Футбол - це емоції

Карпати проти Олександрії.
Не розбещеному, не збалованному, але все ж таки вибагливому вболівальнику українського футболу такі ігри запам’ятовуються надовго. На жаль тільки, що не футбольному естетикою , а вболівальницькими емоціями. Але ж футбол, і в першу чергу, і в другу і в третю, та й в четверту – це емоції, емоції і знову емоції як для нас з Вами, простих вболівальників, так і для самих гравців.

Ще довго буду згадувати вирячені від жаги до боротьби очі львівського грузина Амбросія Чачуа. Його переможний гол підняв з диванів, крісел, стільців, табуреток п’яті точки не тільки вболівальників Карпати, а мабуть і вболівальників Олександрії (хоч, звичайно, від розпачу).

Звичайно чисто в футбольному відношенні ця гра не було грою рівня Барси з Реалом, та й не могла бути. Але емоції, що переповняли гравців і які збудили нас від летаргічного футбольного сну дали відраду серцю справжнього вболівальника. Можна не любити Шахтар чи Динамо, Колос чи Інгулець, але неможливо не любити футбол.

Так, я з давніх давен, ще до нашої ери я став вболівальником Динамо. Тут не відняти і не додати. Але нинішня холодна, мов арктична зима, гра Динамо не викликає ні пристрастей, ні, тим більше, екстазу. Перемогли та й перемогли, і слава богу… Навіть недавнє спасіння від можливого програшу Шахтарю з голом Кабаєва на 94 хвилині не визвало тих емоцій, які колись вибухали потужністю атомного вибуху. Можлива третя зірка на динамівській футболці, дивлячись на сільську художню самодіяльність Динамо, чомусь не гріє.

Шовковський виглядає якось відсторонено від команди. Він - бос… Він - шеф. Він – патрон. Він грає Лобановського. Можливо таким і потрібен бути менеджер від футболу, можливо. Але той же Лі Якока, геній менеджменту, наприклад, перед тим, як став реформувати Крайслер, заразив своїми ідеями колектив підприємства від власника і до прибиральниці, що і стало запорукою успіху. Не знаю як Ви, колеги, але я цього не бачу в Динамо. Навіть під електронним мікроскопом. Можливо збилась різкість. Але мені здається, що Шовковський - це одне, Іщенко – це інше, Суркіс – це абсолютно третє (в Монако), команда – це четверте, а Ярмоленко – п’яте. І всі грають на різних скрипках. До того ж одеського виробництва, а не Страдіварі чи Гварнері.

Я вже неодноразово писав, що Лупашко мені, як тренер, дуже подобається. Він якась нова сила в нашому футболі, який заставляє грати не лише на результат, а й для радощі вболівальників. Карпати з ним освіжили павутиння нашого чемпіонату. Так - в них не все виходить, так – в них немає зірок, так - сумбуру в атаці ще гарба і маленький візок, але вже видно те, в що хоче грати Лупашко. І намагається це робити з командою.

Вчора я позаздрив Карпатам, коли побачив що в їхньому енергетичному колі після гри знаходиться Лупашко і менеджмент команди.

Друзі, колеги, ви хоч раз бачили в енергетичному колі Динамо нашого тренера Шовковського? І чи часто ви бачили енергетичне коло Динамо після гри? Та й до гри. Наприклад, його не було видно навіть Хабслом в грі Поліссям, в одній з найнудніших ігор мого улюбленого клубу.

На жаль гра Барселони з Реалом проводилась майже в той же час, що й матч Карпат з Олександрією. Чомусь Ла Ліга не захотіла щоб команди грали , як вже стало звично, в 22 години по Києву. Прийшлось спостерігати обидві гри одночасно. І слава богу, що іспанський перший тайм з його камбеком і шістьма голами грався на 45 хвилин раніше українського. Насолода від гри цієї гри стала нагородою за спостерігання нудьги нашого чемпіонату. Дитячий садок Фліка грає для задоволення, для втіхи, для кайфу вболівальників. Так, вони ще дитячий садок, ще не обросли меркантилізмом, тому і програють півфінали Ліги Чемпіонів. Але хто кине в них каменем? Справжній вболівальник – не кине, а лише подякує каталонцям і позаздрить їх фанатам.

А у нас сьогодні так намагається грати лише Карпати. Чи хтось має іншу думку?

З повагою,
Скіф.