Відомий український тренер Микола Павлов розповів про фінал Кубка України з донецьким «Шахтарем», в якому «Ворскла» здобула перемогу з рахунком 1:0:
«Найголовніше, що ми грали в Дніпрі. Ще коли за півроку дізнався, де буде фінал, у моєму серці щось тьохнуло. Розраховував, що після історії 15-річної давнини, про яку ми говорили вище, коли мене оббрехали, Бог має мені віддати борг. Я вірю в такі речі. Так і сталося.
Переконаний: якщо в житті щось дано, то це обов’язково станеться. Судіть самі. Я вже казав, що найкращі роки гравецької кар’єри провів за мінське „Динамо“. Уявіть мій стан, коли у 1982-му я перейшов у „Чорноморець“, а мінчани стали чемпіонами СССР. Я ж у Малофєєва був незамінним гравцем основи, пропускав матчі лише через перебір карток, а травм тоді практично не отримував. І тут — „Динамо“ стає чемпіоном, а я в Одесі. Ледь з розуму тоді не зійшов, пити почав. „Чорноморець“ той сезон завершив десятим, а „Дніпро“, в який перейшов у 1983-му — дев’яте. Найцікавіше, що також дев’ятими в 1981-му стали мінські динамівці ще зі мною у складі. І після того вони — чемпіони.
Через два роки історія повторилася: тепер з дев’ятої позиції на першу піднявся „Дніпро“. Мінчани в тому сезоні здобули бронзу. І ось у 1984-му білоруси приймають нас у заключному турі. Вони йшли на третьому місці і щоб здобути бронзу могли зіграти навіть внічию. Нам, щоб їх обійти, треба було лише вигравати. Мінське „Динамо“ в тому сезоні вдома не програло жодного матчу. А „Дніпру“ поступилося 0:1. Я був травмований і на цей матч мав би не їхати. Але попросився з командою, бо і матч важливий і з Мінськом багато що пов’язувало. І ось вийшло, що ті самі золото і бронзу, які міг отримати, якби залишився з „Динамо“, виграв з „Дніпром“. Після того чимало разів переконувався, що від долі не втечеш. Щоб зі мною в футболі не траплялося, розумів, що це заслужив», — сказав Павлов.