить кров, заставляє вболівальницьке серце битися частіше. Я навіть став і пританцьовуав у такт музики, в очікуванні грандіозного видовища під назвою Ліга Чемпіонів.

На мій чудовий настрій, радість від того що я тут пристуній, ніяким чином не вплинули ані п"яні сусіди, один із котрих заснув ще у першому таймі, а другий обблювався прямо на місці, ані те що мої місця були не надто зручними для перегляду матчу.

15 ряд нижнього ярусу та ще й за ворітьми аж ніяк не сприяє зручному перегляду футболу. Всі ці дрібниці абсолютно не вплинули на мене і не зменшили моє щастя, яке ще у сто крат збільшилося коли, вийшовший на заміну, Діого Рінкон протягом останніх десяти хвилин матчу забив два переможних для нас м"ячі.

Ми виграли 2-0 і я був абсолютно щасливий.

Після закінчення матчу я пішов до автобуса. Мені вдалося трохи посидіти на сидінні, поки чоловік з того місця у хвості автобуса з своїми колегами обмивали перемогу улюбленої команди. Решту дороги я просидів на сходинці біля дверей.

Не зімкнувши очей до самого Хмельницького, я розмірковував над питанням, а чи не варто мені самому спробувати організувати поїздку на матч Ліги Чемпіонів? Хіба я не зможу знайти 40 чоловік у Хмельницькому бажаючих поїхати на матч? Думаю, що мені це під силу. Я був впевнений у цьому, я хотів цього!!!

Бо тепер я точно знав, що дивитися Лігу Чемпіонів по телевізору не зможу ніколи. Я мушу бачити це на власні очі. Я повинен бути поряд із своєю командою.

Р.S. мій друг Вовка не бачив як Діого Рінкон забивав голи. Перший гол - Вовка був вже неподалік Палацу Спорту. Другий - коли по Саксаганського поспішав на залізничний вокзал.

P.S -2 згодом я неодноразово організовував поїздки у Київ на матчі "Динамо" в Лізі Чемпіонів. Але то вже зовсім інша історія

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости

20.01.2024, 11:36
auto-andrj-bortnk
Статус:
Старожил (760 комментариев)
Подписчиков:
2
Медали:
Выбор редакции × 1

Еще на эту тему

Лучшие блоги
Loading...
Пополнение счета
1
Сумма к оплате (грн):
=
(шурики)
2
Закрыть