Канкан мужиків

Відчуття того, що щось трапиться у мене виникли відразу, коли подивився пресконференцію Реброва за день до гри. Невпевнено агресивний вигляд обличчя, такі ж майже войовничі відповіді на питання (типу «ну чого ви придупились») у мене визвали не лише тривогу, а впевнене відчуття катастрофи. І гадаю не лише в мене.

Знаючи що з семи ігор з албанцями ми лише одну зіграли внічию (в 2005 році на стадіоні Метеор в Дніпрі), а за часів Шевченко спокійно їх громили, то майже всю суботу гнав від себе цю тривогу. Але це трикляте відчуття не відпускало не на мить і ще більше загострилось десь з 10 хвилини гри.

Так, албанці не дарунок, але ж вони й не італійці з німцями, і тим більше - не іспанці з французами. Це команда 66 –го місця в рейтингу ФІФА. Що тут здавалось неясним? Тому й хотілось побачити хоча б половину, та згоден і на четверть, того, що ми всі побачили в двобоях португальців з хорватами і французів з італійцями. Хотілось, дуже хотілось. Та побачили лише незугарний канкан мужиків, які ж до того півночі бились в пологах , а іншу половину розвантажували вагон з цементом.

Ну скажіть мені, чому, коли пропускали другий гол, правий вінгер Асані один - однісінький, як лимонадний ковбой Джо, знаходився в нашій штрафній, а його колега по цьому флангу, старанний Кабаєв, плівся, чіпляючись ногу за ногу, начебто за мить до цього носив разом з Леніним шпали, щоб допомагти Павці Корчагіну будувати ту нині знамениту вузькоколійку. Чому?

Чому впевнений в собі і цікавий всім клубам світу наш опорник Бражко без вагань віддає м’яча супернику, що призвело до відважного сейву Трубіна, кутового і першому голу, коли м’яч відскочив знову ж таки від Володимира до Ісмаїлі, який, мабуть, і в маренні не чекав такого дарунка.

Невпевненість в собі прозирала у наших гравців всю гру. І згадуючи невпевнене обличчя нашого тренера питання звідкіля вона взялась – не виникало. Жодний, жодний гравець не зіграв не то що на межі своїх можливостей, а навіть не зіграв на половину своїх можливостей.

Ну як міг зіграти краще Ярмоленко, що вийшов на заміну, який за 18 хвилин лише 6 раз торкнувся мяча, віддавши п’ять незрозумілих передач, а Ванат, який вийшов на поле забивати - рятувати ситуацію майже одночасно з Ярмоленко, торкнувся м’яча тільки чотири рази, зумівши віддати один пас і тричі втрачав це шкіряне диво.

Після гри Ребров приголомшив, що «…ми грали проти дуже сильного суперника. Албанці грамотно й організовано оборонялися, важко було знайти простір». Друзі, якщо вже і албанці для нас дуже сильний суперник, то який же тоді по якості суперник, наприклад, хоча б Португалія, яку за часів Шевченко ми обігрували? Космічний?

Крім того, в футболі, простір не шукають, а створюють. Цю аксіому повинен знати не тільки тренер дитячих команд, а і тренер збірної команди країни.

У Реброва знову, як звично, за вчорашню ганьбу (а це була саме ганьба - правду нікуди діти) винні гравці. «Я зараз передивився й не розумію, як можна на такому рівні так оборонятися».

Так то воно так, але я не розумію, чому Ребров не розуміє цього, бо він повинен розуміти. І він також повинен розуміти і знати як поставити гру в атаці саме з тими гравцями, яких він же сам вибрав (не підсунули ж йому, як в уціненій комісіонці). Мені здається, що саме тому, що наша команда грала, як грає звично у Реброва, то навіть албанці вже розуміли як гуляти проти неї і як заставити помилятись гравців, які ж до того грають на межі зриву від накачок ССР.

Мені здається, що невміння і небажання Реброва взяти на себе відповідальність за невдачі визивають розбрат в колективі і стійке відчуття невпевненості. Можливо помиляюсь. Можливо винні Бражко, Судаков, Яремчук і всі інші, які не вміють поставити правильно ногу чи підставити голову і зрозуміти, нарешті блискучі ідеї нашого коуча.

Можливо. Але якщо в більшості ігор, які велись під керівництвом нинішнього тренерського штабу, українці забивали голи не після підготовлених позиційних атак, а за рахунок контратак і помилок суперників (наприклад, помилка воротаря албанців, який в інших 100 випадках, удар Коноплі відіб’э з закритими очима), то я б ставив питання в першу чергу до тренера, а не до гравців. Але чомусь не вірю, що наш наставник почне шукати причину невдач в собі. Ну, не вірю я…

З повагою,
Скіф.