Сегодня, 13 мая, на стадионе «АвтоЗАЗ», состоится матч памяти, посвященный легендарному тренеру «Динамо» Валерию Лобановскому.
Именно на автозаводской арене в 2002 году Валерий Васильевич провел свой последний в жизни матч. В конце поединка «Металлург» — «Динамо» тренеру стало плохо — случился тяжелый инсульт. 13 мая 2002 года в Запорожье Валерий Васильевич Лобановский ушел из жизни…
Уже традиционно, четвертый год кряду, в день смерти футбольного мэтра, ветераны запорожского футбола соберутся на матч памяти. Друг с другом сыграют сборные ветеранов «Металлурга» и Запорожской области.
Команда повернулася до Києва без тренера.
Шість днів вся футбольна і нефутбольна Україна жила від випуску новин до випуску новин... Як там Метр? 13-го вранці почули обнадійливі новини: Валерій Васильвич приходив до тями, стан його стабілізувався - стабільно тяжкий, але ж стабільний - і це вселило надію, дало можливість перевести подих... А надвечір - новина, яка змусила здригнутися і заридати всю Україну, весь пострадянський футбольний простір... Валерія Васильовича нестало...
учетная запись этого пользователя была удалена
Вечная память...
День був неймовірно сонячний і палючий. Але тричі заходила така злива, що люди вимокали за хвилину до нитки. І ніхто не втікав від дощу. Ні дідусі з онуками, ні дівчата з поплившою тушшю під очима, ніхто. Черга монотонно рухалася. Я зайшла на стадіон одна з перших. І в мене була із собою парасоля. Потім під цією парасолею ми ховалися удвох із президентом Федерації футболу Узбекистану... (тоді мені було до цього абсолютно байдуже, я просто запропонувала людині свою парасолю...). Я увесь час була на стадіоні. Вийшла лише за труною, через внутрішній дворик. Щойно пройшла злива і світило сліпуче сонце, відбиваючись від мокрого асфальту. І незрозуміло було, чи то від дощу мокрий асфальт, чи від сліз... Труну винесли на руках за ворота стадіону і розміщували в катафалк. І лише тут я, кинувши поглядом довкола, із якимось відстороненим подивом побачила, що люди, які приходили порощатися з Метром, покидаючи стадіон, не розійшлися - вони стояли на площі перед стадіоном мовчазною юрбою - під тими зливами, під тим пекучим сонцем.
І тут гримнули аплодисменти...
Команда повернулася до Києва без тренера.
Шість днів вся футбольна і нефутбольна Україна жила від випуску новин до випуску новин... Як там Метр? 13-го вранці почули обнадійливі новини: Валерій Васильвич приходив до тями, стан його стабілізувався - стабільно тяжкий, але ж стабільний - і це вселило надію, дало можливість перевести подих... А надвечір - новина, яка змусила здригнутися і заридати всю Україну, весь пострадянський футбольний простір... Валерія Васильовича нестало...