Перед початком війни «Динамо» грало в Ла-Коруньї матч 1/16 Юнацької Ліги УЄФА. Кияни мали великі кадрові проблеми, швидко пропустили, опинилися в більшості. Українська команда володіла ігровою та територіальною перевагою, але до гостроти біля воріт іспанців доходило дуже рідко. Відповідальність у свої руки взяв капітан «Динамо» Олександр Яцик, який красивим дальнім ударом зрівняв рахунок у матчі. Справжній лідер, справжній капітан.
Олександр Яцик. Фото: fcdynamo.comСьогодні Яцику — 20. Він уже в обоймі першої команди. У найближчому майбутньому має всі шанси вистрілити і стати ключовим гравцем уже першої команди.
— Ви пропустили майже два тижні. Як ваше здоров’я?
— Було мікропошкодження після матчу з «Шахтарем», підвернув ногу. Зробив УЗД. Сказали, потрібно дати відпочинок кілька днів. Лікарі прогнозували, що зможу вийти в загальну групу після матчу з «Металістом». Але ще пару днів потрібно позайматися індивідуально. Тепер уже все добре.
— У юнацькому чемпіонаті «Динамо» на 5 очок відстає від «Руху». Є ще шанси поборотися за чемпіонство?
— Ми будемо боротися, поки є хоч якісь шанси перемогти. До кожного матчу підходитимемо з максимальним настроєм і мотивацією. Потрібно стежити за своєю грою, перемагати в кожному матчі і сподіватися на втрати очок львівською командою.
— Який фактор буде головним у боротьбі за чемпіонство?
— Командний дух. Якщо колектив згуртований, гравці один за одного і тренера, то все одно, хто грає навпроти. По зубах будь-яка команда.
— В очних матчах проти «Руху» поразка і нічия. У чому причина?
— Я вважаю, що нам трохи не пощастило в матчі першого кола у Львові. По-моєму, суддівство було трохи упередженим. Не поставили пенальті у ворота «Руху» на перших хвилинах, коли м’яч влучив у руку в штрафному майданчику гравцеві господарів. Нам дали два одинадцятиметрових. У Києві не вистачило реалізації.
— Як загалом оціните рівень чемпіонату U-19 під час війни?
— Рівень трохи впав. Заходять хлопці з Академій. Багато молодих гравців у кожній команді. Коли я починав грати за юнацьку команду, то був кістяк із футболістів, які вже мають досвід виступів на такому рівні. Так було в кожній команді. Зараз більше з Академії зовсім молоді хлопці починають грати. Це загальна тенденція для всіх клубів.
— Першість U-19 — це турнір, який дає можливість засвітитися, чи реально тут прогресувати?
— Одне без іншого неможливо. Молодь хоче себе показати, бо тільки робить перші кроки на такому рівні. Хлопці старшого віку мають набирати кондиції, щоб мати можливість претендувати на дорослий футбол. Хто ще не дотягує з різних причин до першої команди, має отримувати ігрову практику.
— Ви — один зі старожилів юнацької команди, виступаєте в чемпіонаті U-19 третій сезон. Відчуваєте додаткову відповідальність?
— Так. Я, Антон Боль, Навін Малиш повинні допомагати молодшим гравцям. Ми маємо бути не тільки лідерами на полі, а й у роздягальні. Підказувати молодим партнерам, допомагати налаштовуватися, підтримувати, коли не все виходить. Це звичайні речі для футболу. Свого часу я робив перші кроки на цьому рівні, і старші хлопці мені допомагали.
— Наскільки важливий для юнацького футболу результат?
— 50 на 50. Звичайно, хочеться перемагати, ставати чемпіоном. Але без помилок немає прогресу. Усі люди помиляються і роблять із помилок висновки, вчаться цього.
— Минулого сезону «Динамо» наробило галасу в Юнацькій Лізі УЄФА. Ви очікували, що в першому матчі вдасться розгромити майбутнього переможця турніру «Бенфіку»?
— Чесно кажучи, я не думав, що ми так вдало виступимо на стадії групового етапу. Ми домовилися з хлопцями, що кожну гру кожен момент будемо грати до кінця. Коли ми забили перший швидкий гол у ворота португальців, він дав нам віру в себе. Як наслідок, чотири перемоги в групі Юнацької Ліги УЄФА.
— Що відчуває футболіст, який перемагає «Барселону», «Баварію», «Бенфіку»?
— Це дуже позитивні емоції. Ми всі були дуже щасливі. Зрозуміли, що на цьому рівні можемо зайти далеко і навіть поборотися за сам трофей. В іменитих командах теж грають такі ж молоді футболісти. Можна і потрібно з ними грати. Головне — вірити у свої сили і працювати.
— До матчу плей-оф із «Депортіво» підходили з великими кадровими втратами (без Бражка, Нещерета, Бенедюка, Боля та Волошина). Чи не було страху за результат?
— Ні. Ми нікого не боялися. Вірили, що зможемо пройти цю команду.
Звісно, грати без п’яти провідних гравців непросто, але є інші футболісти, які також хочуть грати на такому рівні й отримати можливість проявити себе.
— «Ріасор» — культовий стадіон для вболівальників початку 2000-х років, коли «Депортіво» грав у ЛЧ із Валероном, Пандіані. Ви вперше грали на такому великому стадіоні та ще й при глядачах. Які емоції, коли виходиш на великий стадіон?
— Коліна не тряслися. Була тільки одна думка — перемогти. Ми вперше грали на великому стадіоні, на матчі було 20 тисяч уболівальників. Ми швидко пристосувалися до цього і почали виконувати вказівки тренера. Нас не зламав гол у наші ворота в першому таймі, великий стадіон, уболівальники «Депортіво».
— Як ви наважилися на удар (Яцик зрівняв рахунок у матчі красивим ударом із дальньої відстані)?
— Ми другий тайм почали контролювати м’яч, тому що суперник залишився в меншості. На позиції, з якої завдав удару, опинився втретє за гру. Перші два рази робив передачу на дальню штангу. Перед ударом перша думка — подавати. Там три захисники суперника і наш форвард. Перспективи не було. Треба бити в дальній кут. Залетіло.
— Звідки такий сильний удар?
— Робота над собою. Коли я тільки прийшов, то мало що виходило. Я мало грав. Три матчі міг відсидіти. Виходив на поле і сам допрацьовував.
— На початку матчу воротар киян Данило Ігнатенко помилився. Чи не було страху, що він «попливе»?
— Ні, ми відразу всією командою його підтримали. Він знав, що він не один. Даня швидко впорався з емоціями і став героєм післяматчевої серії пенальті.
— Проти якої команди було найважче грати в Юнацькій Лізі?
— Матч у Лісабоні проти «Бенфіки». Друга гра — «Спортинг» уже в плей-оф. Ми були більше місяця без футболу, почалася війна. Втратили ігровий тонус. Про моральний стан говорити взагалі немає сенсу. Було важко зібратися на матч у Румунії.
Я пам’ятаю, як виходив на поле. Було нерозуміння. У голові було тільки, що почалася війна. Думки були не футбольні.
— Шансів у матчі зі «Спортингом» не було?
— Я б так не сказав. Ми непогано зіграли другий тайм. З думок про війну переключилися на футбол. Ми взяли м’яч під контроль після перерви. «Спортингу» було дуже важко. Було б більше часу, ми б змогли відігратися (гра завершилася перемогою португальців 2:1).
— Багато експертів називали «Динамо» головним претендентом на перемогу в Юнацькій Лізі УЄФА сезону 2021/22. Відчували, що можете виграти цей турнір?
— У нас було завдання дійти до фіналу чотирьох турніру. По ходу турніру тільки додавалися сили та впевненість, що ми можемо більше. У нашого наставника Ігоря Костюка вже є величезний досвід у цьому турнірі. Підібралася хороша команда за складом. Хтось уже грав у цьому турнірі.
— Чи стежите за тими суперниками, з якими грали в цьому турнірі?
— Якщо чесно, то ні. Стежив тільки за вінгером «Барселони» Іліасом Акомачем. Зараз він поки не перейшов у дорослий футбол і грає за другу команду каталонців. У матчах проти «Динамо» його гра дуже сподобалася. Дуже технічний і швидкий гравець.
— Наскільки корисним турніром є Юнацька Ліга УЄФА?
— Це великий досвід. Інші настрій, емоції, увага. Присутність глядачів. Виникає відповідальність перед уболівальниками.
— Є проблема, що цього сезону «Динамо» залишилося без Юнацької Ліги УЄФА?
— Так. Молодим гравцям такий турнір йде тільки на користь у плані становлення. Можливість зіграти на міжнародному рівні з сильними суперниками ніколи не буде зайвою. Щоб тебе помітили.
— Ігор Костюк. У чому його фішка?
— Він ніколи не кричить. Він аргументовано підказує. Він любить свою роботу і віддається їй на повну. До нього завжди можна підійти не тільки з футбольних питань. Поділитися своїми проблемами або отримати пораду. Він сам усе це бачить і відчуває. Якщо у гравця щось не виходить, багато спілкується з ним. Сам намагається допомогти. Розпитає, поговорить, дасть пораду.
— Костюк шість років працює в юнацькій команді. Чи готовий він стати тренером першої команди?
— Може спокійно отримати свій шанс. Просто потрібно його дочекатися. У нього все вийде. Цей шанс обов’язково буде.
— Те, що Ігор Костюк грав у середині поля, допомагає вам?
— Він навчив мене всього. Я не грав на позиції опорного завжди. Я грав лівого вінгера і форварда. Уже за Ігоря Володимировича почав грати в середині поля.
— Які сучасні вимоги до центрального півзахисника?
— Комплекс якостей — бачення поля, передача, відбір, швидке прийняття рішення, розвиток атаки.
— Охарактеризуєте Костюка трьома словами?
— Емоційний, щирий, вимогливий.
— Багато розмов про Самбу Діалло. Він говорить тільки французькою. Який він у побуті?
— Ніколи з ним жодних проблем не було. Молодий футболіст, тільки з іншої країни. На футбольному полі він іноді може не контролювати свої емоції. Спілкуватися з ним важко, бо мову він не вивчив. У нас мало хто знає французьку. До нього жодних питань у хлопців не виникало.
— Після отримання поліпшеного контракту Самба змінився?
— Для мене він яким був, таким і залишився. Нічого нового в його поведінці немає. Можливо, щось змінилося в особистому житті Діалло. Ми не так тісно дружимо, щоб я про це знав.
— Влітку 2022 року збірна України була за крок від путівки на Євро U-19. Вдалося перемогти Норвегію, Нідерланди та зіграти внічию із Сербією. Лише завдяки більшій кількості жовтих карток ви не поїхали на фінальну частину до Ізраїлю. Завдяки чому вдалося так успішно виступити, коли в країні була війна і не проводилися жодні матчі?
— Володимир Єзерський провів дуже хорошу роботу. Нас добре підготували. Розбирали кожного суперника. Награвали певні комбінації. Емоції, що накопичилися за час війни, виплеснулися на футбольне поле. Кожен бився за країну.
Динамівці мали хоч якусь форму. Спочатку ми готувалися до матчу Юнацької Ліги УЄФА проти «Спортинга», потім тренувалися з першою командою.
— Не засмутилися, що лише через більшу кількість карток не поїхали на Євро?
— Звісно, було непросто. Із Нідерландами могли забивати набагато більше і завдяки кращій різниці забитих м’ячів проходити далі. У першому таймі пропустили. Тренерський штаб зробив заміни в перерві, які одразу покращили гру. Дуже скоро ми опинилися в більшості. Забили двічі і мали ще моменти. На останній секунді Навін Малиш влучив у штангу. М’яч вилетів у поле й одразу пролунав фінальний свисток. Усі впали на газон. Віддали всі сили, щоб пройти.
— У юнацькій команді вже третій сезон. Не втрачаєте мотивації?
— Тут залежить не все від мене, а й від тренерського штабу. Наскільки вони бачать мене в першій команді. Я намагаюся працювати на повну. Доводити, що я гідний грати за першу команду. Якщо потрібно зіграти за юнацьку команду, не бачу в цьому проблеми.
— Який у вас зараз статус у клубі?
— Гравець першої команди, який тренується з командою, живе на новій базі. За юнацьку команду граю заради отримання ігрової практики. Це вирішує головний тренер. Скільки часу мені належить зіграти.
— Із ким разом живете на базі?
— Із Денисом Бойком. Він уже досвідчений футболіст. Можна з ним завжди поговорити, порадитися.
— Тренувальний процес першої та юнацької команди сильно відрізняються?
— Так. Насамперед, фізичними навантаженнями. У дорослому футболі більше фізики. Там уже дорослі гравці.
— Ви вже дебютували в УПЛ. Які враження?
— Чудові. Я думаю, що можу грати на цьому рівні. Мені потрібно трохи досвіду і довіри, підтримки, і все в мене вийде.
— Влітку потрібно визначатися, або перша команда, або оренда. В U-19 уже грати не можна. Якщо буде оренда, чи не вважаєте це проблемою?
— Не бачу в цьому нічого поганого. Володимир Бражко, Назар Волошин у поточному сезоні набиралися досвіду в УПЛ. Оренда пішла їм на користь. Але хочу грати за «Динамо». Я знаю, що можу грати за першу команду.
— Була інформація, що вами цікавилися «Кривбас» і «Зоря». Це достовірна інформація?
— Заперечувати я її не буду. Клуб вирішив так. Нічого не залишається, як працювати далі.
— Після початку війни була невизначеність. Чи не виявляли інтерес до вас європейські команди?
— Офіційних пропозицій не було від клубів з-за кордону. Розмови велися, щось чув, але не більше... у мене контракт із «Динамо». Концентрую себе тільки на виступах за столичний клуб.
— Скільки ще у вас контракт із «Динамо»?
— Ще три роки.
— Чи задоволені ставленням клубу, фінансовим аспектом?
— Так. Жодних проблем немає. У клубі до мене ставляться добре. Сподіваються, що я зможу розкритися. Мені нічого не залишається, як працювати над собою і дякувати своєю грою.
— Хто ваш агент?
— Вадим Шаблій. Ми з ним працюємо вже два роки. Зараз ще продовжили на такий самий термін. Я задоволений його роботою. Ми з ним багато спілкуємося. У нас прекрасні особисті стосунки.
— Розкажіть про себе. Хто ваші батьки?
— Мої батьки — дуже прості люди. Мама працює продавцем. Батько — у рекламі. Рідних братів і сестер немає. На футбол мене привів дідусь. Він із Дніпра. Вболіває за дві команди — «Динамо» і «Дніпро». Перший свій матч наживо — між цими командами на «Олімпійському». Кияни перемогли 2:0. Відтоді я став уболівати за «Динамо».
— Чи приходять батьки підтримати вас на стадіон?
— Ні. Батько не надто цікавиться футболом. Йому не дуже подобалося, що я займаюся цим видом спорту. Мама підтримувала. Але вона особливо не вдається в деталі.
— Живете з батьками?
— Окремо. Зі своєю дівчиною.
— Які європейські чемпіонати подобаються?
— АПЛ, Бундесліга і Ла Ліга.
— На кого рівнялися в дитинстві? На кого зараз рівняєтеся?
— У дитинстві — Хаві та Іньєста. Хоча я вболіваю за «Реал». Зараз найбільше імпонують Кевін Де Брюйне і Лука Модріч.
— Мірча Луческу. Чи було з ним спілкування?
— Викликає на розмови. Підказує. Говорить, у чому потрібно додавати.
— Луческу бачить на якій позиції?
— В опорній зоні. На місці граючого опорника, де до травми діяв Микола Шапаренко.
— Тренування з першою командою. Як ставляться до вас старожили?
— Усі підтримують. Можуть напхати, коли щось не виходить. Але це все по-доброму. Вони багато допомагають, підказують. Виникає впевненість у собі.
— Найсильніший суперник, проти якого грали?
— На зборах у Туреччині грали з «Марібором». Проти мене діяв Йосип Ілічич. Хоча він уже немолодий, але діяти проти нього було дуже важко. У нас 1:1 або 2:1 за відборами м’яча на мою користь. Йосипу трохи потрібно себе привести до ладу в плані фігури.
— Ви були на кількох зборах першої команди. Наскільки це корисно молодому гравцеві?
— Це перспектива зачепитися за першу команду. Перший і другий збір були як досвід. Зараз маю боротися за перші 18 чи 11.
— Що головне при переході з юнацького в дорослий футбол?
— Психологія. Потрібно не зламатися, якщо в тебе щось не виходить, не опускати руки. Просто працювати далі. Робити від себе все залежне.
— «Динамо» робить ставку на власних гравців. Це мотивація для молодих гравців?
— Усі молоді хлопці працюють на максимумі, бо розуміють, що в кожного буде шанс. Ігор Костюк каже перед кожною грою, що все у ваших руках. Ті, хто був минулого року в юнацькій команді, перейшли в першу команду. Нічого неможливого немає. Потрібно працювати над собою.
— Як ви починали і як потрапили в «Динамо»?
— Перша команда — ДЮСШ-22. Потім звідти я перейшов у «Зміну-Оболонь». Звідки потрапив у систему «Динамо». На рівні ДЮФЛ U-16 ми були в групі з «Динамо», «Шахтарем» і «Карпатами». В останньому турі грали з «гірниками». Провів хорошу гру. На матчі був присутній Олександр Петраков, який очолював тоді збірну України 2003 року народження. Отримав виклик до збірної U-17. Був ще на грі головний тренер «Оболоні» Сергій Ковалець. Команда тоді грала в Першій лізі. Після матчу ми поспілкувалися. Він запрошував мене тренуватися з дорослою командою. Потім була відпустка. Через тиждень виник варіант із переглядом у «Динамо», де я залишився.
— Хтось із «Оболоні» пробився в дорослий футбол?
— Алекс Чідомере. Він зараз у «Металісті». Але він на рік старший.
— Як вам працювалося з Петраковим?
— Про Олександра Васильовича можу сказати тільки хороші слова. Він дуже хороший мотиватор. Дуже чесна і порядна людина. Усе говорить в очі. Петраков грав у три центральні захисники. Для мене ця схема не була проблемною. Я розумів вимоги тренера. У «Динамо» два опорних. У Петракова було два опорники.
— Хто ваші найкращі друзі в «Динамо»?
— З усіма хлопцями дуже хороший контакт. Найбільше спілкуюся з Назаром Балабою та Володимиром Шепелєвим.
— Чому граєте під шостим номером?
— Це мій улюблений номер. Цього числа в мами день народження. Мама для мене — найцінніша людина на світі. Коли я був у U-19, я відразу взяв шостий номер і все пішло вгору.
— Який Олександр Яцик поза футбольним полем?
— Я більше відпочиваю, люблю поспілкуватися з друзями. Люблю риболовлю. Раніше більше читав, зараз менше.
— Яка у вас футбольна мрія?
— Я ставлю за мету поїхати в топ-чемпіонат і пробитися в національну збірну України.
Сергій ТИЩЕНКО
Підписуйтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Тільки найгарячіші новини
Кращий коментар