Вратарь донецкого «Шахтера» и сборной Украины Андрей Пятов дал «КОМАНДЕ1» интервью на тему войны, но и коснулся при этом дел футбольных в нынешних условиях.
Андрей Пятов. Фото: uaf.ua
— Андрію, «Шахтар» почав серію благодійних матчів, а ти граєш в спарингах за «Металіст». Можеш пояснити, чому?
— Все просто. Після того як я привіз свою сім’ю до Антальї, мені був потрібен деякий час для того, щоб допомогти дружині налагодити побут, організувати всі процеси, пов’язані з життєдіяльністю дітей. Крім того, три тижні я майже не тренувався, тому не міг відразу потрапити в ігровий ритм. Тож я вирішив підтягнути фізичну форму тут, у Туреччині, де тренується харківський Металіст.
— Як тебе прийняли у цій команді?
— Чудово. З її головним тренером, Олександром Кучером, ми разом зіграли майже дві з половиною сотні матчів. Він — мій кум, отже налагоджувати стосунки не доводилося. В роботі Кучера бачу багато напрацювань, які були у Мірчі Луческу. Давно знаю і поважаю тренера воротарів харків’ян Андрія Диканя, у якого теж цікаві тренування. В команді достатньо хлопців, з якими ми перетиналися у «Шахтарі», — Ярослав Ракицький, В’ячеслав Танковський, Руслан Фомін.
«В „Шахтарі“ нікого ніколи не ображали»
— Коли плануєш приєднатися до «Шахтаря»?
— В середу — 13 квітня. Гадаю, що зможу відправитися з командою до Польщі на матч з Лехією. Дивився трансляцію першого поєдинку із нашої благодійної серії, з «Олімпіакосом», та переконався в тому, що це дуже добра справа. Був зворушений атмосферою напередодні та під час гри. Добре, що вдалося зібрати непогану суму, яка піде на допомогу нашій країні. На допомогу ЗСУ — сьогодні це справжні герої України.
— Капітан «Динамо» Сергій Сидорчук сказав, що читає більше позитивних, аніж негативних відгуків з приводу виїзду команди за кордон. А ти?
— Так само. Кожен з нас, як каже Президент України Володимир Зеленський, має допомагати там, де він може приносити найбільшу користь. Звісно, ми добре розуміємо, що всі ми сьогодні займаємося однією справою, а не кожен своєю. Так, потрібно брати в руки зброю та ставати на захист країни. Футболісти, які відчули в собі такі здібності та таку волю, так і вчинили. Інші займаються волонтерською, фінансовою допомогою.
Важливо і те, що в «Динамо» та в «Шахтарі» майже всі збірники. Сподіваюся, що в червні все ж таки відбудуться матчі за вихід на чемпіонат світу. Потрапити туди в нинішній ситуації — це не тільки спортивна місія. Це набагато більше. Тому наша підготовка піде лише на користь національній команді.
— Захисник «Шахтаря» Юхим Конопля зізнався, що ваш клуб перестав виплачувати заробітну плату. Це так?
— В цей час піднімати такі питання не потрібно. Йде війна — і ми маємо все розуміти та набратися терпіння. Отримувати все по контракту в таких умовах — це просто неможливо. В «Шахтарі» нікого ніколи не ображали. Клуб був, є і буде. В цьому не має жодних сумнівів. Але сьогодні футбол відходить на другий план — фашистські задуми однієї людини змінили життя всіх українців.
Я ще не в команді, але з того спілкування, яке в нас було з гравцями, тренерами та персоналом, знаю, які там настрої. Нам треба триматися разом, бути однією сім'єю, якою наразі є вся наша Україна.
«Два дні провели на паркінгу — більше не витримали»
— Кожен з нас назавжди запам’ятає ранок 24 лютого. Яким він був для твоєї сім'ї?
— Напередодні ввечері ми з дружиною були на презентації фільму Велика прогулянка. Після цього було інтерв’ю Катерині Осадчій, де вона багато питала про початок війни в 2014 році. Ми з Юлією їхали додому та згадували, як тоді все було. Як росіяни змусили нас залишити дім. Проте все рівно не думали, що о п’ятій ранку прокинемося від страшних вибухів та гулу літаків. Ми зрозуміли: це справжня війна. Щось неймовірне в наш час.
— Якою була реакція ваших дітей?
— Це, мабуть, були найстрашніші пояснення в моєму житті. Хоча старша донька, звісно, вже все розуміє. Що таке війна і хто такий путін…
Моєю основною задачею було відправити сім’ю в безпечне місце. Два дні ми провели на паркінгу в будинку, де мешкають Сергій Кривцов та Сергій Сидорчук. Більше не витримали, бо коли чули всі ті вибухи, постійно дивилися на тони бетону, під яким знаходилися наші діти.
Виїхали на Західну Україну, а за тиждень — за кордон. Я не міг відправити дружину одну з чотирма дітьми. Мене випустили, як багатодітного батька. Спочатку була Румунія, а потім нас запросили друзі до Туреччини. Діти потрохи адаптувалися. Для мене головне, що вони розуміють, яка зараз непроста ситуація, що треба слухатися та всім допомагати.
— Як відчуваєш, ви там надовго?
— Ми хочемо додому. Вся країна бажає нашої перемоги та смерті однієї людини. Ніколи в житті не міг подумати, що буду про це говорити, але ж як інакше. Одна тварюка та купка його оточення тримають у напрузі весь світ. Звісно, цей план готувався протягом десятиліть, людям вбивали в голови потрібні думки.
Це якийсь жах! В тебе є інтернет, є можливість стежити за новинами з, м’яко кажучи, більш розвинутих країн, а ти слухаєш одне й те саме. Ти не здатен самостійно щось аналізувати? Ти не бачиш, що з 2014 року пропаганда втулює тобі навіть одних і тих же акторів, які з’являються поруч з президентом? Ти не розумієш, чому твій вождь від тебе ховається? Сміх і гріх.
«Комусь подобається це лайно. Зате з грошима…»
— Кожен росіянин тепер ворог?
— Кожен, хто мовчав та продовжує мовчати. Прості люди виходили на протести і їх відразу тихенько пакували. Але їх було мало. Дуже мало. Вийшло б хоча б 10% населення — то інша справа.
Здивувала поведінка більшості публічних людей, які якраз і могли підняти народ. Вони мене розчарували. Страшно було хоча б написати: «Ні війні»?
— Тобто, не має ніякого сенсу стукати до них?
— На жаль, це так. Це вторгнення планувалося давно, тому протягом багатьох років там переслідували та знищували всіх дійсно сильних людей.
— А як же футболісти? Серед них є такі, які на полі здатні вставити голову туди, куди деякі на вставлять ногу. Чому ж тоді в житті вони інші?
— Комусь подобається це лайно. Зате з грошима…
Знаєш, я впевнений, що вони будуть мучитися все життя. Бачити фото з Маріуполя, Бучі, Харкова та інших міст — та мучитися. Діти виростуть, почнуть все розуміти, а що їм скаже батько. Я боявся, синок?
Не може бути нейтральної позиції. Не може! Ти або за війну, або проти неї. Потім вже буде пізно, і ви на все життя залишитеся фашистами.
— Футболісти з недорозвинутої країни, здається, бояться висловити свою думку навіть з приводу заборони проведення міжнародних матчів.
— Мене це найбільше здивувало. Ніхто і не пікнув. Значить, їх все влаштовує. Нормальний спортсмен, який несе незаслужене покарання, відстоює свою позицію. Бореться за правду, за перемогу! Та хіба це спортсмени — це ганчірки…
— Російських футболістів спробував захистити навіть головний тренер київського «Динамо». Тебе це здивувало?
— Мене дивує, коли про чиїсь слова запитують у когось іншого. Запитайте про це у самого Мірчі Луческу. Я, наприклад, трохи заплутався. За три дні прочитав декілька інтерв’ю з різними точками зору. Гадаю, що там ще потрібно з перекладом розібратися, хоча я нікого не захищаю…
Країна, яка нападає та вбиває, не може ділитися на спортсменів та не спортсменів. Як вони там кажуть: «Мы один народ»? Їх співвітчизники таке витворяють, а вони спокійно грають в футбол? Так не буває. Вважаю, що навіть після закінчення війни світ їх не пустить до сумісних змагань. Є зомбо-ліга — там і грайте.
«Олександр Петраков — щира, відверта та смілива людина»
— Багато років ти збирав футболки воротарів, а зараз виставляєш їх на аукціон. Як справи з продажем майки Діда?
— Процес іде, до нього долучилося багато людей. Підтримав цю ідею і Андрій Шевченко, який грав разом з цим легендарним голкіпером з Бразилії. Не хочу відкривати всі карти, згодом я про все напишу у своєму Інстаграм, але розповім вам одну історію…
До аукціону долучилася одна компанія, яка готова викупити футболку та повернути її взамін на майку збірної України з автографами всіх гравців. Сказали, що це не терміново, вони почекають. В такі моменти ти розумієш, що в нас неймовірна нація. І я нею пишаюся.
— Таким чином, футболка Діда залишиться у твоїй колекції?
— Ні, я її точно реалізую — це питання вирішено. А футболку збірної України, звісно, передам.
— Коли будеш палити майки російських воротарів?
— Так, нема чого палити (посміхається). В 2009 році, після матчу у Кубку УЕФА з московським ЦСКА я спробував обмінятися з Ігором Акінфєєвим, але він, здається, відмовив. Бог відвів.
— Трофеї шотландських воротарів маєш?
— Девіда Маршалла, здається, так — ми грали проти Селтику у Лізі чемпіонів у 2004 році. А от майки Крейга Гордона, який наразі основний у збірній Шотландії, не має.
— Скоро може з’явитися?
— Дай Бог. Але давайте не поспішати. Всі ми, звісно, бажаємо зіграти ці важливі матчі в червні та потрапити на чемпіонат світу. Втім, набагато важливіше, щоб закінчилася ця страшна війна.
— З головним тренером збірної на зв’язку?
— Так, ми постійно спілкуємося та підтримуємо нашого наставника. Олександр Петраков — щира та відверта людина, а ще дуже смілива. Міг поїхати, але залишився в Києві, і це викликає повагу.
Євген ГРЕСЬ
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
Читать все комментарии (1)