Ох цей футбол: бере і не відпускає. Як не матюкайся (тобто - як не використовуй обсценну лірику), як не включай вторинну свідомість, як не виганяй його з різних потрібних і непотрібних дивайсів, він чомусь завжди поруч, недалеко, немов те кошеня, що залізло в чуже ліжко.
І тому Динамо…
Сказано вже тисячу слів, та що там з тисячу –мільйони з мільярдами, а таратайка все там, все на одному місці і навіть намагається вперто котитись назад.


