Колишній форвард збірної України Жуніор Мораєс в інтерв'ю «FourFourTwo» розповів про повернення в Бразилію та війну в Україні.
Жуніор Мораєс. Фото: gettyimages.com— Ви переїхали в Україну в 2012 році, поповнивши склад донецького «Металурга». Як це було?
— Все пройшло досить легко, але зі своїми але! Я два роки грав у Румунії та Болгарії, але в Донецьку зима була суворішою, мова складніша, а футбол набагато фізичніший. Хоча у клубу були відмінні умови і великий потенціал.
— Війна прийшла до Донецька у 2014 році. Як вам було?
— В кінці сезону ми почали спостерігати деякі протести на вулицях, але нічого такого, чого можна було б боятися. Потім все змінилося — повстанці вторглися в Донецьк і взяли під контроль офіційні будівлі. З'явилися барикади, люди зі зброєю, і ми зрозуміли, наскільки екстремальною була ситуація.
У кінці сезону всі мої бразильські товариші відразу повернулися додому. Мені довелося затриматися в Донецьку, оскільки був визнаний кращим нападником ліги і мав брати участь в офіційному заході. Після цього я відправився до Бразилії як тільки туди приїхав, то побачив, що аеропорт Донецька розбомбили. Подивився на дружину — ми зрозуміли, що нам дивом вдалося врятуватися.
— Що трапилося з клубом?
— «Металург» переїхав до Київ через війну. Було важко — моя дружина була вагітна, але клуб зробив усе, щоб допомогти. Враховуючи невизначеність, що буде з донецькими клубами в подальшому, я вирішив перейти в «Динамо».
— Три роки по тому ви перейшли з «Динамо» до «Шахтаря». Яке вам було з огляду на суперництво двох клубів?
— З «Динамо» у мене пов'язано багато приємних спогадів, але ми не змогли домовитися про продовження контракту, і «Шахтар» зробив пропозицію. Це було найскладніше рішення в моїй кар'єрі — нелегко переходити від одного суперника до іншого, залишаючись в тому ж місті, адже «Шахтар» вже базувався в Києві. Останні переговори з президентом «Динамо» не були особливо дружніми.
— Як ви потрапили до збірної України в 2019 році?
— Я ще був у «Динамо», коли Андрій Шевченко зателефонував і спитав, чи готовий я грати.
Вирішив почекати — вів переговори з «Динамо», тому не був упевнений, чи зможу пов'язати своє майбутнє з Україною. Але потім підписав контракт з «Шахтарем» і відчув, що настав час стати громадянином і представляти національну команду.
Я був дуже гордий зробити це. Провів багато років в Україні та відчував себе як удома. Це було не те, що грати за країну, з якою ти ніяк не пов'язаний.
— Чи вірили ви, що вторгнення Росії відбудеться до того, як це сталося цього року?
— Ми не були в України на передсезонці, і у нас була зустріч з радою директорів та нашим тренером. Команда була дуже стурбована — я запитав: «Що ви робите, якщо ми повернемося в Україну і почнеться війна?». Вони сказали, що дуже малоймовірно, що щось станеться, але якщо це станеться, то дорога до Києва займе кілька днів.
Війна розпочнеться на кордоні, а в Києві ми будемо в порядку — вони нададуть все необхідне, щоб вивезти нас із країни. Ми вирішили повернутися в Україну, але вибухи в Києві застали нас зненацька рано вранці в середу. Я не звинувачую клуб, бо це було важко передбачити, але, можливо, вони могли б почекати, перш ніж везти нас назад в Україну.
— Що ви пам'ятаєте тієї ночі, коли почалися бомбардування?
— Під час перших вибухів я спав, потім прокинувся, а навколо вже йшла війна. Здавалося, що в якийсь момент прокинуся нормально і зрозумію, що все було лише кошмаром. Це був розпач — дивився у вікна своєї квартири і бачила вогні від вибухів. Сусіди евакуювалися, збирали все, що могли, і просто виїжджали.
Бачив рух транспорту, людей у повній паніці. Це було схоже на ті фільми про кінець світу. Я був зовсім не готовий — у мене не було достатньо палива в машині, і не знав, що робити.
Подзвонив одному з директорів клубу — початковий план був такий: чекати вдома, поки ми не зможемо безпечно доїхати до готелю, де команда зупиняється перед матчами.
— Як пройшли наступні кілька днів?
— Я був зі своїми бразильськими одноклубниками та їхніми сім'ями в готелі, не маючи найменшого уявлення про те, що може статися далі. Це були три з половиною дні мук і психологічного стресу. Щогодини ми чекали позитивних новин; безпечного плану, який доставить нас до кордону. Але реальність була протилежною — кожну хвилину ми отримували все поганіші новини.
Клуб намагався зробити все можливе, щоб допомогти нам виїхати — автобуси, потім вони подумали про те, щоб надіслати нам достатньо палива для наших машин. Ми розглядали можливість виїхати на поїзді, літаку, на будь-що, але це було просто неможливо. Час минав, і ми знали, що росіяни дедалі ближче до Києва.
— Чи правда, що ви могли поїхати, але залишилися зі своїми бразильськими товаришами?
— Два моїх друга запропонували машину, на якій я міг легко доїхати до кордону, але просто не зміг дозволити собі цього зробити. Ми були цілою групою. У нашій групі були новонароджені, жінки, люди похилого віку і багато хороших друзів. Як я міг думати тільки про себе і втекти без них?
Моя сім'я була в Бразилії — це був величезний збіг. У моєї дружини та дітей були квитки на зворотний рейс в Україну в неділю перед вторгненням, але у нашої домробітниці був позитивний тест на COVID, тому вони відклали свій приліт.
— Як вам вдалося вибратися з країни?
— Найважливішою людиною був президент УЄФА Александер Чеферін. Ми кілька днів намагалися знайти вихід, а в п'ятницю ввечері він зателефонував і спитав, що нам потрібно. Я сказав йому, що нам потрібні два автобуси до вокзалу, потім поїзди до кордону, а також достатньо їжі на дорогу. У суботу все було готове до нашої втечі. Дуже вдячний йому за те, що він зробив.
— Пізніше ви перейшли в «Корінтіанс»...
—Нам дозволили підписувати контракти з новими клубами. Коли я повернувся до Бразилії, вирішив, що настав час залишитися ближче до сім'ї. У «Корінтіансі» мені поки що все подобається. Мій перший місяць у Бразилії був дуже важким — я все ще був повністю залучений до війни. З того часу я теж був залучений— у мене багато друзів в Україні, тому не міг на 100 відсотків зосередитися на тренуваннях. Але «Корінтіанс» неймовірно допоміг мені.
— Сподіваєтеся повернутися в Україну після війни? Вам уже 35 років— могли ви знову грати за збірну?
— Коли ми виїжджали з України, директор «Шахтаря» запропонував мені роль у клубі. Він сказав, що двері завжди будуть відчинені, якщо я захочу знову грати в Європі або взяти нову роль після завершення кар'єри. Ми обов'язково відвідаємо Україну, як тільки це буде можливо. Я не знаю, яке моє майбутнє з національною командою, але можу сказати однозначно: якщо я їм колись знадоблюся, я більше ніж готовий грати знову.
Підписуйтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Тільки найгарячіші новини
Кращий коментар