У пошуках утраченого часу або Спогади про майбутнє

Скільки років потрібно національній футбольній асоціації для досягнення успіхів на рівні національних юнацьких збірних команд? Скільки часу витратить інституту національних юнацьких збірних команд, що є невід’ємною частиною великого інституту збірних команд футбольної асоціації, щоб досягти відповідного рівня результатів, які слід вважати саме успіхом?

Визначення успіху

Одразу визначимо що таке успіх або «результат відповідного рівня». Для цього зробимо невеличкий екскурс в історію інституту збірних команд УАФ/ФФУ, а точніше до його молодшого підрозділу — інституту національних юнацьких збірних команд. Починаючи із спортивного сезону 2012/13 та закінчуючи 2017/18, одна юнацьких збірних команд України — U-17 чи U-19 — виходила до фінальної частини чемпіонату Європи УЄФА. Збірні команди лише двох футбольних асоціацій протягом цих шести спортивних сезонів грали хоча б в одному із фінальних раундів юнацьких змагань УЄФА кожного року: це Україна та Нідерланди. При цьому протягом зазначених шести сезонів збірні команди 31 асоціації членів УЄФА кваліфікувалися до фінальних змагань.

Зараз більш детально за роком народження та віковою категорією. В дужках зазначений рік народження, а далі вказано досягнення команди під час виступу у фінальній частині турніру:

2012/13 — U-17 (1996) — груповий етап

2013/14 — U-19 (1995) — груповий етап

2014/15 — U-17 (1996) — груповий етап

2015/16 — U-17 (1999) — груповий етап

2016/17 — U-17 (2000) — груповий етап

2017/18 — U-19 (1999) — півфінал

Лише одного разу українська команда вийшла до раунду плей-офф фінальної частини змагання. Разом із тим, 2019 рік став роком досягнення вершини результативності, коли команда 1999 року народження перемогла на Кубку світу ФІФА U-20.

Таким чином, успіхом слід вважати систематичне/щорічне потрапляння/участь юнацьких збірних команд футбольної асоціації до фінальних частин відповідних чемпіонатів Європи УЄФА протягом, як мінімум декількох років поспіль.

При цьому слід додати, що турніри УЄФА вікових категорій U-17 і U-19 відбуваються кожного спортивного сезону на відміну від турнірів для команд А та U-21, які грають фінальні турніри раз на два роки. До речі така відмінність є однією з причин виділення молодших (U-15/16/17) та старших (U-18/19) юнацьких збірних команд до окремого підрозділу інституту збірних команд національної футбольної асоціації.

Чому виникає питання про терміни досягнення успіхів? Це пов’язано не лише із загальним інтересом до цієї теми з боку автора, але й тому, що починаючи з 2017 року УАФ/ФФУ почала мінімізацію діяльності юнацьких збірних команд. Зокрема, наприклад, був закритий проект збірної команди U-20. Після початку пандемії COVID-19 відбулась справжня відміна такого поняття як міжнародні товариські матчі. Починаючи з березня 2020 року, ось вже як три роки, національні юнацькі збірні України не беруть участі в міжнародних товариських матчах. Такий важливий, на мій погляд, елемент підготовки команди просто відсутній. Слід відверто взнати, що УАФ/ФФУ опинився близько біля точки відліку, звідки рано чи пізно слід буде починати шлях або в гору, або у зворотному напрямку. Таким чином, українська футбольна асоціація знаходиться в майже ідеальній ситуації з точки зору прогнозного аналізу. Майже саме такими ми були в 2002 році, коли починали перше сходження.

Прогноз

Перший повноцінний Міжнародний календар матчів ФФУ був прийнятий у 2002 році та запроваджений у 2003 році і саме цю відмітку слід взяти за точку відліку. Систематична/щорічна участь юнацьких збірних команд України в фінальних частинах юнацьких чемпіонатів Європи УЄФА почалась із 2013 року. Знадобилось 11 років або 10 юнацьких збірних команд (за віком народження) починаючи із команди 1987 року народження, яка якраз восени 2003 року стартувала в чемпіонаті Європи УЄФА U-17 2003/04.

Ось так виглядав цей шлях. В першій колонці вказаний порядковий номер, у другій -

календарний рік, в двох останніх — роки народження команд U-17 і U-19:

В свою чергу ось таким чином виглядає прогноз досягнення успіху або «результату відповідного рівня», при цьому за точку відліку беремо наступний календарний рік — 2024:

Таким чином, якщо УАФ скористається попереднім досвідом ФФУ і відновить повноцінне функціювання інституту юнацьких збірних команд, починаючи із наступного року, то з високою вірогідності слід очікувати досягнення успіху починаючи із 2034 року.

Про що говорить міжнародний досвід?

Ульф Шот (Ulf Schott), голова німецької «Програми підтримки талантів» («TALENTFORDERUNG») в нульові: «Наші спеціалісти розробили „Програму підтримки талантів“. Розраховували, що отримуємо віддачу через вісім — десять років. Так і сталось». Німеччина почала реформи в 2001 році. Протягом 2008 — 2009 років збірні команди цієї країни стали переможцями чемпіонатів Європи УЄФА U-17, U-19 і U-21. Збірна команда «А» ставала призером та чемпіоном на змаганнях УЄФА та ФІФА 2006, 2008, 2010, 2012 і 2014 років.

Англія. Тут слід вести розмову про правило «Футболіст підготовлений в клубі» / «The Home Grown Player», яке було застосовано в англійській Прем’єр-Лізі у сезоні2010/2011. Вже через вісім років воно принесло результат — півфінал Кубку світу ФІФА 2018. Тим часом англійські юнаки двічі протягом року ставали чемпіонами світу: Кубок світу ФІФА U-17 2017 та Кубок світу ФІФА U-20 2017. Знадобилось вісім років.

Італія. Після фіаско під час Кубку світу ФІФА 2010 італійська федерація футболу запросила Арріго Саккі (Arrigo Sacchi) в якості координатора та Маурицио Вишиди (Maurizio Viscidi) як віце-координатора національних юнацьких збірних команд. Якщо описати італійські реформи дуже стисло і спрощено, то юнацькі збірні значно підвищили інтенсивність своєї діяльності разом із покращенням селекційної роботи по всій країні. Дуже вірогідно, що італійські команди проводили матчі та навчальні збори найчастіше в Європі. В середньому вони збирались майже кожного місяця.

Ось як коментує свою працю Мауріціо Вішіді: «Хлопцю, який багато років регулярно викликається до збірної, якому знайома атмосфера Коверчано, який вже пограв проти Англії, Франції та Німеччини, значно простіше перейти до першої команди. Наша задумка полягала в тому, щоб зробити перехід безболісним. Наша мета — підвищувати цінність гравців. Вони формуються та зростають в клубах. З нами вони проводять в середньому три дні на місяць, решти 28 — у клубі. Тому ми дуже тісно співпрацюємо із ними.»

В період із 2016 по 2020 італійські збірні команди двічі грали у фінальних матчах чемпіонатів Європи УЄФА U-17 (2017/18 і 2018/19) та U-19 (2015/16 та 2017/18), а також у півфіналах Кубків світу ФІФА U-20 2017 та 2019, й УЄФА Євро U-21 2017. До цього залишається додати перемогу на УЄФА Євро 2020. Таким чином, італійцям знадобилося 11 років для тріумфу першої збірної. Але ніхто не застрахований від невдач у подальшому.

Не можна оминути увагою і приклад Бельгії, і її «план Мішеля Саблона» (Michel Sablon, тренер, який працював із збірною Бельгії під час Кубку світу ФІФА 1986, 1990 і 1994, у 2000-ні — технічний директор ФА Бельгії). Цей проект стартував в середині 2000-х і вивів зовсім невелику країну в лідери європейського та світового футболу. В листопаді 2015 «Червоні дияволи» очолили FIFA/Coca-Cola World Ranking, а на Кубку світі ФІФА 2018 вони стали третіми. Було витрачено вже приблизно 10 років.

Нарешті Франція і її так звана «Операція Герена». Головний тренер збірної команди Франції під час Кубку світу ФІФА 1966 — Анрі Герен (Henri Guerin) — після фіаско на Туманному Альбіоні долучився до активної співпраці у місцевій федерації футболу та створив програму, яку згодом назвали його ім’ям. По всій країні почали відбирати хлопчиків у віці 14-15 років. В 1972-1974 рр. усі професіональні футбольні клуби зобов’язали створювати центри підготовки молоді. Чемпіоном Європи Франція стала в 1984, але була близька до тріумфу на Кубку світу ФІФА в Іспанії двома роками раніше й двома роками пізніше — двічі півфінал. До речі, у 1984 Франція перемогла на футбольному турнірі літніх Олімпійських ігор 1984 року. Ті самі 8-10 років до першого великого успіху збірної команди «А». Мабуть французи першими в Європі почали системну роботу на загальнонаціональному рівні, відповідно, випередивши опонентів на десятиріччя і сьогодні значно випереджають усіх в Європі за числом своїх вихованців у заявках команд клубів чемпіонатів Топ-5.

Таким чином, наведене вище кількість років, яка необхідна УАФ для повернення до рівня 2013 року, на мою думку, є доволі обґрунтованою. Разом із цим слід одразу зазначити наступне. Невідомо скільки часу буде необхідно для досягнення командою «А» «результату відповідного рівня». Одночасно виводимо за душки, цього умовного рівняння, війну та тимчасову окупацію деяких територій України російською армією. Тобто ми розглядаємо свого роду ідеальні або початкові/початкові умови, коли все готово для старту програми розвитку інституту юнацьких збірних команд.

Що сприятиме успіху національних юнацьких збірних команд, а згодом і всього інституту збірних команд УАФ?

Безумовно ефективний менеджмент як самого інституту збірних так і УАФ. Було би дуже добре, якщо б УАФ одночасно покращила би тренерські освітні програми. Підвищення рівня освіти й знань тренерів, які працюють із молодими футболістами, важко не визнати, є невід’ємною складовою успіху. Потрібно і бажано опинитися в умовах економічного росту. Наприклад, як раз на початку нульових Україна перебувала в умовах зростання економіки і к 2013 році більш менш оговталась після кризи 2008 року.

Безперечним локомотивом цього процесу є професіональні футбольні клуби та їх програми розвитку власних вихованців, якщо вони у них є не тільки на папері. Таким чином, мова йде про розвиток професіонального футболу в цілому, в першу чергу у якості бізнес проектів. Для цього потрібен відповідний високий рівень національного показника «the doing business» або відповідний рівень сприяння бізнес середовищу (Business Enabling Environment) у країні. Сьогодні, нажаль, українське бізнес середовище знаходиться в дуже несприятливих умовах і війна відіграє в цьому становище далеко не першу й не другу скріпки.

Цей своєрідний «лист побажань» можна й необхідно продовжити. Але це вже , на мою думку, предмет для іншого та більш детального аналізу і бажано організованого у стінах УАФ.

Скільки коштує бездіяльність національної футбольної асоціації?

Одразу хочу зауважити, що наведений вище аналіз безумовно є спрощеним розрахунком, який приймає до уваги власний, український досвід, та міжнародну практику. Кожний період часу, кожна національна футбольна асоціація має власні особливості, нюанси та принципи розвитку. Тому, як співав Олександр Галич: «...бойтесь единственно только того, кто скажет „Я знаю как надо!“»

Разом із цим навіть такий спрощений підхід більш ніж красномовно свідчить, що зупинка чи пауза або уповільнення у розвитку структури, якою є інститут національних юнацьких збірних команд призводить як мінімум до погіршення результатів, а так звана мінімізація функцій інституту прогнозовано коштуватиме десятирічної доволі інтенсивної праці наступників задля досягнення результатів, які раніше були майже звичними.

У цьому випадку виникає досить просте і навіть природнє запитання: навіщо вкладатися в розвиток інституту юнацьких збірних в умовах, коли клуби існують, їх юнацькі команди грають, а навчально-тренувальний процес триває.

Уся Європа, маленька та велика, особливо країни з Топ-5, розвивають та удосконалюють власні інституції пов’язані із національними збірними командами. Адже перша національна збірна або команда «А» починає своє формування саме з умовно наймолодшої команди, наприклад, U-15. В якості обґрунтування наведемо слова Фернандо Йерро (Fernando Hierro), у минулому спортивного директора Real Federaciуn Espaсola De Futbol: «Я знаю, що традиційно багато національних асоціацій намагаються бачити в юнацьких збірних командах відображення стиля збірної команди „А“. Але наша точка зору полягає в тому, що все повинно бути навпаки: гра збірної команди „А“ ґрунтується на тому, що ми робимо в юнацьких збірних командах.»

Одночасно слід брати до уваги той факт, що міжнародна ігрова практика — це більш конкурентне середовище у порівнянні із більшістю національних чемпіонатів і Україна тут не є виключенням. Офіційні змагання під егідою УЄФА — це ще більша конкуренція особливо на рівні фінальних змагань. Тому безперечно, набуття цієї практики як мінімум не приносить шкоди, а навпаки дозволяє зростати молодим футболістам, а клубам робити відповідні висновки.

Так, відмова від системного розвитку інституту збірних команд, безумовно, не призведе до будь яких незворотних процесів. Адже коли не робилось нічого подібного у ФФУ, як у період з 2003 по 2016, наприклад, наші команди ставали віце-чемпіонами Європи як у 2000 році під час чемпіонату U-18. І до 2013 року українські збірні вигравали чемпіонат Європи U-19 в 2009, становились другими на чемпіонаті U-21 в 2006. При цьому вже у 2022 збірна команда U-21 кваліфікувалась до фінального турніру молодіжного Євро, але після паузи довжиною у 12 років і після того, як у фіналах вже грають не вісім, а шістнадцять команд. Одночасно, 10 років ми не потрапляли до фінальних частин чемпіонатів Європи УЄФА U-19 — з 2004 до 2014 року.

Саме тому вибір цілей та завдань залишається за керівництвом національної футбольної асоціації. Або «главное, это величие замысла», тобто вміти мріяти та ставити і вирішувати великі завдання, або «все рано или поздно устроится более или менее плохо».

P.S. Цитата «главное, это величие замысла» належить російському поету Йосифу Бродському. Слова «все рано или поздно устроится более или менее плохо» — цитата із книги російського економіста Олександра Аузана «Экономика всего. Как институты определяют нашу жизнь», яка в свою чергу належить російській правозахисниці Людмилі Алексєєвой.

P.P.S. Назва статті це відсилка до роману французького письменника Марселя Пруста «У пошуках утраченого часу» (фр. A la recherche du temps perdu), а також до назви британського кінофільму режисера Джеймса Кента «Спогади про майбутнє» (англ. Testament of Youth). Сценарій фільму заснований на мемуарах Віри Бріттен (Vera Brittain) «Заповіти юності».

Володимир ЧОРНО-ІВАНОВ для Dynamo.kiev.ua