Пригадую, що я навіть подумав:"Краще б в селі залишився, пас би ту ненависну корову. А тепер цілий тиждень прийдеться сидіти у місті"
Всі пороз'їжджалися.
Хтось в село до бабусі, хтось в піонерський табір.В чергове підійшов до полиці з книжками. Передивився ще раз. Вибрав "Тихий Дон". Хоч вона і груба, ще й два тома. Нічого. За тиждень подужаю. Такі думки були в мене. Я ще не знав , що цей роман настільки захопить мене, що я прочитаю його за три дні.
Наближався вечір. Тато прийшов з гаража. Мама накрила йому на стіл вечерю.
Пролунав дзвінок в двері. Мама пішла відкривати. В квартиру увірвався, а з боку це виглядало саме так, чоловік моєї хрещеної дядя Толя.
Розувшись в коридорі, він поспіхом забіг в кімнату та увімкнув телевізор. З кухні прийшов тато та привітався.
Тато зі мною присунув стіл, накрив скатертиною. Мама почала носити на стіл.
Я приєднався до тата й дяді Толі, став дивитися футбол. Рахунок вже був 1-0 на користь киян
Від дяді Толі я дізнався багато цікавого. Виявилось, що наші в білому, що Блохін це балерина, а Буряк сьогодні встав не з тієї ноги, що Ромуальдас Юшка найгірший арбітр, він сліпий і йому потрібні окуляри. А найкращий суддя це Анатолій Мільченко, що суддя пісужує господарям, а Москва не любить Київ, що татарин поганий воротар і за що цого тільки беруть в збірну.
І ще дуже-дуже багато цікавого та невідомого мені до того часу я дізнався від дяді Толі під час перегляду гри.
Матч закінчився перемогою наших 2-1. Дядя Толя перебував в хорошому настрої. Він випив "На коня", та щасливий пішов додому.
Побачене настільки захопило мене, шо після цього я став фанатом найкращої в світі команди "Динамо" Київ.
Тоді я ще не знав, що в майбутноьму на мене очікує адреналінова, безсонна, шаслива травнева ніч 1986 . Сльози відчаю, відчуття несправедливості квітня 1987.
Тоді я ще не знав, що у новорічну ніч з 1986 на 1987 рік, під бій курантів загадаю одне бажання, щоб Динамо Київ виграло Кубок Чемпіонів.
Тоді я ще не знав що в 1989 році візьму в юнацькій бібліотеці книгу Олега Блохіна і не поверну її, віддавши взамін дві інших з дому.
Але це вже зовсім інша історія
P.S. як добре що в дяді Толі зламався телевізор
До сих пор не могу определиться, когда же именно стал болельщиком. Понятно, что киевского Динамо, но год определить невозможно. Поэтому условно отсчитываю его с 1966 года, хотя ходил на стадион с отцом еще с конца 50-х. К точным датам типа "с такого-то года" отношусь иронически: человеческая психология устроена несколько иначе.
Пастух потрібен, що корова не залізла в чужий город або колгоспне поле.
Малим був мріяв щоб корова здохла і не було б кого пасти.
Мале - дурне.
Зараз залюбки би завів корову і сам пас би її
Любив лежати на траві, дивитися в небіина хмаринки. Вони всі такі різні були і такі цікаві
А щодо футбола - то вже як школа почнеться, то з того двору вдома у місті не вилізаєш доки стає темно й того мяча вже не видно. А рибалка то не моє.
Також брав на пасовисько книжки читати. В принципі також не проти побути на самоті був. Любив дивитися на хмаринки і уявляти на шо вони схожі
Любив лежати на траві, дивитися в небо на хмаринки. Вони всі такі різні були і такі цікаві