Известный украинский журналист Николай Несенюк отозвался эмоциональным постом на победу киевского «Динамо» над АЗ (2:0).
«Футбольний м’яч тріпоче у сітці воріт суперників, а хлопці у білих футболках із літерою «Д» підіймають руки, святкуючи цю подію! Це все триває лише мить, після чого залишається лише видихнути і насолодитися цією миттєвістю. А потім чекати нової, яка може статися за кілька хвилин, за кілька днів, за кілька місяців...
Упіймав себе на думці, що насправді прожив усе життя від одного м’яча у сітці до іншого... Дитсадок змінився школою, школа — роботою, армією, навчанням, знову роботою. Прийшло перше кохання, потім друге, третє, четверте... Виросли і стали дорослими діти. Стара верба, з якою стрибав пацаном у річку, давно засохла. Засохла і та, що виросла на тому місці потім, Тепер там вже третя або четверта... І у річку вже ніхто не стрибає, бо там тепер болото... І у футбол із старими друзями вже граєш в основному у захисті...
Пролетіли десятиліття, зникли кудись комунізм і марксистсько-лєнінська філософія, рідна мова стала насправді рідною, герої на твоїх очах встигли перетворитися на блазнів, а блазні на героїв, причому по декілька разів. Ти вже ходиш вулицями, названими іменами людей, із яким ніби нещодавно був знайомий...
І лише одне залишається незмінним — сітка футбольних воріт, що тріпоче від м’яча, що залетів туди після удару хлопця у білій футболці із літерою «Д», і мить абсолютного щастя, яке відчуваєш у цей момент. І нехай футболки вже не трикотажні, а синтетичні, м’ячі не шкіряні, а поліуретанові, а футболісти і досі кричать від радості не нашою мовою, все одно — це щастя!
Дякую тобі, «Динамо», за нього! І нехай ця сітка тріпоче завжди!
Учора на матчі з АЗ на стадіоні був уболівальник, якому вже сто років. На рік більше було би моєму батькові, якби він дожив... Тому давайте радіти разом, цінуючи це щастя, забуваючи у цю мить, що всі ми різні. Саме для цього усе це існує, саме це примушує серце тріпотіти разом із тою сіткою на футбольних воротах...» — написал Несенюк в Facebook.