Сергій Дирявка: «У тому сезоні ми були сильнішими за «Динамо». Але під киян поміняли регламент. Чемпіонство у нас просто вкрали»

Екс-футболіст «Дніпра» Сергій Дирявка поділився спогадами про чемпіонат України-1992/93, коли за підсумками турніру його команда набрала стільки ж очок, скільки й київське «Динамо», проте чемпіоном країни за найкращою різницею забитих і пропущених м’ячів стали кияни. Спочатку за рівності очок доля титулу мала визначатися в «Золотому матчі», однак після першого кола цей пункт регламенту було видалено.

— Ви були дуже близькі до чемпіонства 1993 року. Чому не взяли «золото»?

— Головна причина — молодість. Тоді ми не замислювалися про те, що це може бути єдина для нас можливість виграти чемпіонство і піднятися на рівень «Дніпра» 1983 і 1988 років. Ми були наївними і впевненими в собі людьми. Вважали себе настільки крутими, що якщо не цього, то наступного сезону обов’язково своє візьмемо.

Чого нам не вистачило, так це обійтися без осічок. Насамперед, у Харкові з «Металістом», де ми програли 0:1. І в домашній грі з «Кривбасом», яка закінчилася внічию 0:0. Вважаю, саме ті матчі стали для нас ключовими. Пам’ятаю, перед «Кривбасом», я навіть отримав другу жовту, щоб обнулитися перед заключною частиною чемпіонату. А виявилося, що гра з «Кривбасом» стала однією з найважчих і найпринциповіших. Ми грали проти наших друзів і колишніх партнерів по «Дніпру». Уже потім я докоряв своєму другові Сергію Соловйову: «Ти позбавив мене золотої медалі».

— Ви з «Динамо» набрали рівну кількість очок, мали перевагу в особистій зустрічі, але поступилися за різницею м’ячів...

— Там була знаменита історія з регламентом чемпіонату. Взимку, перед стартом другого кола, його раптом вирішили поміняти. Зробили регламент під «Динамо». Зрозуміло, Київ — столиця, фінансові можливості набагато вищі, ніж у обласних центрів. А тут ще новий формат Ліги чемпіонів. Подумали в кабінетах і вирішили — ніякого «золотого матчу» не буде.

Якби таке трапилося в правовій державі, куди Україна зараз прагне і йде, можна було б подати до суду і виграти його — 100%. А за грою в тому сезоні ми були сильнішими за Київ. Гра другого кола на «Метеорі» це підтвердила. У місті був божевільний ажіотаж. На стадіон прийшло 40 тисяч уболівальників (стадіон міг вмістити максимум 35). Багатьом людям, щоб побачити гру, довелося піднятися на дерева. Мені здається, від побаченого футболісти «Динамо» просто сторопіли. Така підтримка вболівальників стала нашим додатковим козирем. «Дніпро» виграв завдяки голу Максимова.

А чемпіонство в тому сезоні у нас просто вкрали. Команда, на мій погляд, була гідна цього титулу.

— Ви знали, що «Динамо» стимулювало всіх, хто грав проти «Дніпра»?

— Так. Коли я грав уже за ЦСКА-Борисфен, мені Прудіус, який нам переможний гол у Харкові забив, зізнався, що їм за ту гру дали дуже хорошу премію. Підвищені преміальні були у всіх команд, хто відбирав у нас очки.

Коли суперник стимулюється третьою стороною, нічого в цьому поганого немає. Я нормально до цього ставлюся. Але коли команда впирається в матчі проти нас, а через тур програє в п’ять м’ячів «Динамо», ось цього я зрозуміти не можу. Мене все це просто дратувало.

Наприклад, «Верес» у Києві без бою поступається «Динамо». Рахунок 6:0. Через тур із нами відчайдушно б’ється — 0:0. Чемпіон країни — «Таврія» — на своєму полі програє динамівцям 0:5, ми ж у них вириваємо перемогу з великими труднощами — 1:0. Потім порахували, що за 15 ігор другого кола вони 40 м’ячів забили (а за перше коло гравці «Динамо» забили 19 м’ячів, — прим. ред.)..

Я не розумію, як могла бути такою різниця між нами і «Динамо». За класом ми ніяк їм не поступалися.

Олександр Петров