Почему стыдно за Андрея Павелко

Немає конфлікту між Андрієм Павелком та Григорієм Суркісом. Досить побачити, кому належать телеканали та інші ресурси, які почали з минулого тижня інтенсивно атакувати обох Суркісів, аби зрозуміти, що Павелко тут ні до чого. Або майже ні до чого.

Ніколи не мав симпатій до Рината Ахметова. Це — якщо не сказати більше. Але слід віддати йому належне. Упродовж майже двох десятиліть боротьби із Суркісами за владу в українському футболі власник футбольного клубу «Шахтар» жодного разу не дозволив собі перейти певну межу. Найбільш гострі його висловлювання стосувалися «конфлікту інтересів». Це було ще тоді, коли старший Суркіс очолював Федерацію футболу, а молодший — київське «Динамо». Ось практично і все, жодних образ чи безпідставних звинувачень.

Власне, Ахметову воно і не треба. Для «брудної роботи» у нього є скільки завгодно виконавців в особі журналістів, експертів, функціонерів. Від Леоненка, що відійшов від пивної бочки, до, прости Господи, Палкіна. Що би вони не говорили, особисті стосунки між головними опонентами нашого футболу завжди залишалися коректними.

А що Павелко? Коли його, за повної підтримки Григорія Суркіса, обирали президентом ФФУ, була надія, що новий керівник стане нарешті нейтральним, виконуватиме роль мудрого судді, який гасить конфлікти та спрямовує енергію опонентів на благо українського футболу. На жаль, вже третій рік маємо майже виключно скандали. Футбольна збірна України за часів Павелка із надії нації перетворилася разом із своїм «перспективним тренером» у предмет загального глузування.

А тепер це. Невже Андрій Павелко не розуміє, що президент національної футбольної федерації не має права виступати у стилі базарної перекупки, стаючи в один ряд із денисовими, морозовими та іншими платними «рупорами Ахметова»? Тому не бачу жодного конфлікту по лінії Павелко-Суркіс. Замість цього відчуваю жагучий сором за те, як поводить себе людина, що очолює наш футбол.

Микола НЕСЕНЮК