Артем Милевский: футбольный гений, история которого заканчивается в украинском селе

Він забивав багато шикарних м’ячів, у тому числі європейським топ-клубам — «Реалу» та «Барселоні». Клав 4 голи московському «Спартаку» у відборі до ЛЧ. Холоднокровно виконував пробиття пенальті у ворота збірної Швейцарії на мундіалі 2006 року. Міг в роздягальні взяти за шию Ярмоленка і серйозно з ним поговорити про те, як треба грати. Свого часу уболівальники називали його другим Шевою і вірили в нього.

З часом Мілевський загубив свій талант і став потрапляти частіше не в списки голеадорів, а в історії, пов’язані зі світськими хроніками, тусовками та алкоголем. Для Мілі ситуації, коли його на відео знімали п’яним за кермом після вечірок, стали звичною справою. Колись один із найперспективніших форвардів Європи викидував такі номери, що нерідко ставав героєм гумористичних передач. Тьому навіть пародіював теперішній Президент України. Як вам такі досягнення? Є що розповідати на старості літ у себе на Ютуб-каналі так точно.

У Мілевського був найяскравіший талант. Більш неординарного нападника за всю історію українського футболу треба ще пошукати. Коли Міля був в ударі, він міг на носовичку обіграти трьох осіб, а потім віддати геніальний пас чи пробити повз голкіпера. З такими задатками він міг стати легендою київського «Динамо», збірної України чи європейського топ-клубу. На голову не налазить той факт, що в заміну всьому цьому Тьома надав перевагу статусу легенди столичних тусовок, а потім і «блудного» сина європейських стокових клубів.

Мілі виповнюється 36 років і ми згадуємо його цікаві біографічні життєві миттєвості.

В дитинстві Мілевський часто бував на футболі разом зі своїм батьком Володимиром, який дуже любив цю гру і вчив її азам малого. У сім років Володимир віддав Артема в секцію шкіряного м’яча, де його першим футбольним тренером був Микола Волков.

У п’ятнадцять Мілевського, який на той час вже грав за юнацьку збірну Білорусі, запрошують до футбольної академії Павла Яковенка, де на той час перебували інші таланти з колишнього Радянського Союзу. Взагалі ця академія була проєктом київського «Динамо» і мала на меті виховувати для клубу універсальних футбольних талантів. Їх одягали, тренували й платили по 156 грн на місяць, аби тільки хлопці працювали. Але був один нюанс, який змінив майбутнє Тьоми — закінчити академію міг тільки громадянин України.

«Спочатку я сам був проти зміни громадянства і хотів грати за збірну Білорусі. Але в академії Павла Яковенка тренери сформували сильний склад із футболістів, які в майбутньому повинні були стати основою збірною України. У Білорусі не було високих результатів і шансів виступати на різних першостях. Отримавши український паспорт, я пробився на всі топ-турніри — від молодіжного чемпіонату Європи до дорослого чемпіонату світу. Пам’ятаю, у сім’ї всі дуже переживали. Батько нервував, що у мене буде український паспорт. Він справжній патріот, тому не міг з легкістю відпустити цю ситуацію. Тим більше батько завжди хотів бачити мене на мінському стадіоні «Динамо» у футболці збірної Білорусі», — згадував Мілевський.

Федерація Білорусії не хотіла лишатися без талановитого футболіста, через це розгорівся грандіозний скандал, в який довелося втрутитися тодішньому керівнику ФІФА Блаттеру. В результаті ФФУ і БФФ підписали договір, в якому білоруська сторона відмовлялася від Мілевського, а футболіст отримав українське громадянство. Після цього Мілю на батьківщині багато хто (особливо вболівальники «БАТЕ») називав зрадником, «Мілевський пес», в той час як в Україні Артем стрімко завойовував любов вболівальників.

Міля помітно виділявся розумінням гри на фоні одноліток і був дуже талановитим, про що скоро дізналися не тільки в Україні, але і за її межами. Спочатку «бронза» у складі юнацької збірної на чемпіонаті Європи 2004 року, а потім і «срібло» на Євро-2006 в складі збірної U-21. Не дивлячись на поразку нідерландцям у фіналі, гра Мілевського була справжнім відкриттям турніру. Він навіть потрапив до символічної збірної чемпіонату Європи, а на адресу київського «Динамо» почали надходити серйозні пропозиції від топ-європейських команд.

Не зігравши жодного матчу за національну збірну України, Міля одразу ж потрапив до заявки «синьо-жовтих» на фінал ЧС-2006, який проходив у Німеччині. Мілевський дебютував в матчі проти Саудівської Аравії, замінивши Шеву наприкінці гри. В 1/8 фіналу, коли збірна України в серії післяматчевих пенальті переграла швейцарців і здобула історичну путівку до вісімки найкращих, один із трьох переможних 11-метрових забив юний Тьома.

Після цього Мілевський брав участь до відбору і на Євро-2008, і на мундіаль 2010. Грав на домашньому чемпіонаті Європи 2012 року. Але, як виявилося пізніше, для нього це була остання гра за національну збірну. Після відходу з «Динамо» Мілю більше до лав «синьо-жовтих» не викликали, хоча сам гравець не раз казав, що мріє про повернення до української «дружини».

«Я не хочу міркувати про те, чому у мене не вийшло стати другим Шевою. Коли переїхав до Києва, головне було не злетіти з котушок і не на робити справ. Я почав добре заробляти, винаймав квартиру в столиці. Зрозуміло, що коли потрапив у 20 років в основу «Динамо», став отримувати зовсім інші гроші — трохи зірвало «дах». Люди пізнавали мене, постійно підходили в кафе і питали, як життя. У молодості міг витратити в ресторані купу грошей, придбати дорогу машину або полетіти з друзями на острів, оплативши всім відпустку. Коли грошей стало менше, то частина мого оточення відсіялася. Якийсь час сильно переживав з цього приводу. Але я ні про ще не шкодую — просто до 30 років треба вірно розставити пріоритети. Я дуже добра людина, а через такі випадки доброта йде. Можливо в 40 років стану вже старим буркотуном», — саме так зараз, згадуючи свою «пекучу» молодість», — розмірковує Мілевський.

В найкращі часи Мілі в «Динамо» його зарплатня дорівнювала приблизно 2 млн доларів США.

А тоді, у 2002 році, після розпуску академії Павла Яковенка, Тьому та його кєнта Алієва підписало київське «Динамо» і якби Ігор Суркіс знав, що буде далі, то навряд чи пропонував би контракт їм обом.

Промаринувавшись пару років в дублі «біло-синіх», Міля почав частіше з’являтися в основі киян. 2006 рік — став точкою стрімкого злету Мілевського як у фінансовому, так і в ігровому плані. Судіть самі: до участі на німецькому мундіалі його зарплата була близько 500 баксів, а після — зросла в 10 разів. Крім того, Тьома неодноразово розповідав про те, що після ЧС-2006 отримав 15 банківських карток на яких було по 10 штук доларів на кожній. Тоді якраз він і купив свій «БМВ Х5» (правда, потім його розбив).

Зрозуміло, що хвиля популярності й визнання захлеснула його. Постійні вечірки разом (або без) Алієва, нічні клуби та алкоголь. Молодий нападник почав користуватися всіма можливостями заможного життя.

На перших порах шкідливі звички не заважали Артему виступати на високому рівні. А коли киян очолив Юрій Сьомін, він взагалі почав виблискувати. В сезоні 2008/2009 за 42 матчі — 18 голів, включаючи 4 голи московському «Спартаку». А в наступному розіграші чемпіонату — 17 м’ячів і титул найкращого бомбардира. Разом з «Динамо» Мілевський доходив і до 1/2 фіналу Кубку УЄФА і до 1/4 Ліги Європи.

Пік Мілевського припав на 2010 рік. Саме тоді його трансфер оцінювався в 11 млн євро. Починаючи за наступного року, його вартість почала знижуватися і вже у 2013 вона дорівнювала — 2,5 млн євро.

Разом з ціною, стрімко падали його заслуги й на футбольному полі. Водночас він почав частіше і частіше ставати героєм різних скандальних ситуацій. Остаточно його кар’єра пішла по низхідній після того, як «Динамо» очолив Олег Блохін. Новий коуч киян не став терпіти витівки та пиятику Мілевського і «за зниження фізичної форми» відіслав його у дубль команди до кінця контракту.

У психології заборони мають дуже тонкі грані. Є думка, що під час «залізного» виховання в академії Яковенко, тренери десь перетягнули гайки й подальше вільне життя стало подарунком. Сам Павло Олександрович вважав, що колектив, в якому немає дисципліни, не може добитися високих результатів.

У «Динамо» Міля постійно потрапляв в якійсь пригоди чи зальоти й з роками не змінювався — порушував режим і в 17, і у 27 років. Так, наприклад, у 2008 році, він разом зі своїм вірним другом Алієвим почав святкувати перемогу в Кубку України над «Шахтарем» ще до початку гри. Головний тренер Сьомін багато, що бачив за свою тренерську кар’єру, але навіть його дуже здивував такий зальот «солодкої парочки». Юрій Павлович все ж поставив Алієва в основу, а Тьому випустив на заміну, замість свого ж кєнта.

«По поверненню на базу, ми поїхали до ресторану і почали готуватися до фіналу кубка. У нас все чудово йшло в чемпіонаті, без особливих проблем усіх перемагали, тому були впевнені, що і «Шахтар» переможемо. Але за цей проступок ми були покарані — я вийшов в основному складі та мав поганий вигляд. За перші 15 хвилин навіть до м’яча не торкнувся. Тьома мене замінив на полі, але звичайно, і він погано себе почував. Після гри нас звинуватили в поразці, сказали, що «Динамо» програло кубок через нас. Крім цього, ми ще дістали з Мілевським по штрафу і мене перевели в дубль», — згадував про той матч Алієв.

Міля, за словами Блохіна, міг прийти на тренування трохи «під мухою». Алієв, його вірний кєнт, намагався виправдати свого друга:

«Ніхто собі не дозволяв приїжджати на тренування п’яним. Погуляв сьогодні вночі, приїхав на тренування, але воно не вивітрюється. Ніколи не було такого, що хтось сидить і п’є, а потім зразу ж приїжджає на тренування. Артем цього не робив. Він приходив на тренування не «під мухою», а з перегаром, «вихлоп був у нього».

Не раз Мілевський був помічений п’яним за кермом. Як мінімум два зальоти можна знайти в інеті. Наприклад, у 2011 році, повертаючись з київської тусовки, Міля підвіз молоду компанію, яка ніяк не могла викликати таксі. Але тим самим форвард наражав на небезпеку не тільки себе, але і молодь, оскільки керував своїм авто в нетверезому стані.

Через рік з’явилося ще одне відео, де Міля, бувши на підпитку, покидає столичний нічний заклад і сідає за руль свого червоного «Феррарі», при цьому так спішив виїхати, що навіть обматюкав паркувальника.

До речі, з власними автомобілями у Тьоми були свої стосунки. Перше відоме ДТП за його участю трапилося в далекому 2006 році. Тоді авто Мілі, «БМВ Х5» таранився з іншою машиною в центрі столиці. У 2010 році Мілевський двічі потрапляв в аварії на своєму «Мазераті». В одному із ДТП він був сам винуватець, в іншому — страждалець.

У 2012 році знову аварія за участю Тьоми. Він не зміг розминутися зі «Шкодою». Добре, що ніхто не постраждав.

Його історія з «халатом Блохіна» — це взагалі шик. Всі прийшли на представлення нового тренера «Динамо» в спортивних костюмах, як треба, а наш Міля — у звичайному халаті. Після цього випадку Мілевський став найбільш обговорюваним футболістом і героєм мемів на «Брутальному». Лише через декілька років Тьома пояснив цей вчинок:

«Я боявся, що спізнюся на презентацію Олега Блохіна, тому не пішов переодягатися, а зразу ж накинув халат і спустився до кімнати, де відбувалася зустріч. Через це журналісти роздули такий скандал, що було не дуже гарно».

Мілевський «чудив» на полі не тільки забиваючи яскраві та потрібні м’ячі для команди. Про його перепалку з «БАТЕ» у 2010-му році, яка увійшла в золотий фонд мемів, ми вже писали. А вже через рік, граючи проти «Шахтаря» за суперкубок України, Міля забив третій гол у ворота «гірників» і, святкуючи свій успіх, він підбіг до трибун фанатів донецької команди та продемонстрував їм великі пальці рук, опущені донизу. Керівництво «Шахтаря» сприйняло цей жест як образу клубу. За витівку Мілевського довелося віддуватися президенту «Динамо» Ігорю Суркісу.

Цікава і скандальна історія відбулася за участю Тьоми і сестри Алієва. Дівчина випадково розлила на нього сік, а далі... Історія про те, в якому стані були обидва учасники цього конфлікту невідома, але розв’язка була досить несподіваною. Дівчина принесла заяву до поліції, де вказала, що її побив сам Мілевський. Але не пройшло і декількох днів, як вона забрала свою заяву. Ця дівчина виявилася сестрою кєнта Мілі.

Вишенькою на торті можна вважати той факт, що найбільший чек, який довелося заплатити Тьомі за вечірку в шістьох — 12 тисяч євро. Це трапилося в Куршевелі (мажорний гірськолижний курорт біля французьких Альп).

Як не дивно, але у Мілевського, де б він не грав після «Динамо», були футбольні цілі. Якщо не брати до уваги турецький та казахські вояжі, то в цілому, Міля не тільки роз’їжджав, аби трохи заробити, але і виконував разом з командами певні задачі. В румунській «Конкордії» він боровся за виживання (а коли клуб залишився у вишці, то вся «Конкордія» гуляла так, ніби виграла кубок Ліги Чемпіонів), в хорватському «Хайдуці» (не беручи «Спліт») за високі нагороди, в «Тосно» — за вихід до російської Прем’єр-ліги, а в «Динамо-Брест» — за Кубок і чемпіонство.

Так, йому не пощастило в «Газіантепспорі». Він замість зарплатні у 800 тис. євро на рік, отримав 100 штук євро компенсації від клубу та розбиту «Феррарі» за 250 тис. євро. За казахський «Актобе» він так і не зіграв, хоча мав попередню згоду з клубом. Подейкують, що він банально не пройшов медогляд.

У Артема не відбулося перезавантаження у Хорватії. І якщо у «Хайдуці» невдачу можна було списати на травму та адаптацію, то вигнання зі «Спліту» (команда Другої ліги хорватського чемпіонату) — повернення до старих звичок.

Щодо брестського «Динамо», то Мілевський примудрився туди увійти двічі. Для нього виявилося добрим те, що футбольний клуб — це не вирва, куди снаряд не потрапляє двічі.

Першого разу прийшов і допоміг виграти команді Кубок та Суперкубок Білорусії. Правда потім керівництво вигнало його в Угорщину за пияцтво в бані. Через рік, як відрізало — прийшов і знову допоміг Бресту. Цього разу стати чемпіонами.

«БАТЕ» вигравав чемпіонат 13 разів поспіль і ніхто не міг скинути його. Ми це зробили. Хто б що не казав про рівень білоруського футболу, але чомусь ніхто до нас не зміг його виграти, крім «БАТЕ». Для мене це чемпіонство — найважливіше в кар’єрі. Я приїхав в рідне місто і виконав мрію мого батька — виграв всі трофеї там, де народився», — казав Мілевський, після чемпіонського поєдинку.

До речі, Мілевський в одному з інтерв’ю зізнався у тому, що завжди мріяв грати в Італії й не в найсильнішій команді. Були розмови про те, що ним цікавилося «Ліворно» у 2013 році — якраз під час його конфлікту з тренером та керівництвом «Динамо». Проте тоді Суркіс не захотів віддавати Мілю.

Останні досягнення Мілевського в білоруському футболі дозволили йому повернутися у сферу інтересів українських клубів. Крім того, в брестському «Динамо» почався курс на омолодження складу та перезавантаження самої команди. Тьому хотіли бачити у себе і львівський «Рух», і навіть учасник кваліфікації Ліги Європи ковалівський «Колос», однак в результаті легендарний нап поповнив склад новачка української Прем’єр-ліги «Минай».

Ще 4 роки тому клуб Мілі грав серед любителів, а зараз намагається потрапити до єврокубків. Село, з населенням трохи більше, як 3 тисяч людей, є південним передмістям Ужгорода. Команда була створена колишніми й дієвими співробітниками Закарпатської митниці на чолі з Валерієм Пересоляком. «Минай» після першого кола чемпіонату УПЛ займає 11 місце з 14 команд. Але з приходом зіркового новачка ліги, сподівається поборотися за місце в єврокубках.

Контракт Мілевського з клубом розрахований на півтора року. За чутками, колишній нападник збірної України буде заробляти близько 3 тис. євро. Звісно, це навіть не 5 штук баксів, які він заробляв в «Динамо», граючи за команду у двадцять один рік. Проте зайва копійка не завадить.

Ще не так давно у відео на власному Ютуб-каналі Міля казав, що хотів би кар’єру завершити саме в київському «Динамо». Але навряд чи на це погодиться Ігор Суркіс.

Мілевський — по-справжньому легендарний персонаж для українських уболівальників і таким буде завжди. У нього так і не вийшло повністю розкрити свій талант гравця, але Міля виявився справжньою зіркою новин. Скандали, розбиті машини, жінки (секс з Тіною Канделакі та мутки з Астаф’євою), конфлікти з тренерами, меми та пародії на нього. Так, чим більше він ставав дорослим, тим менше про нього говорили медіа. Щире бажання грати в футбол прийшло до нього запізно — в 30+.

Знаходячись на піку своєї кар’єри у 25 років, він забивав «Реалу» та «Барселоні», був зіркою в київському «Динамо» та збірній. Він міг заграти в топовому європейському клубі, але піддався спокусам і в результаті навіть на половину не розкрив свого потенціалу.

Рік тому про Тьому знову згадали — він став героєм випуску на каналі «Красава», де розповів купу інсайдів та показав як йому живеться у брестському «Динамо».

В кінці грудня 2019 року Мілевський став ютубером. Він створив свій гламурний канал «Міля». Чесно кажучи, контент не зовсім вражає. Особливо перші відео, де двоє старичків, Тьома і кєнт, хочуть згадати свої колишні роки та знову розірвати Київ.

Остання відеоробота, досить неоднозначна. У ній йдеться про стосунки футболістів до дівчат інших футболістів. Банальні фрази на фоні цицьок колишньої дружини Миколи Морозюка Ірини. Однак за рік Міля зібрав на каналі 5 млн переглядів та 110 тисяч підписників. Це лише доводить, наскільки він затребуваний в медійному аспекті персонаж.

Олег Терещенко