Станет ли «Шахтер» украинским?

Известный журналист Николай Несенюк в своей колонке на Gazeta.UA прокомментировал провал «Шахтера» в чемпионате Украины.

Чемпіон України з футболу попередніх чотирьох років останній сезон провалив повністю. Разом із провалом, упродовж якого команду за допомогою арбітрів довелось рятувати від падіння на третє місце, прийшов час запитань — чому так сталося? Чому беззастережний переможець раптом втратив свою непереможність? Чому десяток бразильців, утримання кожного з яких обходиться власнику «Шахтаря» дорожче за утримання доброї половини команд чемпіонату, виявились нездатними давати результат? І що робити далі?

Я ніколи не був уболівальником «Шахтаря» і розумію, що все буде вирішувати Ахметов. Але знаючи, що добрі люди знаходять можливість час від часу показувати йому мої публікації, спробую підказати варіант, який буде на користь як «Шахтарю», так і усьому українському футболу.

Отож, вже не знати скільки років рецептом успіхів колись донецької, а тепер київської команди вважалося запрошення максимальної кількості бразильських футболістів. Вони мали демонструвати віртуозну гру, до якої українцям як до неба. Насправді все було не зовсім так. Бразильці із захмарними зарплатами ніколи не хотіли особливо страждати на футбольному полі. Тому у складі «Шахтаря» завжди було півкоманди українців, які робили усю чорнову роботу, аби подати бразильцям м’яча для «творчості». У попередні роки Тимощук, Кучер, Чигринський, Шевчук, Ракицький, Степаненко та інші із цим завданням так-сяк справлялися. А коли не виходило, перемагати в Україні «Шахтарю» допомагали інші фактори, про які не хочу зайвий раз нагадувати.

Цього сезону все було так само, але нічого не допомогло. І причина не у тренері, на якого радісно повісили всіх собак. Причина в тому, що гравців рівня Жадсона, Фернандіньйо чи Матузалема у «Шахтарі» вже немає. І не буде. І хоча за команду ще бігає цілий табун не дуже давно привезених південноамериканців, результат в останні роки давали вже немолоді Марлос, Тайсон та Мораес — люди, які не були потрібні цій команді у свої найкращі роки. Тому що тоді у «Шахтарі» були найкращі!

Чому так сталося? Тому що усі ці Тете-Додо та інші «майбутні зірки» такими вже ніколи не стануть. Причини дві. Перша: Бразилія вже не є невичерпним джерелом гравців екстракласу. У світових суперклубах давно немає жодного бразильського домінування. Але у «Шахтарі» цього чомусь не помітили. Друга: справді перспективні бразильці до України вже ніколи не поїдуть. А коли поїдуть, то будуть коштувати космічних грошей і будуть за ці гроші тут байдикувати. Коротше, не варто везти до села «Феррарі»: загрузне у першій же ямі!

Нинішній сезон довів: «бразильський» вектор явно застарів, як би це не заперечував який-небудь Красников, одного із трьох «клієнтів» якого «Динамо» досі ніяк не може здихатися. Та що «Динамо»? «Шахтар» цієї весни програвав «Агробізнесу» та «Львову», чий рівень всім відомий.

Звісно, як уболівальнику «Динамо», мені ніби було би добре, якби головний конкурент моєї команди продовжував займатися дурницями, привозячи для «підсилення» чергові вагони з бразильцями та іншими. Та чи на користь це буде нашому футболу? Нині всі у захваті від Малиновського та Зінченка. Треба нагадувати, що обидва відбулися як футболісти, лише вчасно залишивши «Шахтар», де заздалегідь не мали жодних шансів? А скільки іще таких гравців, звезених до академії «Шахтаря» з усієї України, ми втратили, скільки їх назавжди пропало у надрах «Маріуполя» і скільки пропаде іще?

Життя на прикладі «Динамо» довело, що власні вихованці кращі за привезених в Україну. І так буде доти, поки наш чемпіонат не підніметься до рівня хоча би французького. А до цього ще треба дожити! А поки що гору братимуть ті, хто покладається на своїх. І не треба прикладів «Зорі», «Дніпра» чи «Ворскли», куди беруть безплатних іноземців. У них немає виходу — усі найкращі українці або у «Шахтарі, або у «Динамо». Різниця лише у тому, що у «Динамо» вони грають і дають результат, а у «Шахтарі» просто втрачають час за спинами бразильців. Про феномен Коваленка промовчу. Нехай про нього говорить тренер італійської «Аталанти», де незамінний гравець збірної України зіграв з початку року аж чотири хвилини.

Отож, або «Шахтар» стає українською командою, розвиває вітчизняні футбольна таланти і бореться за українські та міжнародні трофеї, або залишається тим, чим є тепер, перемагаючи середнячків за допомогою сумнівних одинадцятиметрових і отримуючи щороку щонайменше по одній поразці в єврокубках із непристойним рахунком.

Микола Несенюк