Приїхали та не доїхали....

Коли позавчора прочитав радісне повідомлення, що юнаки Динамо переграли шотландських підлітків у впертій боротьбі, а в складі киян натхненно грали Пономаренко з Редушко, то, чесне слово, очі практично вилізли на лоб, бо прийшло чітке усвідомлення того, що для Суркіса-молодшого більш важливим є ще один кубок для блискучої шафи, чим честь клубу.

Це для нас з Вами, колеги, перша команда Динамо є вершиною в ієрархії клубу. Це для нас слава Динамо в першу чергу пов’язана з основною командою.

Це нам з Вами зрозуміло, що академія Динамо, як і команда U-19, передусім, і це є їх основною місією, повинні бути піднощиком снарядів для основної команди, а не навпаки. Невже не зрозуміло що Костюку, саме Костюку, Редушко і Пономаренко, яких він поступово награє, були потрібні і необхідні в учорашній битві з Фіорентиною? Зрозумійте, я пишу не про таланти Редушко і Пономаренко (в таланти Пономаренко чомусь не вірю) і не впевнений, що вони могли б допомогти Динамо вчора, я про логіку боротьби і здоровий глузд.

Однак менеджмент клубу мабуть не знає арифметики для першого класу і не розуміє, що програш Динамо італійцям ставить хрест на всіх євронадіях киян, якими б вони не були безнадійними і ілюзорними.

І тут приходить чітке розуміння, що менеджмент клубу вже давно забив як на Кубок Конференцій, так, мабуть, і на чемпіонат, і єдиним призом, за яке намагається поборотись Динамо буде Кубок України. А хрест на цвинтарі надій давно вже ними поставлений і тупо стоїть, як і мертві з косами.

Тому відверто скажу, що гру Динамо з Фіорентиною дивися без помаранчевих окулярів ілюзій. Хоч таку колгоспну Фіорентину можна було перемагати спокійно і впевнено.

Вийшло так, що мені, який вживу бачив не так багато ігор киян, випадково, але щасливо, довелось онлайн спостерігати ще юнаком програшну гру киян з Фіорентиною в листопаді 1969 року (гол Серебряникова пам’ятаю і досі, як і гру Амарілдо) і нічию в грудні 1990 року на промерзлому полі Олімпійського, коли за Фіорентину сяяв Божественний хвостик – молодий Баджо, хоч тоді ще не Хвостик і не Божественний.

То була справжня Фіорентина, а вчора грала така собі італійська команда, яка лише називалась Фіорентиною. Але і цій команді, як виявилось, Динамо здалось до гри.

Перший тайм – п’ятнадцять хвилин якоїсь безтолкової движухи, а потім морок, морок, морок і пропущений гол. В другому таймі здавалось що Динамо ожило, Михайленко забив супергол, а потім знову імла, імла і імла...

Футбол Костюка через швидкі фланги розбився об невміння виконувати точний пас в карний майданчик і відсутність дяді-стовпа (Пономаренка) в ньому. Це перше.

І друге. Футбол Костюка зазнав краху через невміння грати в позиційний футбол. Здається Костюк надіявся на результативні контратаки, в яких би Герреро втікав від захисників киян, але флорентійці віддали ініціативу і м’яч киянам, а динамівці не знали що з ним робити. Киян могли спасти лише далекі удари, а їх то і було раз-два і маленька жменька.

Третє. Провал захисту. Дубінчак нічого не зумів зробити з Додо, який лише був тінню того Додо, якого пам’ятаю в Шахтарі. Але і такий Додо перегравав як Дубінчака, так потім і Вівчаренка, що змушені були отримати попередження. Саме так –змушені. Дивно як не заробив гірчичника Захарченко, який хотів вирвати дреди з волосся Кіна.

Ну а про Тіаре навіть писати не хочеться. Ще недавно ми тут писали, що Тіаре - головна надія киян в захисті, майже месія, але вчора обидва голи були голами імені Тіаре. Так, погано, дуже погано грала вся команда, але саме позиційні помилки сенегальця, коли він втрачав Кіна, призвели до поразки киян. Тепер розумієте, чому Тіаре з його непоганим першим пасом не зумів заграти навіть в другій лізі французької першості, а заграв лише в третьому дивізіоні французького футболу, аналогу нашій другій лізі, і … в Динамо.

І останнє четверте. При всій повазі до Костюка, він не та людина, не той коуч, що виведе Динамо з кризи. Не через свої можливо сміливі тренерські талани (хоч я в цьому сумніваюсь), а через відсутність характеру. Нинішній команді потрібен не тільки вмілий, а й рішучий тренер, щоб зумів вичистити, як писав раніше, авгієві конюшні Динамо:
- такий як Маслов, що рішуче відставив Лобановського, Каневського, Базилевича, любимців киян, але які не змогли (чи не захотіли) грати в футбол Маслова;
- такий як Лобановський, який нікого не допускав до команди;
-навіть такий як Луческу, який незважаючи на вік вперто гнув свою лінію.

На жаль, пан Ігор, просякнутий духом «чево изволите» не може і зуміє стати таким. Саме тому він відправляє Редушко і Пономаренко в U-19, коли вони були потрібні йому. І я прекрасно розумію, що віддав він цих гравців не тому, що вважав необхідним, а тому що тиснули зверху.

Що ж друзі, нинішнє Динамо після тридцятитрьох річного керування братими Суркісами не може вже вийти навіть в плей оф Ліги Конференцій, куди, до речі, може потрапити Лінкольн з Гібралтару, де чомусь футбол на підйомі і який має аж 7 балів, тоді коли наш уславлений клуб тільки три.

Приїхали… Та не доїхали.

З повагою,
Скіф