Відлуння скандальної прес-конференції ватажка УАФ Павелко, двозначна, м’яко кажучи, позиція Міжнародного олімпійського комітету та його президента Баха щодо допуску російських і білоруських атлетів на найближчі Ігри в Парижі, а також гучний трансфер захисника Іллі Забарного, мабуть, основні теми, які превалювали в спортивних і не тільки медіа на минулому тижні.
Заручники рішення однієї людини
Інформація про гучно анонсовану зустріч «господаря футбольного бункера» з представниками ЗМІ в переліку головних подій січня на офіційному сайті УАФ вмістилася в кілька рядків: «Упродовж двох із половиною годин Андрій Павелко відповідав на численні запитання журналістів, обговоривши найактуальніші теми, які наразі є в українському футболі» (Uaf.ua, 03.02.23).
Ймовірно, формат публікації не передбачав більш розлогих і глибоких роздумів на задану тему, та й потреби в цьому не було. Про все вже встигли розповісти ті, хто тією чи іншою мірою доторкнувся до цієї «події», — про «чисельні» режисовані питання, про «актуальність» тем, зведених до відповідей за принципом «сам дурень», про фільтраційні методи організаторів: аж 17 служителів пера та мікрофону, чи не чверть з яких представляли саму УАФ.
«Висміюючи нещодавню зустріч голови УАФ з журналістами, один із колег серед іншого звернув увагу на кричущу невідповідність. Вихід функціонера-корупціонера у світ оголошувався із пафосом. А в підсумку ерзац-пресуха пройшла в якійсь тісній халабуді. Невже в Будинку футболу, де цілі чотири конференц-зали, не знайшлося іншого місця, крім оформленого „вагонкою“ контейнера», поділився своїм подивом на популярному «сайті Шурика» оглядач Василь Войтюк (Dynamo.kiev.ua).
І зробив висновок: не тому, що воно мало стати відповідним тлом для демагогічних роздумів, безглуздих відповідей і звичних вже звинувачень від пана Павелка.
Утім, у автора виникла ще одна версія: «Можливо, підслідний громадянин Павелко подібним чином прагне призвичаїтися до недалекого майбутнього. Зважаючи на кількість і зміст кримінальних проваджень, відкритих проти футбольного чиновника та його найближчих помічників, перспектива врешті-решт опинитися в обмеженому просторі цілком вірогідна. Особливо — у світлі антикорупційних процесів, що здригнули країну останнім часом».
Незважаючи на певну гротескність такого висновку, важко не визнати фактор домінуючої в українських ЗМІ думки щодо того, що весь майже восьмирічний процес правління Павелко українським футболом довів його до ручки. Улюблений м’яч нації, як тонко помітив Войтюк, став немов крокреневим — він засихає, морщиться, зіщулюється.
Ще задовго до повномасштабної війни в Україні почали зникати клуби і навіть цілі турніри. Зусилля «команди кризових менеджерів» звелися до переписування футбольних законів та регламентів. А ще — до махінацій зі штучною травою і майданчиками, до безпардонного доїння державної скарбниці, офшорів, розпилів і відкатів. При цьому, як констатує не тільки цей журналіст, доходи керівництва УАФ збільшувалися в геометричній прогресії, а витрати на необхідні національних збірних настільки неухильно зменшувались.
На окрему розмову, на погляд автора найрезонанснішої футбольної публікації минулого тижня, заслуговує кадрова політика УАФ. Місця багатьох досвідчених фахівців, які здобували для української асоціації міжнародний авторитет, зайняли люди з російським громадянством чи підробленим дипломом. А ті заслужені майстри, які з’явилися в оточенні Павелка за останні рік-другий, більше схожі на весільних генералів, які прикривають тил свого роботодавця.
Якими, скажімо, здобутками може похвалитися Рада стратегічного розвитку професійного футболу? Чи Комітет національних збірних, якщо головна команда країни менше ніж за два місяці до старту відбіркового турніру Євро-2024 залишається без тренера?!
«І це ж — тільки верхівка нашого футбольного айсберга,— підсумовує Василь Войтюк. — Основна його частина анітрохи не більш оптимістична, бо «кінці — у воду» — ще один із принципів функціонування нинішньої УАФ. Якому правоохоронні органи протиставляють конкретику аргументів і доказів. Попри всі заяви про фейки та замовний характер переслідувань. Незважаючи на сфальшовані обурення «громадськості» та «попередження» з ФІФА та УЄФА. Попри кустарну режисур «камерних прес-конференцій» (Dynamo.kiev.ua, 02.02.23).
Тим часом тема відсутності тренерського штабу у національної збірної на даний момент є чи не найактуальнішою.
«Українці розпочинають відбір 26 березня виїзним матчем із Англією. Мене найбільше цікавило, хто повезе нас туди. Я зрозумів, що варіанту немає. Ну, нема кому нас везти на Англію!.. Та це неправильно. Ми можемо провалити відбір і не поїхати на чемпіонат Європи. У нас ніколи не було такого, щоб за два місяці до початку кваліфікації не було тренера», — обурюється відомий тележурналіст Ігор Циганик (Footballhub.com.ua, 30.01.23).
Ще один аспект раптово виниклої проблеми озвучив його колега з коментаторського цеху Віктор Вацко.
«На дворі лютий. Наприкінці березня нам грати на «Уемблі», — констатує тепер уже він. — Щоб потрапити в Англію, потрібно робити британські візи. Питання: хто з футболістів повинен готуватися до цієї гри? Чи не станеться, як у минулого року, коли хтось просто не поїхав, бо у нього не було візи?
Півтора місяці до старту відбору, а ми нічого не знаємо про головного тренера. Павелко каже, що у нього є план А, план В, план С. Але хіба це нормально, коли збірна стає заручницею рішення однієї людини? (Football24.ua, 31.01.23).
Дуже цікаво Вацко прокоментував свою відсутність на ретельно відфільтрованій прес-службою УАФ зустрічі журналістів з Павелком: «Не говоритиму, що я якийсь великий борець за правду, що Андрія не акредитували і тому я не підійшов і недаремно.
Мене ніхто не запрошував, а якщо б і запросили, все одно не пішов би. Я вже багато років не ходжу на такі прес-конференції, де кожне гостре питання заговорюється. Цю зустріч я порівняю із ситуацією, коли ти граєш у карти з „каталою“. Ти знаєш, що навпроти тебе сидить „катала“, і він залишить тебе ні з чим, у будь-якому випадку доб’ється свого.
За фактом Павелко знову показав усім, що є слабким управлінцем, який не здатний тримати під контролем УАФ» (Ua.tribuna.com, 30.01.23).
Тим часом, як повідомив портал Prsport.net, «чинного голову УАФ не відпустили під заставу і продовжили запобіжний захід у вигляді арешту. Таке рішення ухвалив Печерський суд міста Києва у відповідь на апеляцію, подану адвокатом підсудного» (28.01.23).
Цей ресурс нагадує, що проти глави УАФ завели справу зі зникнення 1 мільйона євро в процесі будівництва заводу, що спеціалізується на виготовленні штучного покриття для футбольних полів. Його підозрюють у крадіжці бюджетних коштів та відмиванні грошей.
Проте сам Павелко не тільки не погоджується з такою констатацією фактів, що чекають судового розслідування, але, судячи з усього, ще й намагається накласти цензурне табу на повернення ЗМІ до нашої теми.
Інакше як пояснити те, що разом з УАФ її керівник подали судовий позов на адресу одного з найактивніших розслідувачів корупційної схеми Костянтину Андріюку? Сторона позивача вимагає спростування чергової порції інформації, яку розповсюджує журналіст-відповідач. Як виявилося, справу проти нього було зареєстровано 1 лютого. (Prsport.net, 04.02.23).
Сам Андріюк на своєму телеграм-каналі прокоментував цей випад таким чином: «Це одне з найкращих визнань моєї діяльності. Отже, те що я пишу про Павелка та УАФ є правдою! І цієї правди він боїться та хоче заткнути мені рота!» (UA-football.com, 04.02.23)
У свою чергу ЗМІ, які охоче цитують Андріюка, нагадують, що цей журналіст відомий своїми інсайдерськими даними, якими не один рік ділиться з громадськістю. Так, саме він свого часу першим оприлюднив кричущу новину, що в одного з колишніх віце-президентів УАФ було громадянство Росії (через те той незабаром змушений був оперативно звільнитися з посади).
Саме у вигляді подібних викриттів Андріюка і не був допущений у тому числі на останню «прес-конференцію» Павелка. А прес-офіцер УАФ Олександр Глівінський навіть відмовив йому в праві називати себе журналістом!
Тож не випадково українська медіа-спільнота розглядає судовий позов футбольних ділків в адресу Андріюка як недвозначну спробу залякати кожного, хто має намір підступитися до теми корупції в Будинку футболу. Ось чому окремі журналісти та ЗМІ вже починають розмірковувати про можливість корпоративного бойкоту УАФ в якості заходу власного захисту.
Українському футболу напередодні старту відбіркового циклу Євро-2024 та фінального турніру молодіжного Євро-2023 ще не вистачало такого роздратування. Так до того же в умовах воєнного часу!
І все через спроби групи чиновників, що скомпрометували себе, втриматися на вершині футбольної влади...
Олімпіада в Парижі стане безглуздою
Тим часом на міжнародному спортивному фронті також тривають неабиякі баталії.
Ще 28 лютого 2022 року, через кілька днів після повномасштабного вторгнення агресора на територію суверенної України, виконавча рада Міжнародного олімпійського комітету рекомендувала виключити спортсменів Росії та Білорусі зі всіх міжнародних змагань, а також на них. Такою була цілком природна реакція МОК на події, які сколихнули весь світ.
Але не минуло й року, війна нікуди не поділася, а тільки ескалювала, а позиція головного органу світового спорту дала тріщину. Як інакше трактувати заяву, оприлюднену 25 січня, яку процитував, зокрема, сайт Gordonua.com?
«Санкції проти Росії та Білорусі як держав залишаються в силі та ні на яких змаганнях не можуть бути показані ідентифікатори цих країн, такі як прапор чи гімн. Однак у МОК вирішили додатково вивчити можливість участі окремих спортсменів із РФ та Білорусі у змаганнях за суворих умов» (04.02.23).
Формально під суворими умовами маються на увазі антидопінгова чистота і політична непричетність до подій в Україні. Фактично ж МОК відкрив лазівку для представників країни-агресора та її поплічниці.
І хоч 31 січня в МОК поспішили заявити, що затверджені раніше санкції проти російських та білоруських спортсменів не підлягають перегляду, такі хитання не могли не сколихнути громадськість нашої країни.
Тон задав Президент Зеленський, який запросив голову МОК німця Томаса Баха в Бахмут, «щоб він побачив на власні очі, що нейтральності не існує». Потім у ході телефонної розмови зі своїм французьким колегою Еммануелем Макроном Зеленський підкреслив, що «спортсменам Росії не місце на Олімпійських іграх у Парижі».
Зрештою, поспілкувався з Прем’єр-міністром Великобританії: «Говорив сьогодні з Ріші Сунаком. Дуже важлива розмова. Дуже вагомі речі ми з ним готуємо. Окремо порушили питання загрози олімпійському руху, що виникла через слабкість міжнародної спортивної бюрократії. Через тих, хто намагається фактично дозволити Росії пропагандистське використання спорту. Я радий, що в світі чують нашу позицію про те, що олімпійські принципи повинні бути однозначно захищені від держави-терориста» (Ua.tribuna.com, 05.02.23).
Зі свого боку міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба заявив про те, що «МОК готовий розтоптати могили тисяч невинних людей, яких убили і вбивають росіяни».
Олімпійське питання постало і на засіданні Комітету з питань молоді та спорту, члени якого ініціювали звернення Верховної Ради України до парламентів країн світу, Міжнародного олімпійського комітету, національних олімпійських комітетів та міжнародних спортивних федерацій щодо ізоляції спортсменів.
Секретар комітету Григорій Суркіс, виступаючи перед колегами, нагадав, як більше року тому, Томас Бах стояв на сцені Національного палацу «Україна», пошкодженого нещодавно під час чергового ракетного обстрілу росіян.
«Тоді вся Олімпійська спортивна батьківщина України щиро вітала Томаса Баха, а Президент нагородив його орденом князя Ярослава Мудрого IV ступеня — за визначний особистий внесок у розвиток олімпійського руху, утвердження гуманістичних ідеалів і цін. Тоді всі вірили, що в особі Баха знайшли справжнього друга України, надійного партнера, який допоможе на шляху до перемоги, а не підставити ногу у відповідальний момент.
Та, схоже, що і президент Бах, і члени виконкому МОК забули і про цінності олімпізму, і про гуманістичні ідеали. Чи пропаганда насильства, катування, ґвалтувань, обстрілів та вбивств, які радо підтримує російський спорт, — це і є нові ідеали?! Для Росії спорт не існує поза політикою — він є продовженням. Російські спортсмени — це тільки шестерня однієї великої пропагандистської машини кремля.
Ні про яку нейтральність не може йти й мови, доки ворог продовжує війну, мета якої — геноцид українського народу. Будь-яке нейтральне прапор і форма — просякнуті кров’ю загиблих українців.
Зараз мибачимо як крок за кроком російська пропаганда та „руський світ“ намагаються просочитися зовні, на міжнародні змагання. Сама поява російських спортсменів на спортивних змаганнях найвищого рівня є „дзвіночком“ для міжнародного співтовариства, який демонструє поступове прийняття світом російської агресії в України. Ми не можемо цього допустити!», — зазначив Григорій Суркіс (Komsport.rada.gov.ua, 01.02.23).
Не забув про свій колишній візит в Україну і Бах. Щоправда, в офіційному повідомленні у відповідь на запрошення Президента Зеленського відвідати Бахмут він підкреслив, що на даний момент таких планів у нього немає. Натомість вибухнув широкими роздумами щодо гуманної місії олімпійського руху в посланні в адресу президента НОК України Вадима Гутцайта, який пригрозив Баху бойкотом українськими спортсменами Олімпіади в Парижі. Мовляв, бойкот — не найрозумніше рішення в такій ситуації.
Тут слід нагадати герру Баху, як він, олімпійський чемпіон 1976 року у фехтуванні на рапірах у команді, разом з партнерами бойкотував наступні московські Ігри-1980, як, втім, і вся його, і не. Тоді, виходить, для нього це було в порядку речей.
І ще одна цікава довідка з посиланням на всезнаючу Вікіпедію: «Незважаючи на думку світової громадськості про необхідність усунення всієї російської збірної від участі в Олімпійських іграх 2016 року, виконком МОК під головуванням Баха прийняв компромісне.
У зв’язку з цим у статті „Русофіл і корупціонер“ впливове німецьке видання Die Zeit назвало Баха „оплачуваним російським спортивним послом“. А Bild зазначив, що навіть після оголошення результатів розслідування про масове застосування допінгу російськими спортсменами, Томас Бах продовжував підтримувати Росію, стверджуючи, що МОК „мав позитивний досвід“ співпраці з нею».
Зрозуміло, що допінг і кривава бійня в сусідній країні речі різні. Тим не менш, тиск громадської думки може і має відіграти важливу роль у деактуалізації дивного хитання в рядах Міжнародного олімпійського комітету. І тут кожен голос, кожен багнет мають значення.
«Немає жодного спорту поза політикою, — зробив свою заяву володар „Золотого м’яча“ Андрій Шевченко. — Спортивні змагання рівня Олімпіади — це можливість транслювати будь-яке послання одразу всім людям на Землі. І якщо спортсмени з Росії чи Білорусі виходять на арену з прапорами або без них, для всього світу це послання від Олімпійського комітету однозначно — війна завершена, можна все пробачити і все забути.
Але війну не завершено. Вона щодня знищує наші міста, калічить дитинство наших дітей і забирає життя найкращих людей. Світ повинен пам’ятати про це, світ повинен знати, що боротьба за мир і свободу триває. Я закликаю МОК не допускати російських та білоруських спортсменів до змагань, поки війна в Україні не закінчена, і рішуче засудити російську агресію» (Ua.tribuna.com, 02.02.23).
У свою чергу олімпійські чемпіони 1988 року з футболу Олексій Михайличенко, Євген Яровенко та Олексій Чередник надіслали листа в адресу Томаса Баха з такими тезами: «Ми, олімпійські чемпіони, яка має право, категорично засуджуємо ідею допуску до участі Олімпіади-2024 спортсменів з Росії.
Звертаємо Вашу увагу на те, що світова спільнота з перших днів повномасштабного вторгнення взяла рішучий курс на ізоляцію Росії та її громадян, які відкрито і публічно не засудили військову агресію проти України. При цьому жодна російська спортивна федерація публічно не засудила агресію, тим самим підтвердивши свою мовчазну підтримку злочинів. Якщо МОК допустить до престижних змагань тих, хто підтримує вбивства безневинних людей, це стане ганьбою для всього олімпійського руху».
З критикою МОК та його голови виступили також екс-чемпіон світу з боксу Володимир Кличко, олімпійський чемпіон з греко-римської боротьби Жан Беленюк та інші спортсмени та відомі люди.
А НОК України на позачерговій Генеральній асамблеї ухвалив план дій з недопуску росіян та беларусів до Олімпіади, який почав втілювати негайно. При цьому у питанні про можливий бойкот із 112-ти членів 109 проголосували «за».
«Бойкот — крайній захід. Якщо ми всі будемо працювати і все робитимемо, але нам не вдасться вирішити питання, то, на мою особисту думку, потрібно буде бойкотувати Олімпійські ігри. Але це питання буде вирішуватися тільки колегіально — позачерговою Генеральною асамблеєю. Щоб вирішувала це олімпійська батьківщина» — пояснив Вадим Гутцайт (UA.tribuna.com, 03.02.23).
Про бойкот заявив і міністр спорту та туризму Польщі Каміль Бортничук. За його словами, 10 лютого відбудеться зустріч міністрів спорту близько 40 країн, у тому числі з ЄС, Великобританії, Австралії, США, Канади, Південної Кореї, Японії, на якій обговорюватиметься це питання.
«Безумовно, це буде жорстка позиція щодо протистояння участі представників Росії та Білорусі в Олімпійських іграх. Я би дав МОК шанс на саморефлексію, ще не притискаючи до стіни. У нас є час для цього — Ігри відбудуться в середині наступного року, — заявив Бортничук. — Але якщо бойкоту не уникнути, то проведення Олімпіади в Парижі стане безглуздим (ukr.net, 04.02.23).
«Борнмут» як трамплін у майбутнє
В останній день міжнародного трансферного вікна, 31 січня, 20-річний захисник київського «Динамо» Ілля Забарний став гравцем клубу англійської прем’єр-ліги «Борнмут». Контракт підписано на п’ять із половиною років, а вартість гравця, згідно з інсайдерською інформацією, склала 28,3 мільйона євро (плюс 5,7 мільйона бонусами).
За цим показником Забарний став найдорожчим футболістом, коли-небудь проданим «Динамо», обійшовши своїх знаменитих одноклубників — Андрія Шевченка та Андрія Ярмоленка.
«Цей трансфер ще раз підтверджує, що Україна багата на футбольні таланти, — прокоментував подію президент клубу Ігор Суркіс. — Ілля — вихованець футбольної Академії „Динамо“, він наполегливо працював, добре показавши собі в першій команді, ставши игроком національної збірної. Його талант розвивається, зараз ми надали йому можливість спробувати собі в одному з найсильніших чемпіонатів світу. Дуже радію за Іллю, пишаюся своїм футболістом.
Хочу подякувати Мірчі Луческу, всім тренерам клубу, наставникам нашої Академії, які причетні до виховання Іллі Забарного. Заявляю, що „Динамо“ продовжити свій курс на розвиток молодих українців. Ця стратегія — внесок у розвиток українського футболу, можливість регулярно надавати динамівців для збірних різних вікових груп.
Користуючись нагодою, хочу подякувати нашим Збройним силам, які щодня здійснюють справжні подвиги. Саме ЗСУ дозволили нашій країні вистояти, а нашому футболу існувати та поступово відновлюватися. Мі у великому боргу перед українськими військовими і, безумовно, частина коштів, получених „Динамо“, буде спрямована на підтримку Збройних сил України.
Крім того, плануємо проведення благодійного матчу із „Борнмутом“, який дозволить зібрати додаткові кошти для гуманітарних ініціатив клубу» (Fcdynamo.com, 31.01.23).
Не приховують свого задоволення від підписання Забарного і в стані англійського клубу.
«Мі дуже раді, що Ілля перейшов до нашої команди, — заявив офіційному сайту Вишень виконавчий директор Ніл Блейк. — Незважаючи на те, що йому лише 20, він грав на найвищому рівні за клуб і країну і зарекомендував собі як один із найбільш затребуваних молодих захисників у світі. Дуже чекаємо, що він продовжить своє розвиток разом з нами, і знаємо, що він буде цінним і важливим членом нашої команди» (Football.ua, 31.01.23).
Звичайно, «Борнмут» — далеко не топ-клуб, швидше — навпаки. Барахтається в зоні вильоту, має найгірші показники в лізі за кількістю пропущених м’ячів. Але, можливо, для Забарного це не так вже й погано. По-перше, його обрали для посилення гри в обороні та обрали усвідомлено, оскільки, незважаючи на юний вік, динамівець встиг обрости гарною пресою.
По-друге, напевно він не залишиться без ігрової практики і набуде необхідного досвіду нового для себе рівня. Нарешті, він може стати ласим шматочком для більш іменитих клубів, які періодично вже виявляли до нього інтерес. А, скажімо, авторитетний «Тоттенхем» і не приховує, що тепер із ще більшим інтересом стежитиме за Забарним.
Разом із тим оглядач Валерій Василенко звертає увагу на те, як відбувся перехід: «Трансфер сторони провернули настільки швидко, що залишається лише розвести руками. Це вам не епопея типу Мудрика. Так і той же перехід Циганкова в „Жирону“ можна назвати якщо не серіалом, то, як мінімум, багатосерійним фільмом. Тут впоралися, якщо судити за неофіційною, але цілком компетентною інформацією, за тиждень-півтори» (Sport.ua, 01.02.23).
За оперативність та¦прихованість автор однозначно готовий поставити обом сторонам оцінку «відмінно». Ще більш високу динамівцям — за вміння торгуватися. Адже якщо вірити авторитетним інсайдам, а не вірити їм немає підстав, первісна ціна за динамівського захисника коливалася в районі 20 мільйонів. Вдалося отримати набагато більше. Тож Ігор Суркіс молодець, а «Динамо» — респект.
«Ігоря Суркіса дійсно варто похвалити, адже він вибрав правильний момент для продажу футболіста основного складу „Динамо“, — зі свого боку зазначає Єгор Данилов. — У президента киян була можливість довго торгуватися, адже контракт Забарного біло-синіми був розрахований до 2026 року, а наступного літа українець також мав би чудові шанси поїхати до якогось європейського клубу. Але Суркіс вирішивши продати Іллю цієї зими, отримавши серйозне пропозицію щодо українця з вигідними для себе умовами» (Sportarena.com, 01.02.23).
Данилов вважає, що історія Забарного може стати чудовим прикладом для багатьох вітчизняних футболістів, адже Ілля в 18-річному віці зумів увірватися в першу команду «Динамо» і відразу став її ключовим виконавцем. Безумовно, головну роль у такому стрімкому зльоті гравця зіграв Мірча Луческу: він не став у перший сезон роботи в клубі запрошувати нового центрального захисника, а зробив ставку на юного Забарного і не прогадав.
Під керівництвом Луческу Ілля дебютував у складі біло-синіх, освоїв Лігу чемпіонів, отримав запрошення до збірної, зіграв на чемпіонаті Європи. Забарний став лідером оборони киян, показував не погоди зрілу гру, був надійний і дисциплінований. Не дивно, що інтерес до молодого гравця стали виявляти багато відомих клубів. Називалися навіть «Манчестер Сіті» та «Тоттенхем». Але поки реальну можливість зіграти в АПЛ надав «Борнмут», який може і повинен стати для Іллі трампліном в майбутнє.
Соціальний вектор київського «Динамо»
Київські динамівці тим часом під керівництвом Мірчі Луческу в Туреччині продовжують підготовку до другої частини сезону. Минулого тижня було здобуто перші перемоги в спарингах — над румунською «Унірей» (5:1) та датським «Вайле» (2:0).
На гру з «Унірей» гравців обох команд виводили на поле одягнені в патріотичні футболки дітки, евакуйовані з регіонів України, де велися або ведуться бойові дії. ФК «Динамо» запросив їх з різних міст Туреччини, в яких вимушено розмістилися дітлахи. Натомість у відповідь протягом усього поєдинку отримав щиру підтримку трибун, на яких майоріли українські прапори і з яких звучали патріотичні кричалки.
А після матчу діти мали можливість особисто поспілкуватися зі своїми кумирами. Також юні вболівальники вручили кожному з гравців подарунки, малюнки та листи. Зворушлива атмосфера ще довго панувала на арені. Причому ця акція не стала разовою. Динамівці й далі запрошуватимуть і організовуватимуть трансфер дітей на наступні поєдинки (Fcdynamo.com, pressing.net.ua, footclub.com.ua, dynamo.kiev.ua, 04.02.23).
Взагалі благодійність була і залишається одним з найважливіших напрямів соціальної активності столичного клубу. Як приклад, участь у відновленні рентген-діагностичного відділення Чернігівської міської лікарні № 3, яке стало першим спільним проектом ФК «Динамо» та фандрейзингової платформи United24 щодо відновлення медичної інфраструктури.
У рамках меморандуму про співпрацю клуб перерахував United24 10,2 мільйона гривень, зібраних завдяки проведенню благодійного матчу з англійським «Евертоном», який відбувся 29 липня в Ліверпулі. Кошти призначені для відновлення рентген-діагностичного корпусу, знищеного минулого російським обстрілом разом з дорогим обладнанням — комп’ютерним томографом, рентгенівським апаратом і фотолабораторією.
Роботи щодо відновлення будівлі почалися в листопаді минулого року, а їх завершення планується до 30 березня цього року.
«Після завершення періоду активних бойових дій постало питання відновлення лікарні. З центрального та місцевого бюджету нам були виділені кошти на заміну пошкоджених окон і дверей. Залишалося проблемою відновлення рентгенологічного відділення, яке вимагало значних фінансових витрат.
І коли запрацювала платформа United24, на допомогу прийшов ФК «Динамо», який перерахував нам 10,2 мільйона гривень",— розповів генеральний директор закладу Віктор Янголь. — Від імені нашого колективу на всіх містян хочу подякувати клубу за таку суттєву допомогу та підтримку" (Fcdynamo.com, pressing.net.ua, footclub.com.ua, dynamo.kiev.ua, ukrinform.ua, 31.01.23).
Минулої п’ятниці від стадіону «Динамо» імені Валерія Лобановського на фронт були відправлені набори сухих супів, які наші захисники зможуть заварювати навіть у фронтових умовах і побалувати себе смачною гарячою стравою.
«Сьогоднішній гуманітарний вантаж — один із епізодів великого процесу, — зазначив перший віце-президент ФК „Динамо“ Віталій Сівков. — Кожен у цій війні знаходити своє місце та чем допомогти, аби наближати нашу Перемогу. Ми вишукуємо ті потреби, які актуальні для наших військових — раніше це були санітарно-гігієнічні засоби, мука, продукти харчування, а сьогодні відправляємо сухі супові набори. І ці дві гарні фури — частина потоку гуманітарної допомоги, яку організовує Фонд братів Суркіс».
«Збройні сили України роблять розподіл гуманітарної допомоги саме в ті точки, які найбільше її потребують. У наших військовослужбовців часом виникає бажання побалувати собі гарячою стравою, і ми щиро вдячні Фонду братів Суркіс та ФК „Динамо“ (Київ) за черговий гуманітарний вантаж, який передається для потреб ЗСУ», — розповів представник ЗСУ Віталій Мурашко, який приймав вантаж (Fcdynamo.com, pressing.net.ua, footclub.com.ua, dynamo.kiev.ua, rbc.ua, 03.02.23).
Не забувають у «Динамо» і шанувати пам’ять кумирів уболівальників минулих років. Так, нещодавно протягом трьох днів під патронатом Посольства України в Кувейті пройшла низка заходів, присвячених вшануванню спортивної спадщини Валерія Лобановського, в яких прийняв віце-президент ФК Олексій Семененко.
Два роки тому Надзвичайний та Повноважний Посол України в Державі Кувейт Олександр Балануца виступив з ініціативою видання першої арабськомовної книги про легендарного тренера, який у 1994-1996 роках очолював збірну Кувейту.
Олександр Балануца, який є великим футбольним уболівальником та давнім шанувальником київського «Динамо», звернувся тоді з відповідною пропозицією до президента київського клубу Ігоря Суркіса. Олексій Семененко, який працював з Лобановським з 1989 року, курирував цей проект і допомагав у його реалізації. Так, сторінки видання прикрасили звернення, фотографії та автографи знаменитих вихованців Метра — володарів «Золотого м’яча» Олега Блохіна, Ігоря Бєланова та Андрія Шевченка.
«Хочеться відзначити роботу колективу Посольства України в Кувейті. Валерій Лобановський казав, що команда має працювати як злагоджений механізм, де кожний гвинтик має велике значення. Саме таку команду ми побачили в Посольстві. Ми побачили, як цей невеличкий колектив майже цілодобово працює над тим, щоб привернути увагу як кувейтців, так і послів інших країн, до війни у нашій державі», — зауважив Олексій Семененко.
А цвяхом гала-вечора з нагоди 30-річчя встановлення дипломатичних відносин між Україною та Кувейтом стала власне презентація арабськомовної книги про Валерію Лобановського та вшанування його футбольної спадщини. На заході були присутні понад 60 гостей, серед яких закордонні посли, журналісти, уболівальники.
Насичена програма триденного українського візиту знайшла відбиток не тільки в медійному просторі, а й на рівні державних відносин. Після міжнародних заходів у Посольстві України в Кувейті уряд цієї держави прийняв рішення про допомогу нашій країні в умовах російських обстрілів об’єктів енергетичної інфраструктури, виділивши кошти на придбання партії генераторів для України.
А за підсумками візиту в адресу президента ФК «Динамо» Ігоря Суркіса надійшов офіційний лист від Посольства України в Державі Кувейт зі свідченням поваги та словами подяки клубу за співпрацю в успішному проведенні презентаційних заходів, присвячених футбольному.
«Україну та Кувейт об’єднує чимало схожих епізодів в історії, зокрема й історії спорту. Протягом останніх 30 років наші дружні країни планомірно зміцнюють плідні відносини на всіх рівнях. Оскільки народи наших країн переживали ідентичні історичні сценарії боротьби за незалежность від загарбників, нині Кувейт підтримує Україну на різних міжнародних майданчиках.
Завдання ж дипломатиї в цьому контексті полягає в максимальному сприянні процесу зближення двох країн та їх народів. Спорт — один із таких єднальних елементів, і опрацювання точок дотику між Україною та Кувейтом в особі спадку Валерія Лобановського — важлива складова дипломатичної роботи.
Користуючись нагодою, Посольство України в Державі Кувейт поновлює слова вдячності за сприяння, а також запевнення у своїй повазі та готовності до продовження співпраці», — зазначив посол Олександр Балануца (Fcdynamo.com, pressing.net.ua.ua, pressing.net.ua. .kiev.ua, 1927.kiev.ua, champion.com.ua, sportarena.com, korrespondent.net, 30.01.23).
Віктор ЖУРАВЛЄВ
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
Загрузка комментариев
