The recent missile attack by Russian troops on Vinnitsa caused irreparable damage to Ukraine. Innocent people died again. In addition, several buildings of the city were destroyed. Among them is a historical monument of architecture, a palace built in the 30s of the last century.
Recently, it housed the Center for Culture, Education and Leisure of the Ukrainian Air Force.
The building was completely destroyed by the missiles of the foot-footed "liberators" from the pre-empire and cannot be restored.
The bombed-out palace was a masterpiece of the Ukrainian architect with the international name Joseph Karakis. Even Nazi Germany did not dare to destroy the palace during the Second World War. But Putin's Russia easily destroyed it.
“Karakis is not only a famous innovative architect of his time, he is also a Teacher in this art of such wonderful people as the writer Viktor Platonovich Nekrasov, as the founder of the science “Folk Architecture of Ukraine” Professor Viktor Petrovich Samoilovich and many other famous architects.
Alas, this beautiful palace, according to experts, cannot be restored. It will be demolished. Yes, this in itself is not a human sacrifice, but it is an irreparable sacrifice of art, culture, not only of Ukraine, but of the entire planet...,” writes columnist Semyon Sluchevsky.
Йо́сип Ю́лійович Кара́кіс (16 (29) травня 1902, Балта, Балтський повіт, Подільська губернія, Російська імперія — 23 лютого 1988, Київ, Українська РСР, СРСР) — український радянський архітектор, містобудівник, художник і педагог, один з найплідніших київських зодчих. Архітектор світового класу, відомий на території колишнього Радянського Союзу та за кордоном як майстер короткої епохи українського конструктивізму і активний борець за збереження історичних пам'яток[9][10]. На думку фахівців, безліч новаторських ідей автора житлових і громадських будівель 30-х років XX століття свіжі і актуальні сьогодні, а задуми архітектора значно випередили свій час. Йосип Каракіс — автор десятків будівель, які стали згодом пам'ятками архітектури і ряду типових проєктів. Загалом за його проєктами побудовано більше 4500 шкільних будівель (будівництво продовжується і понині).
Народився 29 травня 1902 року в сім'ї Юлія Борисовича Каракіса (1879–1943), службовця та співвласника цукрового заводу в містечку Турбів і Каракіс (уроджена Гейбтман) Фріди Яківни (1882–1968). Йосип був старшим братом у родині. Його молодший брат (1904–1970) Давид обрав кар'єру військового лікаря, дослужився до полковника і був начальник санепідемзагону в Другу світову війну.
У 1909–1917 роках навчався в Вінницькому реальному училищі, одночасно відвідуючи вечірні класи малюнка художника Абрама Черкаського. З 1918 працював художником декоратором в Вінницькому театрі у Драка Матвія Ілліча для трупи Гната Юри, Амвросія Бучми та Мар'яна Крушельницького. У 1919 добровольцем вступив до лав Червоної армії. Після року перебування на польському фронті був залишений при штабі 14-ї армії, де служив художником. З 1921 року — художник Вінницького губполітпросвета в комісії з охорони пам'яток мистецтва та старовини — формував для міського музею галерею і бібліотеку із зібрання княгині Браницької в садибі у Немирові.
У 1922 році вступає до Інституту народного господарства на юридичний факультет. Через рік переходить у Київський художній інститут на факультет живопису. Під час навчання працює театральним художником (в 1925–1926 роках під керівництвом Миколи Бурачека). У той же час, в 1925 році, під впливом Якова Штейнберга переходить з 3-го курсу мистецького факультету на перший курс архітектурного факультету. У 1926 році, навчаючись, працював старшим техніком на будівництві Київського вокзалу у свого вчителя Олександра Вербицького, потім помічником з проєктування та реалізації таких проєктів, як будинок Академії Наук та 1-й житловий будинок лікарів на вул. Великій Житомирській, 17 у Києві. У 1927 ріку потайки від батьків одружився зі студенткою фортепіанного відділення консерваторії Ганні Копман (1904–1993), яка вважалася однією з київських красунь.
Початок творчого шляху
У 1929 ріку закінчує архітектурний факультет, викладачами були: архітектурне проєктування — Павло Альошин, Олександр Вербицький і Валеріян Риков; історія архітектури — Іполит Моргілевський; нарисна геометрія — Степан Колотов; статика споруд — Костянтин Симінський, практика — Ю. Д. Соколов; курс «Частини будинків» — Микола Даміловський; геодезія — Павло Хаустов; історія мистецтв — Сергій Гіляров; курс «Інтер'єр житлових і громадських будівель» — Василь Кричевський; малюнок — Валентин Фельдман; формально-технічна дисципліна (фортех) — Володимир Татлін
Центр культури, просвіти та дозвілля Повітряних сил України (колишній Будинок Червоної армії або Будинок офіцерів) у Вінниці
Починаючи з 1931 року отримав запрошення викладати в Київському будівельному інституті[18]. У довоєнний період ним побудовано безліч житлових і громадських будівель, в числі яких — Будинок Червоної армії на 1000 глядачів у Вінниці (1935), Єврейський театр у Києві, будівля Національного музею України та ін. У роки війни — на будівництві заводів важкого машинобудування в Ростанкопроекті (Ростов-на-Дону, Ташкент).
З 1942 по 1944 рік — головний архітектор Архітектурно-будівельного бюро Фархадской ГЕС (Беговат Узбецької РСР), від греблі, дериваційного каналу, машинного залу і планування житлових селищ для будівельників, експлуатаційників та переселено на цю територію кримських татар.
Після війни працює в Київському Діпромісто та знову викладає в Київському інженерно-будівельному інституті, а з 1948 року — керівник сектора Інституту художньої промисловості Академії архітектури УРСР. Сорокові роки у творчості Йосипа Каракіса описані академіком Ігорем Шпарою: «І. Ю. Каракіс відноситься до плеяди видатних архітекторів 40-х років, пов'язаних з розквітом конструктивізму. Йосип Юлійович — один з талановитих зодчих, які мали своє обличчя і своєрідне бачення архітектури навіть на тлі того розквіту в архітектурі України … У вищій ступеня ерудований, розумна людина, аристократичного виховання, дуже тактовний і уважний. Він був майстром і творцем, який думав інакше, ніж більшість зодчих. І оригінальність його мислення, його майстерність вивели його після всіх колотнеч і залишили на позиціях передового архітектора. Він залишив яскравий слід в архітектурі не тільки Києва, а й усієї України»
У 1951 році, після чергової ідеологічної «чистки», був звільнений і йому заборонили викладати. Архітектору пригадали використання елементів українського бароко. Єдина людина, яка відстоювала збереження історичних пам'яток під час періоду «боротьби з космополітизмом». Академік архітектури Валентин Єжов згадує, що в одну із зустрічей на Русанівських садах, коли вони з Каракісом заговорили про ганебне судилище, Йосип Юлійович, посміхнувшись, відповів: «А могло бути значно гірше. Готували Колиму. Я відбувся легким переляком.»
З 1952 року працює в Діпромісто на типовому проєктуванні.
З 1963 по 1976 рік — керівник відділу проєктування шкільних будівель КиївЗНДІЕП.
У 1977 році Йосип Юлійович з ініціативи В. Є. Ясієвича (1929–1992) був тимчасово зарахований до штату Київського науково-дослідного інституту історії, теорії та перспективних проблем радянської архітектури, де розробляв тему «Житло найближчого майбутнього», присвячену перспективам забудови Києва.
Помер 23 лютого 1988 року. Похований на Байковому кладовищі поряд з матір'ю.
https://en.wikipedia.org/wiki/Joseph_Karakis