Безнадьога...

Друзі, я написавши вчора, що чекаємо від Динамо подвигу, все – таки надіявся на звершення. Десятим чи тисячним відчуттям, але надіявся. На жаль, подвиги, які завжди були і є наслідком чиєїсь дурості, по розпорядку, по наказу та й по бажанню когось не створюються.

Подвиг звершується, як мінімум, по внутрішньому переконанню та й божому інстинкту.

Ще після завершення минулого сезону я писав, що не впевнений, що Динамо чемпіон. Бо гра Динамо такої впевненості не надавала. Так, на фоні Шахтаря Пушича, сміливої, але без базису Олександрії, Полісся Ашура в минулому сезоні Динамо здавалось велетнем. Але цей велетень був Гулівером лише свого містечкового чемпіонату і якого били всі хто хотів в Європі. На жаль, третя зірочка затьмарила очі всім: і Суркісам, і тренерському штабу, і гравцям і нам, вболівальникам (принаймні більшості з нас).

Але настав новий сезон і що ми бачимо: те ж саме, до оскоми на зубах кисле Динамо, яке виграє в основному за рахунок помилок суперників і використання стандартних положень. Терпіти і чекати помилок від маловпевнених в собі команд УПЛ Динамо навчилось з блиском, але якісно позиційно атакувати, як не вміло, так і не вміє. Згадайте, навіть, яскрава перемога над нині нерухомим Рухом сталася лише після трьох дурних помилок львів’ян (перша при кутовому, а дві інші – то й помилками назвати неможна, то просто було футбольне самогубство левів). А далі «твоя моє не розуміє» і кияни використали все, що змогли, а могли навіть і більше….

Я б назвав не суперників «терпілами», швидше кияни «терпіли», бо вміють терпіти, вичикуючи ляпсусів і промахів своїх візаві. Так було і в минулому сезоні, так сіро є і нині.

На жаль, ми не маємо тренерського штабу. Якщо Шовковський, Гусєв, Федоров і Михайлов – тренерський штаб, то Мартишка, Осел, Козел та клишоногий Мішка є блискучим квартетом на рівні Бітлз (хай пробачить мене Джон, Пол, Рінго і Джордж).

Ну як можна вчора було виходити грати практично без опорника, коли ще в Люблині було явно видно, що після заміни Михайленко, кіпріоти різали центр Динамо, як ніж масло. Невже комусь в ТШ не зрозуміло, що Шапаренко і Бражко такі ж опорники, як з мене Баришніков чи Нурієв. Чомусь думаю, що все-таки вони розуміють безглуздість цієї забаганки, але продовжують гнути своє, надіючись, що нарешті гвинтівка з кривої вишні почне стріляти.

Гра Динамо вчора не була керованою. Згадайте, як хтось відмітив вчора ( здається Сажко з Трибуни), коли була остання пауза на водопій на 75 хвилині тренер Пафосу щось, розмахуючи руками, доводив своїм гравцям, а Шовковський стояв окремо, навіть не підійшовши до команди. Наш тренер на 75 хвилині вже здався. Йому нічого було пояснювати підопічним. А може й не знав що казати.

І далі. Невже ніхто не бачить, що Ванат, наша єдина надія в нападі, починає бикувати і втрачати розум, коли проти нього грають не підлітки з того ж Руху, а серйозні дядьки, які вдало провокують його на помилки і на попередження з вилученнями. Я думаю, що бачать, але чомусь гадаю, що більшість наставників Ваната, та й не тільки його, по своєму психотипу такі ж самі зухвало і брутально нахабні і їм далеко до кота Леопольда чи Карлсона, який спокійно (хоч і з пригодами) живе на даху. І тому юніор Пономаренко впевнено, як лев, йде по сліду бикування Влада, та й Коля Шапаренко не може втримати нерви.

Виявилось, як не дивно (хоч чому дивно), що кияни абсолютно не спроможні здолати навіть легесенький спротив. В той час, як кіпріоти вміло виходили трикутниками, чотирикутниками з під нашого все-таки хоч якогось пресингу, починаючи атаку, наші ж захисники, наш кіпер лупили м’яча вперед, щоб далі там розбирались півзахисники, а вони свою справу зробили. Де награні комбінації, де вмілий білд – ап, де точні передачі – немА… Як можна говорити про потенційну можливість атакувати, якщо гравці Динамо не могло зшити трьох –чотирьох пасів.

Далі. Про самих гравців. Так Суркіси так нагосподарювались, що трансфери більше 1,5 млн. євро їм не під силу. Тому питання про іноземців, талановитих молодих чи зрілих, яким потрібно добре платити, щоб «заманити» в Динамо нині поза грою. Орієнтування на зірочок з УПЛ, як бачите, також ні до чого доброго не привело: Кабаєв, Піхальонок, Рубчинський, Брагару не підсилили гру Динамо і вже не підсилять. Вони зможуть десь догравати, але грати вже не зможуть. А куплений легіонер Герреро та задарма підписаний легіонер Торрес ніяк не впишуться в гру киян. І не вірю, що впишуться.

Про кіпера краще промовчу… Немає у нам кіпера. Нема…

Вихованці Іщенко, на яких залишається остання надія, не здатні конкурувати з ровесниками - однолітками в дорослому футболі, в той час як нарівні змагаються в молодіжних чемпіонатах. Чому так? Спитайте їх наставників. На мою думку тренери готують молоду юнь Динамо до вчорашнього футболу, як генерали завжди планують вчорашню війну. Друзі, невже хто небуть з Вас, думає, що з Пономаренко вийде форвард а-ля Шевченко, а з Біловара і Попова захисники типу Забарного з Головком. Ні і ще раз ні. Бо гравець нАвчений повзати літати не зможе.
Та й Михавко в свої 20, якщо його не відпустять грати в якийсь інший чемпіонат, навіть не в топ-5, вже збитий льотчик.

Остання надія команди: це мастодонти Ярмоленко та Буяльський, з яких вже сиплеться пісок, яким вже потрібна спокійна рибалка, але хоч не хоч а потрібно грати, бо за ними торічелієва пустота - порожнеча.

Одним словом, на мою думку нині з цього Динамо жоден гравець не зміг би підсилити той же Пафос, який ми хотіли пройти одною лівою. І це коли в Динамо грає більше 10 гравців різних збірних країни.

А на вершині всієї цієї піраміди помилок, прорахунків і поразок кам’яною фігурою повстає двоєдиний Суркіс. На жаль при всій любові Суркісів до Динамо (а це факт) у них не досить вміння і, в першу чергу волі, щоб створити з цього Динамо легендарне Динамо з берегів Дніпра – Динамо (Київ). Їх трансферна політика - стрільба з гармат по горобцям, їх вибір тренерів – це в першу чергу вибір тренера, що буде їх слухати і виконувати забаганки. Але як можна вірити в те, що вдасться виграти щось в Європі (та хоч би наробити шороху), якщо команда майже три роки грає одним тим же складом.

Все досить. Безнадьога… Будемо радіти перемогам над Епіцентрами, Рухами, Кудрівками, Оболонями, Полтавами ( якщо звичайно вони будуть), як раділи в минулому році звитягам над Інгульцем, Лівим берегом і так далі. Тільки це буде те ж саме відчуття, як смак самогону після доброго віскі.

Досить...

З повагою,
Скіф.