Який Мірча Луческу тренер? Про це знають всі. Він знову показав свій клас, зробивши «Динамо» чемпіоном України. А це історія про те, як він грав у футбол.
«Мене не дивує те, що він виграв чемпіонат з «Динамо», брав з командою Суперкубок України і грав у Лізі чемпіонів, — каже Tribuna.com румунський журналіст Алін Бузарін. — Мене дивує, що 75-річний чоловік здатен кожного ранку прокидатися, працювати, турбуватися про команду, говорити з кожним гравцем про те, що його непокоїть. Це щось неймовірне. Як правило, люди після 70 років обговорюють свої болячки та ліки, які вони приймають.
У Луческу достатньо грошей. Він працює не заради них. Це більше про амбіції. Мірча хоче показати, що ще не старий і здатен працювати на найвищому рівні. Після збірної Туреччини він рік провів без роботи. За цей час він взяв участь в усіх можливих суперечках: говорив про те, хто був сильнішим на початку 90-х — «Динамо» чи «Стяуа», кому більше допомагали арбітри і так далі. А потім він прийшов в «Динамо» і тепер його голова зайнята командою та матчами».
Сам Луческу однією зі своїх найбільших якостей вважає те, що він допитлива людина. Це допомагає йому рухатися вперед і не стояти на місці. І таким Містер був з самого дитинства. М’яч міг втомитися, а він — ніколи.
Луческу народився у Бухаресті через три місяці після завершення Другої світової війни. Він став четвертою дитиною у сім’ї. У нього була старша сестра Стела і двоє братів — Ніколай та Нелу. Згодом на світ з’явився ще один брат Гелу.
Повоєнне дитинство хлопчика з бідної багатодітної сім’ї не могло бути ситим. Одного разу професор побачив, як маленький Мірча грався на подвір’ї. Йому сподобався цей активний хлопчик. Він сказав Міхаю Луческу, що хотів би забрати його сина і дати йому краще життя, бо бачить у ньому великий потенціал. А власних дітей у нього не має. Тоді це була поширена практика — заможні бездітні пари брали на виховання дітей з бідних сімей.
«Пане професоре, я дуже вас поважаю. Але мій батько загинув на війні, а мама не могла нас сама виховувати, тому вона нас розділила. Тоді я сказав собі, що краще буду голодувати, ніж віддам комусь своїх дітей», — відповів Міхай.
Після війни Румунія пішла комуністичним шляхом — у країні почався процес радянізації та націоналізація майна.
«Пам’ятаю, що ми переїжджали з одного місця на інше. Спочатку ми жили у колишніх військових казармах, а пізніше переїхали у будинок з глини та соломи. Мій батько був неписьменний. Після війни в країні почалася боротьба з неграмотністю і він закінчив початкову школу. Я вчився писати і читати разом з ним. Саме він навчив мене бути амбіційним і прагнути успіху.
У мами було чотири класи школи — це все, що вона могла собі тоді дозволити. Але вона була дуже розумною жінкою. Мама жертвувала всім заради своїх дітей. А ми робили все, щоб батьки пишалися нами», — розповідав Луческу про своє дитинство у документальному фільмі «IL LUCE».
Ірина Козюпа
заслужил то уважение, которое испытывает к нему адекватный динамовский болельщик.
Его знания упали в благодатную почву, а игроки отплатили за его труд победой в ЧУ. Вне всякого сомнения Луческу заслуживает самых лестных слов и похвалы хотя бы уже за то, что в Динамо мы увидели совершенно другого человека, а не такого, каким мы его себе представляли до прихода в Динамо.
Всё изменяется, течёт. Изменился и Мирча.
Кому интересно,тов. матч Румыния - СССР, 29.11.75 г.. Здесь Мирча и все наши: Коньков, Фоменко, Решко, Трошкин, Буряк, Онищенко, Колотов, Веремеев, Блохин...
Вот здесь:
https://www.youtube.com/watch?v=8nzdVYygz9I