Дві гри і трохи про Судакова

Вчора підряд грались дві гри, які хотілось би дивитись, порівнювати і аналізувати. Та виявилось, що обидва матчі назвати грою можливо лише з великим толеруванням.

Шовковський, розуміючи, що Ворскла яка мала відпочинок на день менше, до того ж тайм грала в меншості, буде більш втомлена і маючи попереду дуже тяжкий графік ігор, ризикнув замінити сімох гравців стартового основного складу, що грав з Зорею.

І вгадав: у Ворскли вийшло сім гравців, що грали в першому таймі в попередній грі. І грали вони вчора з активністю сонних зимових мух. Та, на жаль, і Динамо не виглядало тою командою, що легко й невимушено обіграла Зорю.

Так, нарешті ми дочекались виходу Себальоса і не розчарувались. Наш гравець. Мінімум помилок в захисті, активність в карному майданчику полтавців при стандартних положеннях. І гол тому підтвердження. Але ще тяжко сказати, чи вписався він в білдап Динамо: зіграв мало, а попереду творилось те, що назвати білдапом не повертається язик. Дай бог, щоб це була лише незіграність вчорашнього складу.

З надією спостерігав за трьома новачками Динамо: за Рубчинським, Брагару та Герреро. Не хочу сказати, що розчарувався (по одній грі висновків робити не варто), але десь і щось там. Якщо Рубчинського з Брагару ми ще бачили, то Герреро розчинився в грі, як золото в царській горілці. А це ж була лише і всього - навсього Ворскла з Полтави, а не Рома і Лаціо, наприклад, з Італії.

Рубчинський дуже активно працював, але, на жаль, його задумкам відповідала його працьовитість. Брагару ж дуже часто намагався прорватись самостійно, коли легше було пройти передачею на партнера і навпаки, віддавав передачі, коли ефективніше було взяти гру на себе.
Чесно кажучи, я все ж таки думаю, що ці двоє навчаться грати в динамівський футбол від Шовковського. Зумів же Кабаєв переломити себе в 25 –ти річному віці. Молодшим, 22 – ох річним, Брагару і Рубчинському це буде зробити значно легше. Все залежить від бажання.

А ось з Герреро можуть виникнути різні непорозуміння. Я вже писав, що профайл Герреро, на мою думку, абсолютно не динамівський. Герреро - гравець контратак, а позиційно грати він не ще вміє. Тому за свої 75 хвилин Герреро лише 13 раз торкнувся м'яча, жодного разу не наніс удару по воротам, віддав 9 передач і лише один раз намагався обвести суперника, що, до речі, йому не вдалось. Навіть на фоні сірої гри киян, гра Герреро – катастрофа. Той же Ванат за 25 хвилин гри зумів нанести один слабенький удар мимо воріт (XG=0.04), 10 раз торкнувся м'яча і виконав одну успішну спробу дриблінгу. Що ж, подивимось, як панамець впишеться в позиційний футбол від Шовковського.

А сам футбол був маячнею. Хоч кияни і тримали м'яча 60% часу, хоч і нанесли 19 ударів (по Sofascore.com), але xG цих ударів був лише 1,28. До того ж тільки 8 ударів було точних. Найбільш порадував красивий гол Піхальонка лівою ногою, метрів з 35…38 –ми після дуже промовистої помилки Ісенко. І вкарбуються в пам’яті по сім замін, що обумовлені жорсткою, майже грубою, грою гравців (16 фолів від Динамо і 7 – від Ворскли). І лише дві жовті картки (обидві динамівські - Себальоса і Бражка, у гравців, які отримали травми). Слава богу, що не грав Скляр. При ньому б гра перетворилась на битву при річці Калка.

Досить, бурчать про Динамо.

Бо спостерігаючи за грою Шахтаря з Болоньєю, бурчати хотілось ще більше. Шахтар відверто грав на нічию. Ризикувати не хотів від слова зовсім. Вигравати, надіючись лише на випадок, можуть лише команди, що не впевнені в собі. Ось таким і був Шахтар вчора.

Нічого не читав з коментарів про цю гру, але дивлячись лише за статистикою матчу стає не по собі. Більше тримаючи м’яча, гірники нанесли лише 4 удари по воротам, з них лише один був точним – з незабитого пенальті від Судакова.

Італійці зуміли аж 17 разів вдарити по воротам, 10 разів з меж карного майданчика, але по – справжньому небезпечними були удари Кастро в кінці першого тайму і Фаббіана в другій половині гри, які якимось чудом парирував Різник, справжній герой матчу.

Друзі, на мою думку, Судаков і хет-тріковець Бондаренко здулись. На чистих м’ячах вони сяють. А коли потрібно грати через силу, грати проти суперника, який тисне, то ні Судакова , ні Бондаренко на полі немає.

Я ніколи не вважав Бондаренко надією нашого футболу: технічний, вдумливий гравець, але гравець без швидкості і гравець, що уникає боротьби може бути надією команди лише в УПЛ. І ніде більше.

Судаков же в руках Ван Левена міг бути і повнен був стати діамантом і Шахтаря, і українського футболу. Але Жорі не хотілось, не бажалось працювати через втому, через піт, через силу, через біль, як повинен працювати лідер команди. Тому пільгові умови, що надав йому Пушич, небажання грати в пресинг перетворили Георгія в тібетського монаха з м’ячем і астронавта від футболу, але не в футболіста екстра – класу. Якщо ж говорити більш жорстко, то український футбол ВЖЕ втратив Судакова. І вчорашня заміна на 79-ій хвилині є тому підтвердженням. Коли потрібно було сціпити зуби і воювати за команду, Жору, як і Бондаренко, міняють. З такими не перемагають. Такі гравці ніколи не стануть лідерами. Вони самі себе вважають лідерами.

З повагою,
Скіф.