Неювілейні думки

60 років тому Динамо завершило свій перший виступ у єврокубках. Два січневих матчі 1966 року у чвертьфіналі розіграшу Кубка володарів Кубків з шотладським Селтіком - 0:3 у Глазго і 1:1 у номінальному домашньому Тбілісі стали, звісно, неприємним підсумком тієї кампанії.

Кияни перебували тоді у високому статусі срібного призера чемпіонату Союзу 1965 року, першими з радянських команд стартували у розіграшах єврокубків і без проблем пройшли для початку, як відомо, північноірландський Колрейн та норвезький Русенборг.

Своєрідне турне північною Європою завершилося для Динамо двома матчами з Селтіком. Ця команда якраз була на підйомі, тренер Джон Стін не пропрацював ще й року на новій посаді, проте одразу впевнено повів свою банду до футбольних вершин. Тільки уявити, 9 чемпіонських титулів Шотландії підряд з 1966 по 1974 рр. 1967 рік Селтік першим з британських команд переміг у Кубку європейських чепіонів, порушивши гегемонію всіляких там реалів і міланів-інтерів.

А що Динамо? У нас теж був новий тренер, Динамо теж було на підйомі, на початку свого трирічного тріумфального періоду, але грати відповідальні матчі у січні, коли радянський футбол ледве виповзав з новорічних застіль - це було занадто.

Про ті події написано чимало - і про незрозуміле рішення москви провести матчі у січні, коли інші чвертьфінали гралися аж у березні, і про відсутність необхідної інформації про майбутнього суперника (Келтіка, як називав його динамівський тренер Маслов), і про вкрадені в московському аеропорту шуби, які везли динамівці з Глазго. 

Але хочу підкреслити тут один вагомий, як на мене, вирішальний чинник у тих поєдинках - особа, роль, вплив головного тренера.

В ту епоху так званого романтичного футболу, коли трибуни захоплювалися грою Пеле, Гаррінчі, Пушкаша, Ейсебіо, Факетті, ну і Мунтяна з Бишовцем, тренерський люд залишався певною мірою в тіні. Дехто і нині вважає, що саме гравці роблять тренера, хоча життя вчить нас зворотньому.

Джон Стін, як і Віктор Маслов, залишили свій слід в історії обох клубів не просто як тренери, спроможні по максимуму використати кращі якості своїх футболістів і досягти переможних результатів, але як вдумливі, скажімо так, художники, що по шматочках, поетапно складають ту мозаїку, яка існує поки що лише в їхній уяві.

Маслов, прийшовши в Динамо, без тіні сумнівів розпрощався з київськими кумирами - спочатку з норовистим Лобановським, потім з тріумфатором Кубка Союзу 1964 Каневським, а згодом з найкращим бомбардиром тієї першої динамівської єврокампанії Базилевичем (4 голи в 5 матчах). Як згадував сам Базилевич, у тому ж січні 1966 року до нього додому завітав якийсь динамівський функціонер і повідомив, що йому належить збиратися до Одеси, в Чорноморець. Є рішення про обмін Базилевича на Поркуяна.

Досі дивуюся прозірливості Маслова (чи динамівській селекції тих часів), як він побачив, що для його Динамо потрібен Хмельницький, потрібен Поркуян. Ті ж Мунтян з Бишовцем дебютували у нього в 19 років. Блохін взагалі у 17.

Значить, було у тренера своє бачення майбутньої команди, тих шляхів, які він обирає для перемог.

Нерідко буває, на жаль, і так, що тренер після певних успіхів залишається у полоні своїх уявлень і методів, ментально не може вийти за ці межі. І доля не дарує йому інших шансів.

Той же Базилевич жодним чином не повторив свого тренерського успіху в Динамо-1975. Але хто кине в такого камінь?

Є художники однієї картини, письменники однієї книжки, композитори одного шлягера. Але ми вдячні їм і за ці прориви у нову реальність, як маємо бути вдячні футбольним тренерам за кожну команду, створену для перемог.