Микола Несенюк: «Футбольні танці»

Відомий журналіст Микола Несенюк у своєму Facebook написав про деякі нюанси сучасної гри в обороні.

Типовою картинкою сучасного футболу є поведінка захисників у власній карній зоні. Щойно гравець команди-суперника проникає туди з м’ячем, оборонці забирають руки за спину і подальшими своїми пересуваннями стають схожими не на футболістів, а на танцюристів, що виконують автентичний танок карпатських гуцулів. Історично донедавна нічого подібного у футболі не було. Можете згадати самі, можете подивитись відео, можете запитати тих, хто старший, аби переконатися, що вищезгадані «танці» захисників із руками за спиною виникли історично нещодавно. Ще в часи найбільшої слави футбольного покоління Шевченка-Реброва захисники пересувалися біля власних воріт нормально, а не так, як гуцульські танцюристи. Що ж і коли мало статися аби все настільки змінилося? Що стало причиною принципової зміни тактики гри у футбол біля власних воріт?

Сталося це 28 червня 2000 року у півфінальному матчі Євро-2000, де тодішні чемпіони світу французи грали з португальцями за право виступити у фіналі. За три хвилини до закінчення додаткового часу коли рахунок був 1:1, француз Віторд сильно пробив уздовж воріт португальців і м’яч влучив у руку португальця Шавьєра, який просто стояв на шляху м’яча, опустивши руки донизу. Жодної «гри рукою», яка за футбольними правилами є порушенням, там не було. Тому що доти заборонена у футболі «гра рукою» була саме грою — це коли футболіст свідомо вдаряє по м’ячу рукою як у волейболі чи баскетболі. Нагадаю, що футбол — єдина у світі гра із м’ячем, де грати руками заборонено. Відрізнити навмисну гру рукою, а саме це мали на увазі англійські джентльмени, які затвердили футбольні правила 1863 року, цілком здатна будь-яка «тьотя Таня», яка нічого не тямить у футболі, але здатна відрізнити гру рукою від випадкового потрапляння м’яча у руку. Це очевидно для всіх. Але не для футбольних арбітрів, дії яких принципово змінилися після 28 червня 2000 року.

Рішення австрійського арбітра Гюнтера Бенкьо, який позбавив Португалію фіналу першості Європи призначивши несправедливий одинадцятиметровий на користь Франції, радісно реалізований Зіданом, слід було якось пояснити. Ну не можна було відкрито сказати, що фінал за участю чемпіонів світу з Франції був більш фінансово привабливим ніж та ж сама гра за участю Португалії. Тому експерти футбольного арбітражу почали крутитися як ті карасі на пательні, пояснюючи, що рука Шавьєра завадила м’ячу потрапити у ворота. А що тому Шавьєру було робити — відрізати собі цю руку чи що? Щоб та рука не заважала французу влучити у ворота! Саме тоді почалися оці розмови про «природнє положення» руки, яке визначає виключно арбітр, ставши з того часу справжнім вершителем долі на футбольному полі. Саме тому футболісти нині ховають руки за спинами аби чого не вийшло і цим спотворюють спортивну боротьбу. Погодьтеся, що грати у футбол із руками за спиною дещо незручно і взагалі неприродньо. Навіщо ж було тим арбітрам разом із керівниками світового футболу так все ускладнювати та заплутувати?

Є на автодорозі «Київ — Чоп» один поворот, за яким перед водієм несподівано виникає поліцейська машина, що захована поруч із пішохідним переходом. За понад  тридцять років регулярних поїздок між Рівним та Києвом я жодного разу не бачив на цьому переході пішохода. Бачив виключно інспекторів ДАІ, перейменованих нині на у поліцейських, яких цей перехід «годує» вже не перше десятиліття і годуватиме ще. Довести тим поліцейським, що не загальмувавши перед завжди порожнім переходом ти не зробив нічого небезпечного, неможливо. Точніше, можна, але за допомогою додаткових «аргументів». Точно так само ідіотична версія тлумачення гри  рукою, започаткована влітку 2000 року, зробила футбольних арбітрів  разом із тими, хто має на них вплив, всесильними. Тепер пенальті можна призначити  навіть тоді, коли захисник  взагалі не бачив удару, стоячи до м’яча спиною. Вмілий арбітр завжди доведе, що рука гравця у цей момент знаходилася «у неприродньому становищі».

А що ви хотіли? У футбол нині вкладають шалені гроші. Тому допустити, щоб команда, у яку ці гроші вкладені, програла у непотрібний момент, не можна. Тому ми ще довго будемо бачити у виконанні футболістів біля власних воріт не гру, а екзотичний танок з руками за спиною.

Микола Несенюк