Олегу Блохіну — 70. Велич у простоті або Намісник Метра

Сьогодні вранці в день 70-річного ювілею Олега Блохіна прочитав на одному ресурсі: «Людина — номер два в історії «Динамо». Зрозуміло, що номер один — Валерій Лобановський. Але ось подумалося мені, був би номер один номером один, якщо б не такий номінально «номер два» на полі? Спочатку молодий, один з кращих форвардів світу того часу, а потім навчений досвідом, ветеран не ветеран, але зрілий футболіст, який може забезпечити реалізацію твоїх ідей на полі?

Я застав лише пізнього Блохіна, а ранній, за розповідями очевидців, просто прокидав м’яч і тікав від опонентів. Власне кажучи, зараз ми переконуємося в цьому на численно доступній хроніці...

Так от, «пізній Блохін», якого пощастило бачити і на стадіоні, справив на мене тоді ще вболівальника-початківця магічне враження. Він як би був над усією командою, з’являвся на тих ділянках поля і в тих ігрових місцях, де був найбільш необхідний. Іноді заводив партнерів, іноді заспокоював. А, коли потрібно, йшов сам уперед і своїм прикладом показував, що треба робити. Як, наприклад, у відповідному матчі з «Утрехтом», з якого почався шлях «Динамо» за Кубком володарів кубків. Адже саме Блохін зрівняв рахунок за дві хвилини після пропущеного голу.

Для мене велич Блохіна найяскравіше відобразилася у трьох матчах.
Перший, звичайно, фінал уже згаданого розіграшу Кубка кубків, на який Блохін не повинен був взагалі виходити через травму. Із автобіографічних книг самого Олега Володимировича ми пізніше дізналися, що перед самою грою він запевнив Лобановського, що грати може. Думаю, 90% футболістів зараз, пославшись на травму, дивилися б матч з трибуни. А тут основний гравець не просто сказав, що гратиме, а запевнив, що все взагалі в порядку, і нічого не болить. Заспокоїв тренера. І забив найважливіший другий гол, після чудової комбінації, блискучим ударом «нерідною» правою ногою.

Другий, це матч 1/8 фіналу Кубка європейських чемпіонів проти «Селтіка», що проходив у 34-й день народження Блохіна. І його чудовий гол зі штрафного в дебюті цього найскладнішого матчу і дві гольові передачі, і взагалі сама гра, змусила скупого на похвали Лобановського після матчу сказати: «Зазвичай ми не виділяємо нікого зі своєї команди, але сьогодн я хотів би зробити виключення для Олега...».

Який третій матч? Може здатися дивним, але це гра проти Канади на ЧС-1986. Блохіна не було в основі збірної СРСР а ні у феєричному матчі проти Угорщини, а ні в менш яскравому зі збірною Франції. В матчі з Канадою Лобановський прийняв суперечливе рішення, давши відпочити половині команди перед 1/8 фіналу з Бельгією, і Блохін вивів збірну з капітанською пов’язкою. Вийшов на поле і забив. Справжній професіонал своєї справи, який хотів грати, але не грає, якому дали шанс показати свою спроможність, який розуміє, що цей шанс може бути останнім, який горить бажанням ще раз довести всім, що може і відчуває відповідальність перед самим собою, що він зобов’язаний це зробити. Блохін забив цей м’яч ціною травми. На Бельгію він був уже готовий і перебував у запасі, але Лобановський не дав йому ще одного шансу на Мундіалі... Натомість кінцівку тріумфального для «Динамо» сезону Блохін відіграв від «а» до «я», в тому числі і з «Селтіком»...

А тепер про те, з чого почав. Саме з цією синергією: метр — на «тренерскому містку», його перший помічник і провідник ідей — на полі, на мій погляд, і пов’язаний небачений успіх київського «Динамо» в його радянській історії. Велич гравця на полі і велич на тренера на лавці. І, напевно, тому не «людина номер один і людина номер два», а кожна — номер один на своєму місці.

Блохін прийняв рішення про відхід з «Динамо» (фактично — з великого футболу) після того, як у першому єврокубковому матчі наступного, після тріумфального 1986-го року сезону, не реалізував два вірних моменти у повторній грі з «Рейнджерс», не забивши той рятувальний гол у Глазго. Він розумів, що, якщо знизить рівень своєї гри, вболівальники його просто не зрозуміють. «Я граю для народу», — часто повторював Блохін.

Ось ця суміш простоти і величі в одній людині дозволяла і дозволяє йому впевнено почуватися завжди, в будь-якому часі, при будь-якій владі і режимі. Це допомогло йому досягти поки що недосяжного успіху на чолі збірної України. За простотою викладення криється глибоке розуміння футболу, яке проявляється навіть у окремо кинутих фразах. Ну а іншого розуміння у футболіста такого калібру бути і не може.

Мені здається, я пам’ятаю всі ювілеї Олега Володимировича, починаючи з того дня його народження, коли він забив «Селтику» (хоча тоді і не було круглої дати). Сам я вже не зовсім юнак, але розраховую, що й далі відзначатиму ці ювілеї, як і важливі дати моїх рідних. Та, що там казати, Блохін — член сім’ї будь-якого українського футбольного вболівальника, не тільки динамівського.

Артем ЖОЛКОВСЬКИЙ для Dynamo.kiev.ua