Зірки хмельницького "Поділля"

Світлій пам'яті Степана Юрчишина та Анатолія Саулевича присвячую...

Колега Гудвин своїм коментарем наштовхнув мене на думку написати про двох зіркових гравців які значно посилили міць хмельницького "Поділля" у 1987-1988 роках.

А почалося все з того, що перед сезоном 1986 року нашу команду очолив Іштван Секеч. Про це я дізнався від свого хресного. Він впевненно заявив що "Поділля" тепер покаже набагато кращий результат, ніж це було в порередні роки. Як згодом виясниться - мій хресний був абсолютно правий. Після років прозябання у нижній частині турнірної таблиці 2 ліги 6 зони, наші улюбленці з "Поділля" під орудою нового головного тренера показували набагато якісніший футбол.

У 1986 році ми зайняли 8 місце. У 1987 - 7 місце.

Особисто я розцінював це неабияким успіхом. Але найбільше вболівальників тішила гра команди.

Одними із лідерів тієї команди стали Анатолій Саулевич та Степан Юрчишин.

Вони обидва прийшли до нас перед початком сезону 1987 року.

Степан Юрчишин був в свій час дуже сильним нападаючим. Бомбардиром. Голеадором. Одного року він став рекордсменом першої союзної ліги, забивши за сезон 42 голи. Здається цей рекорд так і не був перевершений.

В "Поділлі" Іштван Секеч перекваліфікував його у ліберо. І я вам скажу, що на цій позиції Степан Юрчишин виглядав прекрасно. Гадаю, його досвід а також інтелект, розуміння гри дозволили йому безболісно поміняти своє амплуа.

Степан грав у нас під номером 9. Був капітаном команди. Степан Юрчишин бив пенальті. Здається всі забив. Принаймні у тих матчах що я бачив на нашому полі, промахів у нього не було.

А ще, пригадую, як у 1987 році 28 серпня у день коли йому виповнилося 30 років він врятував "Поділля" від поразки у матчі з полтавською "Ворсклою".

Матчу передувало церемонія привітання з ювілеєм. Коли команди вишикувались на боковій лінії поля, диктор по стадіону оголосив, що сьогодні 30 років виповнюється капітану "Поділля" Степану Юрчишину.

Дівчата у національних костюмах привітали ювіляра запашним подільським караваєм, а Секеч подарував футбольний м'яч. Гра розпочалась і так трапилось що ми ніяк не могли забити гол попри численні атаки, а "Ворскла" використала чи не єдиний свій момент і повела в рахунку. Матч добігав до кінця. Табло стадіону показували 2 чи 3 хвилини до кінця гри. Ми отримали право на кутовий, і в штрафний майданчик суперника побіг наш ліберо. Капітан! Подача з кутового і Степан Юрчишин головою у стрибку ввігнав м'яча в сітку воріт противника. Трибуни прийшли в екстаз, а може і оргазм. В день свого славного ювілею наш капітан, наш улюлбенець приніс нам нічию на власному полі з таким непоступливим суперником!

Анатолій Саулевич був на 2 роки молодшим від Юрчишина. Грав на позиції лівого захисника під номером 4. Він був крепко збитим гравцем. А ноги були такі як в Роберто Карлоса.

Анатолій славився своїм умінням, майстерністю бити штрафні удари з лівої ноги. Перший його гол, котрий я пам'ятаю на нашому стадіоні, був у весняній грі із запорізьким "Торпедо". Ми перемогли 1-0, а єдиний гол у грі забив Саулевич, майстерно виконавши штрафний удар.

В пам'яті чітко відложився наш домашній матч із чернівецькою "Буковиною" (це був 1987 рік). Ми виграли 4-1 . Третій та четвертий голи у грі забив Анатолій Саулевич своїми фірмовими ударами. Коли у другому таймі суддя знову призначив небезпечний штрафний удар неподалік штрафного майданчика гостей, воротар, мені здається, реально запанікував. Анатолій поставив м'яч, розбігся і щосили пробив повз стінку. Воротарю цього разу пощастило - м'яч потрапив в хрестовину воріт та вилетів далеко в поле.

Того року, сезон 1987, Анатолій Саулевич, нагадаю лівий зпхисник (!), забив 10 голів! Погодьтеся не кожен гравець атакувального плану може похвалитися таким результатом.

В наступному сезоні Саулевичу не так вже щастило і він забив "лише" три гола. А може то новий головний тренер "Поділля" Мирон Маркевич, для якого робота головним тренером стала дебютною, обрав іншого гравця для виконання штрафних.

У 1989 році обидва наші зіркові гравці перейшли (повернулися) у відроджені львівські "Карпати". Разом з ними до Львова перебралися й деякі інші гравці котрих привів з собою Маркевич - Василь Леськів.

Хмельницький футбол осиротів, вболівальники були розчаровані. Ми не здогадувалися, не могли знати що в тому сезоні 1989 року у нас засяють дві молодих "зірочки" - Сергій Ковалець та Ігор Ніченко.

Обидва заб'ють по 11 голів, третім в команді стане досвідчений захисник Сергій Овчинников з 10 голами. Він заб'є всі свої голи з пенальті які будуть заробляти Ковалець з Ніченком. Але то вже зовсім інша історія....

P.S. декілька років тому я почув історії про Степана Юрчишина. Наш воротар Олександр Порицький згадував як Степан Юрчишин вставав з ліжка вранці. Він сідав у ліжку і довго руками розтирав ноги. Потім брав одну ногу і ставив її на підлогу. За нею ці ж процедури робив і щ іншою ногою. Віктор Муравський розповідав мені, що у Степана в одній нозі були вживлепі дві спиці. Ось такі були колись футболісти! Тепер таких не роблять

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости