Кудрівкізація

Кудрівкізація нашого футболу набирає темпи. Я нічого не маю проти команди Кудрівка, абсолютно. Мені, навіть, до вподоби з яким ентузіазмом власник команди намагається зробити щось цікаве в нашому футболі.

Але, але … Не має права третя команда першої ліги, яка то і в першу лігу зайшла по блату, купивши місце в команди, що розорялась, вщент обігравати срібного призера першості країни.

Не має права команда, в якої відсутній менеджмент, відсутня інфраструктура, а всі гравці футбольні бродяги, в якої є лише власник з купою грошей, диктувати умови срібному призеру.

З іншого боку не має права срібний призер прем’єр ліги (якщо, звичайно, це «ліга» і якщо, звичайно, вона «прем’єр») розвалюватись як картковий або пісочний будиночок. Це не еволюція і не революція – це непрофесіоналізм, який гірше ніж злочин. Бо це антифутбольно і , навіть, антисуспільно.

Це кудрівкізація нашого футболу, в якому спорт замінили процеси, які абсолютно не пов’язані зі спортом і які є результатом абсолютного невігласа і недосвідченості в футбольному менеджменті. Футбольні команди часів кудрівкізації в майбутньому (через рік, два три, можливо п’ять) зникнуть безслідно для футболу, але відчутно принизять наш футбол, опустять, на жаль, його до футболу третіх-четвертих ліг середніх футбольних країн. Не хочу бути ні Піфієй, ні Касандрою, але вангую, що так воно й буде.

Списувати цей процес лише на війну не варто. Так, війна багато лиха нанесла нашому футболу (аби ж то тільки футболу, але всім нам, всій Україні). Але перші паростки кудрівкізації почалися ще війни. Минай, Інгулець, Олімпік, Львів, Дніпро-1, Металіст -1925, Верес і інші - це команди процесу кудрівкізації. Одні зникли, як гаманець, що випав з кишені, а інші намагаються перестроїтись і стати не лише командою, а й клубом (Верес, Металіст-1925).

Тепер два слова про перший тур.

Сподобалась та ж сама Кудрівка. Сподобався Колос.

Дивлячись на гру Динамо відчував якесь дежав’ю, давно вже бачене і знайоме обличчя мого улюбленого клубу. Постійно ловив себе на думці , що це не новий сезон, а продовження минулого, де Динамо дожимає суперника не за рахунок продуманої гри, не за рахунок тактично зрілих комбінацій, а в першу чергу за рахунок помилок опонента, яке Динамо вміє вміло дочекатись. Я не зумів розгледіти жодної нової тренерської думки в грі Динамо, жодної цікавої загогулини в грі любимої команди. Грала команда минулого сезону.

Практично гра з Вересом була майже рівною, але одна єдина помилка рівнян в опорній зоні коштувала їм трьох балів. А Ярмоленко знову, був блідою тінню самого себе. Сподобався Піхальонок. Але він з тих гравців, що доставляє м'яча, а от відриватись, щоб приймати м'яча для завершального удару, на відміну від Буяльського, це не його. Знову Шапаренко нагадав себе молодого, коли бігав з гривою волосся, намагаючись загострити гру.

На противагу Динамо Шахтар не чекав помилок дебютанту УПЛ, а намагався створити і творив раз за разом небезпечні моменти біля воріт Епіцентру. Але то удари (їх було 35, а, до речі, Динамо в грі з Вересом спромоглось лише 10 раз вдарити по воротам) були несильними, то Білик спіймав фортуну за хвіст (зробив 13 сейвів), але замість 4:0, а то й 5:0 на табло горіла лише одиниця.

Більшого очікував від левів. Але і на цей раз вовки з Житомиру поласувались левами. У мене язик не повернеться сказати, що рахунок не по грі. На цей раз Ротань безперечно переграв Лупашко, чого він не зумів зробити очолюючи Олександрію в травні цього року. Єдине, що засмутило – це арбітраж. На початку другого тайму арбітр Панчишин повинен був за затримку Краснопіра призначати пенальті в ворота поліщуків, але він цього не зумів (чи не захотів – це ж одіозний Панчищин) побачити, а арбітр ВАР чомусь йому не допоміг. Обидва голи на мою думку привіз Бабогло. До речі він міг привести і третій, заробивши пенальті , але його репутацію врятував юний голкіпер львів’ян Домчак, який до речі, на мою думку помилився лише раз, коли привіз незарахований гол.

Це був перший тур. Можливо я рано б’ю в дзвони, подивимось, що буде далі, але відчуття не ох….

З повагою,
Скіф.