Прочитав. «В’ячеслав Заховайло: «У команди Ротаня є стиль, а це головне…»
Так стиль є. Але немає основного: звіриного оскалу футбольного вбивці. І який би стиль красивим не був, без цього оскалу жодна команда не буде перемагати.
М’яч сам по собі в ворота не залітає. Скільки б супермоментів команда не створювала, скільки б красивих комбінацій не проводила, скільки б витончених асистів не гравці не видавали, але без підспудного, за межами свідомості, ІНСТИНКТУ забити, заштовхати, занести, врубати, загатити, ввігнати м’яча в ворота жодна команда переможною не буде.
Ось така жорстока логіка футболу.Наша ж олімпійська збірна , як і Олександрія, нагадає мені самого Руслана Ротаня.
Ротаня - душечку. Він всім приємний, завжди підтягнутий, вишукано одягнений, чисто голений – одним словом ідеальна людина. Але ж перемагають і в футболі, і в житті, на жаль, не ідеальчики, а сильні, вольові і жорсткі люди, як ті, в кого від одягу несе потом і неприємним запахом чоловічого амбре. Екстраверти, і ніколи не інтроверти.
Саме через свою вроджену інтелігентність Ротань і не зумів вписатись в питу – пропиту динамівську команду часів Алієва, Мілевського, Гавранчича, Ващука. Та й не тількі він. Той же талановитий Верпаковскіс , чи, навіть, Артем Кравець. Дуже рідко, майже випадково, подібні особистості стають визначними футболістами. На моїй пам’яті лише два: Бишовець та Бєлькевич.
Команди Ротаня саме такі – красиві, вмілі, вишукані, як вірші Северяніна, Хлєбнікова, Бальмонта початку ХХ століття, але беззубі. Навіть Сікан в збірній Ротаня перетворюється з футбольного вбивці в милого Чебурашку.
Такі команди можуть виграти і з рахунком 10:0, але на жаль ці талановиті чебурашки не вміють тримати удару, ламаються психологічно і програють…
Тому, я хоч і вболіваю за Ротаня, але віри в його команди у мене немає. Бо футбол жорстока гра жорстоких чоловіків.
Наведіть, будь ласка, приклад. Хоча б 5-0. Бо, що на своєму полі отримали 5 від Чорноморця, я пам'ятаю, а коли забили?
Та не смішіть мою Соньку...
Розумний, вольовий, жорсткий...
"Ключ до успіху – робити роботу із пристрастю. Важлива наполеглива робота та трохи удачі. Крім того, не можна здаватися, лідерству не можна навчитися – це те, що всередині тебе».
Це не Ротань сказав , це Анчелотті.
І ще, раз затронули.
«Робота президента – керувати клубом, а моя – керувати президентом».
Це знову Анчелотті...
Я же ни слова не сказал о характере Анчелотти. Наличие или отсутствие запаха пота от тренера никак не говорит о его квалификации и его характере.
А Сонька - це моя вже 10-ти річна спаніелька, яка любить разом зі мною дивитись футбол. Їй цікаво, коли є швидке переміщення на полі і вона засипає, коли на екрані немає движухи.
Про Белькевича я згадав в розрізі вродженого інтелігента.
Все...
Інші висновки Ваші. Не мої...
Але ж я пише не про це, а про стиль команд Ротаня.
Про їх імпотенцію до перемог.
В какой-то степени работа этого специалиста вызывает когнитивный диссонанс. Очень многие хвалят его за то, что "команда имеет собственное лицо," что это "интересный и самобытный тренер", "тренер с интересными идеями и собственным стилем", а результаты работы близки к провальным. Чтоб количество (похвал) помогло перерасти в качество игры и стало давать результат, надо что-то менять в своих подходах и концепциях, т.к. результата они не приносят. В противном случае может получиться "тренер - Коноплянка", правильно говорящий, вечно перспективный, но так и не раскрывшийся.
Я вже писав - вчора переглянув обидві гри нашої групи: на фоні трьох інших тренерів Ротань виглядав неврастеніком.