Антон Царенко робить свої перші кроки на рівні дорослого футболу. Півзахисник «Динамо» в поточному сезоні дебютував за першу команду, зіграв у єврокубках і забив гол в УПЛ. 18-річний хавбек дедалі наполегливіше стукає у двері першої команди «Динамо». Уже в найближчому майбутньому він може стати важливим гравцем атаки команди.
Антон Царенко. Фото: fcdynamo.comЦаренко пройшов усі щаблі Академії «Динамо» і в 16 років виступав за команду U-19. Один із лідерів збірної України 2004 року, і викликався до збірної на рік старших футболістів.
— Матч проти «Шахтаря» став першим вашим українським «класичним». Які емоції?
— Враження хороші. Навіть на лавці запасних перебував у вирі ігрових епізодів. Коли виходиш на поле — немає часу на «розкачку». Потрібно відразу давати результат, створювати більше гостроти. Опинився в епізоді. Перехопив м’яч — заробив штрафний, з якого забили гол.
«Шахтар» — завжди принциповий суперник. Ці матчі особливі, як на рівні дорослих, так і юнацьких команд. За ними стежить уся країна.
— Як вам рівень «гірників»? Вони заслужено лідирують у чемпіонаті?
— На сьогоднішній день команди з лідируючої групи приблизно на одному рівні. Результат матчів залежить від багатьох чинників: індивідуальна майстерність, бажання перемогти, командна гра та інше.
— Вашим візаві був Тарас Степаненко. Ви заробили штрафний, посилили гру. Як було діяти проти такого кваліфікованого й досвідченого опорника?
— У «Шахтарі» — Степаненко, у нас — Сергій Сидорчук грає на цій позиції. Це люди з великим досвідом виступів за наші гранди та збірну. Звичайно, проти Тараса виходити було непросто. Потрібно було віддати першу точну передачу, зробити вдалий дотик до м’яча, щоб мати впевненість. Далі вже вийшло заробити штрафний, який допоміг зрівняти рахунок.
— Як відбулося ваше становлення в першій команді?
— Навесні минулого року мене почали залучати до тренувального процесу основної команди. Дебютував за основну команду в благодійному матчі проти естонської «Флори». Влітку поїхав на збори з командою до Швейцарії. Містер сказав, що ще не досягаю рівня першої команди. Але все ж дебютував у матчі кваліфікації Ліги чемпіонів проти «Бенфіки». Півроку грав за U-19. Під час зимових зборів себе непогано зарекомендував. Луческу помітив мій прогрес. Мені дають шанси, які повинен використовувати. Жодних поблажок немає. Працюю нарівні з усіма.
— Як спілкуєтеся з Луческу?
— Через його помічника Еміля Караса. Він поруч із ним постійно — підказує, перекладає, дає настанови. Мірча завжди говорить із нами. Може зупинити тренування, якщо хтось щось неправильно робить. Особливо це стосується молодих гравців. Але потім пояснить, як потрібно було чинити в тій чи іншій ситуації.
— Ви вже забили дебютний гол в УПЛ. Спали після матчу проти «Миная»?
— Спав. Мрією дитинства було дебютувати за першу команду «Динамо», забити гол. Так, звичайно, можливо, мені пощастило (Царенко опинився перед воротами суперника після рикошету). Але таке везіння потрібно заслужити своєю працею на тренуваннях. Тоді був мій шанс проявити себе, тому що три матчі дискваліфікації отримав Віталій Буяльський після матчу проти «Дніпра-1». Опинився в потрібному місці, в потрібний час. Емоції переповнювали.
— Хто привітав першим?
— Батьки зателефонували після гри. Привітали з першим голом, але сказали, що кілька разів обрізався. Тому слід уникати таких помилок. Слід також дивитися на інші дії в матчі, завжди вдосконалюватися.
— Як ставляться старожили до вас? Допомагають чи ставляться, як до конкурента?
— Коли прийшов, то придивлялися. У колективі дуже добре всі ставляться. Із почуттям гумору все нормально.
— У вас зріст — 162 см. Наскільки антропометрія для футболу важлива?
— Зріст не так важливий у футболі. У сучасній грі більш пріоритетні швидкість прийняття рішень, бачення поля, мислення. Я не відчуваю, що мені не вистачає зросту. Це все психологія. Я знаю свої сильні сторони, завдяки яким я показую свій рівень гри.
— На якій позиції на вас розраховує Мірча Луческу?
— Містер пробує мене на різних позиціях. Я довіряю його досвіду. І гратиму там, де принесу найбільшу користь команді.
— Шовковський став в. о. тренера. Що-небудь змінилося?
— Олександр Володимирович завжди на зв’язку з Містером. Більше уваги і часу стали приділяти стандартним положенням і вправам на завершення.
— На вашій позиції грає Віталій Буяльський. Усі шанси повернутися влітку має Сергій Булеца. Тут можуть використовувати Богдана Лєднєва. Не боїтеся конкуренції?
— Конкуренція — це нормально. Коли ти приходиш у першу команду, то там зрозуміло, що рівень гравців високий. Ти ставиш собі запитання: «Чим я гірший? Я можу і хочу грати». Конкуренція йде на користь як мені, так і моєму партнеру. Усе по місцях розставить тільки час, робота над собою.
— Якщо наступного сезону не матимете ігрової практики — задумаєтеся про оренду?
— Так, думав про це не раз. Завершиться сезон і буде зрозуміло, чи розраховує на мене «Динамо» в першій команді. Я готовий піти в оренду набратися досвіду в дорослому футболі та повернутися більш досвідченим, більш впевненим у собі гравцем. Якщо розраховують, то буду доводити свої амбіції.
— Ви граєте за першу команду під 37-м номером. Чому?
— Я не обирав. Так вийшло. Була кваліфікація ЛЧ. Я був у першій команді. Зателефонував адміністратор. Каже, що заявили за першу команду під 37-м номером. Першою реакцією було передзвонити й запитати, чи є інші номери. Потім вирішив цього не робити. Заявили — уже добре.
— Козирні номери 7, 8, 9, 10, 11 потрібно заслужити чи можна брати відразу?
— Потрібно заслужити. В Академії завжди грав під 5-м номером. Хоча міг узяти десятку.
— Які головні чинники переходу з юнацького в дорослий футбол?
— Найголовніший фактор — психологія. Коли ти приходиш у дорослу команду, ти ніби всіх знаєш. Але до тебе ще не сформувалося ставлення. Є якась скутість. Потрібно бути собою. Показувати свої найкращі якості.
— Наставник юнацької команди «Динамо» Ігор Костюк порівнює вас із Хаві та Іньєстою. Близькі Вам ці футболісти?
— Так. Я завжди вболівав за «Барселону». Стежив за ними, коли там грали Хаві, Андрес Іньєста, Ліонель Мессі.
Не знаю, чому він порівнював мене з ними. Можливо, через зріст, а, можливо, через позицію в середині поля або через схожість гри. До речі, мені Лука Модріч теж імпонує. Я маленький, тому маленьких більше виділяю.
Лоренцо Інсіньє грав за «Наполі» та збірну Італії. У клубі — легенда і зі збірною виграв Євро.
— Костюк майже 6 років очолює U-19. Багато гравців першої команди пройшли через його руки. У чому його фішка?
— До кожного гравця знаходить індивідуальний підхід. Відчуває футболіста. Додає стійкості та віри в себе. Він детально пояснює свої ідеї. Що ти робиш на полі правильно, а де припускаєшся помилок. Може запитати, чому в певному епізоді зіграв так чи інакше. Це дуже великий плюс для молодих футболістів. Подивіться, скільки гравців пройшли через Ігоря Володимировича в першій команді. Це все показник його кваліфікації.
Він запросив мене в U-19, коли в мене був рік виступів за Академію. З U-16 він мене взяв у юнацьку команду. Думав, що буду на заміні, а я відразу вийшов у старті в першій грі проти «Олімпіка». Я був приємно здивований. Усе це додає мотивації та робить сильнішим.
— Костюк — це тренер для юнаків, чи він може також бути успішним у дорослому футболі?
— Ігор Володимирович такий наставник, у якого є мотивація для тренерського зростання. У нього є бажання перейти на дорослий рівень, розвиватися, рухатися вперед, домогтися успіху на новому етапі тренерської кар’єри. Не знаю, це буде «Динамо» або який-небудь інший клуб. Але в мене немає жодних сумнівів у його кваліфікації та перспективах.
— Минулого сезону «Динамо» називали одним із фаворитів Юнацької Ліги УЄФА. Реально могли виграти турнір?
— Безумовно. Торішня юнацька команда могла дійти до фіналу чотирьох і битися за перемогу. У нас були всі шанси, але війна внесла свої корективи.
— Проти якої команди було найважче грати в Юнацькій Лізі УЄФА?
— Проти «Бенфіки» вдома, коли перемогли 4:0. У першому таймі було досить важко. Для мене це була перша гра в цьому турнірі. І саме в ньому я відчув високий рівень команд.
— За кимось із колишніх суперників стежите?
— Сподобалися два португальці — захисник Антоніо Сілва з «Бенфіки» та опорник Даріо Ессуго зі «Спортинга». Обидва зараз виступають за дорослі команди.
— Ви сказали, що вболіваєте за «Барселону». Які враження, коли грали проти них у Юнацькій Лізі УЄФА?
— Перед кожною грою був якийсь мандраж. Це нормально. Після свистка він зникає і ти в грі. Проти «Барси» важко було грати, відчули на собі іспанську «тікі-таку». Хотілося показати себе як командно, так і індивідуально. Вважаю, що в нас вийшло.
— Тоді було багато розмов про талант і перспективу Самба Діалло. Як він, як людина і футболіст?
— Я пам’ятаю, як він прийшов у команду — такий смішний, скромний хлопець. Зараз трохи змінився. Став дорослішим — 20 років уже виповнилося. Даси йому пас — він зможе протягнути, обіграти. Завжди комфортно з ним грати. З ним важко було спілкуватися через мовний бар’єр. Особливо на футбольному полі, коли потрібно крикнути що-небудь, підказати або віддати йому пас. Але потім уже почали спілкуватися мовою футболу і розуміти одне одного з півслова.
— Ігор Горбач. Йому видавали великі аванси, але заграти поки що не може. Що з ним відбувається?
— Він перейшов у юнацьку команду раніше на півроку, ніж я, і відразу почав забивати. Я був радий за нього.
Горбач не такий, який буде сумніватися в собі. У нього є всі якості, щоб бути успішним нападником і заграти в першій команді. Можливо, трохи не вистачає концентрації, десь заважають емоції.
— Хто ваші друзі в «Динамо»?
— Спілкуюся з усіма. Найбільше з молодими — Назаром Волошиним, Навіном Малишем, Антоном Болем, Олександром Яциком, Денисом Ігнатенком.
— Збірна України 2004 року не змогла пройти кваліфікацію на Євро. У першому відборі у Швеції виграли три матчі, а в еліт-раунді тричі програли. Що не вийшло в Іспанії?
— У нас були кадрові втрати порівняно з першим раундом кваліфікації. Олег Федір, Єгор Ярмолюк, Олександр Пастух були травмовані. Можливо, хотіли себе більш індивідуально проявити, ніж командно. Хотіли зарекомендувати себе, забували про командні дії. Така ситуація в країні, повинні десь були хоч одну перемогу здобути. Двічі вигравали по ходу матчу 1:0. Можливо, не вистачило концентрації.
Поразка від Люксембургу була дуже болючою. Але потім зібралися. Вважали, що дві перемоги дозволили б пройти, але не склалося.
Матчі у Швеції були першими офіційними для збірної 2004 року. Кваліфікацію до Євро U-17 скасували через ковід. Потім намагалися збиратися в Києві, але знову були позитивні тести на коронавірус. Дуже прикро, бо в нас була хороша команда. Могли пройти кваліфікацію. Можливо, те, що суперники більш зіграні, частіше збиралися, вплинуло на результат.
— Сергій Нагорняк вважається фахівцем, який вміє працювати з молодими футболістами. У чому його особливість?
— У «Дніпрі» працював із молодими гравцями. Вміє просто і доступно донести інформацію, у нього в пріоритеті тільки футбольні якості гравців. Я вдячний Сергію Миколайовичу, що він завжди довіряв мені і викликав у збірну.
— Розкажіть про ваше футбольне становлення. Як потрапили до першої команди «Динамо»?
— У 6 років мене батьки привели на перегляд до Академії «Динамо». Коли прийшов, то м’яч був до колін. Потім закрутилося. Перший тренер — Ястребинський Юрій Іванович. Підтримую контакт з усіма наставниками. Вдячний усім, із ким працював. Кожен із них дав мені щось нове, зробив сильнішим.
— Із 2004 року ви один у першій команді?
— Так. Із набору до юнацької команди мало дійшло. Є спокуси, конкуренція, перехідний вік. У мене самого таке було. Багато чого хотілося. Важко було сконцентруватися. Але вирішив поставити собі правильні пріоритети.
— Колишній методист «Динамо» Гільєрмо Самсо високої думки про ваш талант. Що дала вам робота з аргентинцем?
— Гільєрмо вніс позитивну атмосферу в команду, прийшло відчуття легкості. Найголовніше, що він дав — це ставлення до футболу. Перед тренуванням завжди всі сконцентровані, налаштовані. Він запитує: «Чому ви такі сумні? Потрібно виходити на футбольне поле з усмішкою». Коли я почав це робити, то ще більше став отримувати задоволення від гри.
— Іспанську мову знаєте?
— Ні. Із Самсо вивчив деякі фрази іспанською, але не більше. Дуже хочу вивчити. Одна з моїх цілей — вільно розмовляти іноземними мовами.
— Зараз із ним підтримуєте зв’язок?
— Трохи. Коли Аргентина перемогла на чемпіонаті світу, він надіслав фото з Мессі. І ми привітали одне одного з перемогою.
— Це правда, що ви закінчили школу із золотою медаллю?
— Ні. Я добре вчився, але не більше.
— Десь навчаєтеся після школи?
— У Національному університеті фізичного виховання і спорту. На спеціальності — тренерська діяльність. Навчаюся на денному. Але маю індивідуальний графік. Можливо, колись стану тренером. Але, загалом, ці знання мені не будуть зайвими.
— Розкажіть про свою сім’ю.
— У мене дідусь був футболістом. Грав не на високому рівні. Він прищепив мені любов до футболу. Дуже вдячний батькам, які записали на секцію. Можливо, вони тоді в цьому не бачили великого сенсу. Повірили в мене. Зараз дійшов до першої команди. Своєю працею та успіхами я їм завдячую. Це стосується не тільки футболу. Вони допомагають мені й підтримують у всьому.
— Який Антон Царенко поза футболом?
— Вихідних не так багато. Зазвичай один вільний день на тиждень. Хочеш зробити багато чого, але не вистачає часу. Найрідніше — це батьки. Намагаюся проводити з ними більше часу. З друзями теж, якщо є хвилинка, то я завжди приділю їм час. Вони для мене багато значать. Люблю теніс настільний. Можу на велосипеді покататися. Люблю кіно. Іноді читаю. Зараз футбол, інститут — часу не вистачає.
— На вулиці впізнають?
— Ні, не впізнають. Буває, хіба що, після матчів просять спільне фото чи автограф.
— Яким ви себе бачите через 4−5 років?
— Насамперед хочу прогресувати й удосконалюватися. Стати провідним гравцем «Динамо» або потрапити до топ-ліги й отримати виклик до національної збірної України.
Сергій ТИЩЕНКО
Підписуйтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Тільки найгарячіші новини
Читати всі коментарі (4)