Під час української Вітчизняної війни набули поширення безліч мемів про «диванну сотню», «TikTok-війська» та інших подібних героїв невидимого фронту. Є такий бравій вояка і в нашому футболі: веде активні «наступальні» дії в жанрі нескінченних нарад і марити собі щонайменше маршалом.
Відповідним чином налаштовує позиціонування у соцмережах, а від підручних ЗМІ вимагає залізної інформаційної дисципліни щодо свого іміджу благодійника-розподільника гуманітарної допомоги.
Нещодавно на сайті «Трибуна» з'явилося цікаве дослідження: з 24 лютого, початку російського вторгнення в Україну, голова національної асоціації футболу Андрій Павелко виклав на своїй сторінці у Фейсбуку понад тисячу своїх фото, або 11 знімків у
Серед світлин, звісно, трапляються такі, де глава УАФ зафіксований у футбольному оточенні чи інтер'єрі. Але більшість сюжетів відношення до народної гри не мають: ось радісний Андрій Васильович посередині юрби дітлахів; ось він, стривожень, разом із воїнами; вісь, осяяний завзяттям, у живої цепочки, передає коробки з гуманітаркою — одна коробка, інша, третя, ...надцята, планів і ракурсів — на будь-який смак. Втім, про смаки трохи нижче.
Під час подолання загального горя доля в благочинних заходах— то святий обов'язок. Але переважна більшість громадських особистостей прагне дотримуватися принципу: добрі справи роблять не на сцені. Тож їх фото- і відео-звіти в соцмережах сприймаються таким собі ненав'язливим меседжем до суспільства: війна дійсно— на всіх одна, кожен має боротися з ворогом на своєму місці, власною ініціативністю, власною наполегливістю. Люди не намагаються представити свої зусилля як визначальний у порівнянні з іншими внесок у майбутню Перемогу, вони просто роблять шляхетну справу.
У випадку з Андрійом Павлком враження складається інше. Ніби саме під час війни він вирішив що «скромнішим треба бути» — не на часі, розкрутивши йогоцентризм на повні оберти, упевнюючи громадськість у тому, що без його персонального керівництва неможливі ані український футбол, ані, власне, перемога у війні. Як і в мирну годину, він пропонує якусь вигадану реальність, не розуміючи, що піаритися на біді цілої країни — дико, відверто цинічно. Як, скажімо, навіщось робити селфі на тлі зруйнованих російськими ракетами будинків...
На думку Павелка, вочевидь це має принести йому нові іміджеві дивіденди, що на сто відсотків згодяться на післявоєнному футбольному «полі», а може й на полі політичному.
Війна стала лакмусом, призмою, рентгеном для шкірного зможновладців і чиновників. По-новому розкрилися керівні талани та таланти Володимира Зеленського, працівників Офісу Президента, міністрів, керівників місцевих адміністрацій. Більшість із них, на наше щастя, являють собою зразок зосередженості, мобільності й ефективності на своїх посадах, а також — стислості та влучності в інформаційному просторі.
Та Андрія Павелка, певно, надихають якісь персонажі з вчорашніх епох, бо він керується «методичками» вже не маршалів навіть, а генералісимусів, генсеків, «великих вождів». І не дивно, що серед коментарів до його фото з коробками (які неодмінно дублюються на офіційному сайті УАФ) часто вигулькує один із образів Леніна на комуністичному суботнику – з колодою на плечі, в тісному контакті.
Що це — патологічна самозакоханість чи намагання заповнити інформаційний вакуум і створити «оздоблення» для небагатьох знімків разом із провідними державно-військовими топ-менеджерами? Павелко всіляко намагається опинитися на фото й у новинах поруч із тими, хто наразі дійсно вирішує частку України, аж зі штанів пнеться, вдаючи з себе лояльного та корисного ЛСД (лідер громадської думки, аналог російського ЛОМ). Проте, щодо нього ця абревіатура чомусь викликає асоціації саме з галюциногеном, подорожами та подвигами в паралельних світах.
Своєї години Павелко наполягав і на своїй незамінності для України в якості члена Виконкому УЄФА. І знову — далі галасливої метушні справа так чомусь і не пішла. Сьогодні, гадаю, для розуміння повної картини міжнародної підтримки нашого футболу не помешкали б певні конкретні цифри щодо фінансової допомоги з боку Європейського футбольного союзу та ФІФА, в рамках раніше ініційованих програм і поза ними. Що, де, скільки й кому надано — регіональним федераціям, клубам, дитячим школам, окремим персонам — у воєнну годину це кінче потрібно знати й розуміти. Та реальні обсяги благодійності УАФ, її частка участі в гуманітарних проектах, схоже, охороняється ретельніше за військову таємницю.
Втім, і раніше в УАФ до конкретики в звітуванні ставилися досить зверхньо, віддаючи перевагу пафосу, що його підносять як проекцію певної стратегії, глобальності та геніальності Павелка та компанії. Наразі читаємо ніби під копірку розмножені статті про чергову робочу поїздку глави УАФ до регіону, де «генералісимус» однією рукою здійснює загальне керівництво від імені очолюваного ним Координаційного центру, а другою — особисто розвантажує коробки.
Ця його роздвоєність і відірваність від реальної ситуації виявляється в інших формах. «УАФ прикладає значні зусилля з приближення повноцінного входження нашої країни до європейської сім'ї народів, об'єднаних в ЄС», — спродукував, скажімо, Андрій Васильович нещодавно, не пов'язавши євроатлантичних перспектив нашої держави з обов'язковим подоланням схем відмивання грошей Чи то не сповна в темі, чи то забувши, за якими саме обвинуваченнями ведеться щодо нього ряд кримінальних справ.
Багатьом із тих, хто гадає, що війни все спише, доведеться невдовзі повертатися до ще новішої реальності. Й жодні інформаційні геройства не вбережуть ані від наказання за довоєнні злочини, ані від запитань щодо суті професійної діяльності.
Тим часом наш футбол виявився абсолютно не готовним до сучасних викликів, а головний футбольний штаб практично паралізований і не здатний ухвалювати адекватні антикризові рішення. Ковід. Війни. Так, це надпотужніші випробування. Але ж і статус члена виконкому УЄФА реально відкриває перед його носієм набагато більші консультативно-організаційні можливості, ніж просто під камери розвантажувати гуманітарку.
Регресивні процеси в українському футболі розпочалися задовго до світової кризи. Доведені слідством корупційні оздоблення з виробництвом штучної трави та спорудженням майданчиків — лише верхівка айсберга. Підвійні стандарти, заполітизованість і правовий нігілізм, келійність та улесливість, самопіар і самозбагачення стали основними руйнівними чинниками за час правління команди Павелка, який прийшов на посаду з абсолютно протилежними лозунгами.
Зараз, коли готові до презентації окресли системний курс післявоєнної відбудови України, доречно й «маршалу» Павелкові пригадати гучні заяви про його «план Маршалла» щодо нашого футболу. Таж «Трибуна» цей прожект проаналізувала докладно. Висновок: всі задекларовані цілі так і залишилися на папері! Більше, інфраструктурні та соціальні фіаско супроводжувалися низкою скандалів спортивного й організаційного штибу — від юнацьких змагань — до національних збірних, від нехтування принципами фейр-плей — до кричучих порушень документів. футбольних високопосадовців
Тож зовсім не дивують підсумки опитування, що ним коллеги з «Трибуни» супроводжували своє останнє дослідження: користувачів сайту попросили оцінити роботу Андрія Павелка на посаді в УАФ балом від 0 до 5. Понад третина читачів вліпила керманичу асоціації по 17%). Рідше, ніж кожний п'ятий (18% із понад 5200 респондентів), розщедрювалися на «трієчку». А найпоширенішою думкою (34 відсотки) стала та, що футбольний Facebook-генерал — повний нуль!..
Тарас САВЧУК
Підписуйтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Тільки найгарячіші новини
Кращий коментар