Як тепер без «Паріматч»?

Особисто я у азартні ігри не граю з вересня 1966 року. Тоді я програв однокласнику Сашку Петровському 18 копійок в «чіку», після чого дав собі слово ніколи не грати на гроші, якого дотримуюсь досі. Але ж куди ти подінешся від тих азартних ігор коли вони лізуть в очі з кожної шпарини у вигляді реклами! Особливо у спорті, де процвітають букмекери, щоб вони були здорові.

Серед українських букмекерів найбільш агресивно завжди поводила себе контора під назвою «Паріматч». У те, що вона українська, повірити було непросто — багато років поспіль всі російські спортивні телеканали буквально рясніли від реклами цієї контори. Повірити в те, що це українські букмекери нахабно захопили телевізійний ринок сусідньої держави, а не навпаки, могли лише ті, хто дуже хотів у це повірити. Або кому за цю віру щось заплатили чи подарували. Бо з таким же успіхом можна стверджувати, що «Кока-кола» є українською компанією, бо цей напій виготовляють і розливають у Броварах під Києвом.

Тепер цей (чи ця) «Паріматч» нарешті потрапив під санкції через свій цілком очевидний зв’язок із країною-агресором. Для цього насправді не було потреби напружувати висококваліфікованих фахівців із невсипущого СБУ. Питання полягало не в тому, чому ввели санкції проти букмекерів із російськими коренями, а чому це зробили лише тепер?

І все було би добре, якби не заметушились українські спортивні журналісти. Виявилось, що всі вони або майже всі вже багато років знаходились на утриманні цієї букмекерської контори. Саме так — «Паріматч» була не просто одним із численних спонсорів того чи іншого українського спортивного інформаційного ресурсу. Гроші від цієї контори були чи не єдиним джерелом фінансування цих ресурсів. І після закриття цієї контори багатьом доведеться припиняти діяльність і звільняти співробітників. І це буде, коли вірити цим журналістам, страшною бідою для нашого спорту.

А чому, власне? Коли ви такі популярні, то знайдіть інших спонсорів! Але не забудьте спочатку поцікавитись чи не пов’язані ці спонсори з ворожою країною. Щоб потім знову не опинитись без фінансування. Про те, як так сталося, що розумні та кваліфіковані українські спортивні журналісти примудрялись роками не помічати, що живуть на російські гроші, запитувати не варто. Ну не помітили — з ким не буває!

Микола НЕСЕНЮК