Олег Кузнецов — основний захисник «золотого» «Динамо» 1986 року. Він тричі завоював чемпіонство СРСР, Кубок володарів Кубків, ставав віце-чемпіоном Європи-88. Був одним з перших легіонерів «Динамо», перейшовши до «Рейнджерс».
Олег Кузнецов (фото: uaf.ua)Але в біографії легендарного футболіста останнім клубом у кар’єрі значиться «ЦСКА-Борисфен» у 1995 році. Як так сталося та що собою являла київська команда у той час? Про це та не тільки сайт «Український футбол» поговорив с Олегом Кузнецовим.
«У Борисфені мені відразу дали машину в оренду — абсолютно новий Volkswagen Golf»
— Олеже Володимировичу, як так вийшло, що ви — титулований гравець «Динамо», який пограв у «Рейнджерс», опинилися в «ЦСКА-Борисфені»?
— Після закордонного досвіду, коли в мене закінчився контракт з Маккабі (Хайфа), я повернувся до Києва. Особливих пропозицій у мене тоді не було, а до іншого міста їхати не хотілося, тож я погодився на запрошення від Борисфена. На той час вони виступали у Першій лізі, але в них було багато амбіцій, гарна команда та тренерський штаб. У структурі ЦСКА-Борисфена працювали Колотов, Безсонов, Фоменко. Було поставлене завдання вийти до Вищої ліги, з чим ми успішно впоралися.
— «Динамо» тоді не кликало?
— Там була незрозуміла ситуація. Начебто якісь розмови велися, але до конкретики справа не дійшла. Мені тоді було за 30 і особливих ілюзій щодо «Динамо» я не мав.
— Хто саме з «ЦСКА-Борисфена» вам зробив пропозицію?
— Там працювало багато динамівців. Спочатку зі мною поговорили Колотов та Бессонов, а потім уже була зустріч із президентом клубу Дмитром Злобенком, де я і підписав контракт.
— Яке клуб справив на вас враження?
— На той час «ЦСКА-Борисфен» виглядав дуже пристойно: і в організаційному, і в матеріальному плані. Навіть у Першій лізі зарплата та преміальні у Борисфені були не гіршими, ніж у клубів Вищої ліги.
— «Борисфен» їздив на закордонні збори, на той час таку розкіш могло дозволити собі лише «Динамо».
— Так. Пам’ятаю, ми були на зборах в Австрії та жили у п’ятизірковому готелі, де були Спа, гарні поля та ледве не золоті унітази. Також у Борисфені мені відразу дали машину в оренду — абсолютно новий Volkswagen Golf. Таке мало хто тоді робив.
— Машину собі залишили?
— Ні, це ж не подарунок був. Коли йшов із команди, то здав ключі, і все.
«Якщо Шевченку не вдалося нам забити, значить, якогось особливого враження він на мене не справив»
— У «ЦСКА-Борисфені» тоді грав нападником Андрій Гусін, який став найкращим бомбардиром команди у Вищій лізі. Цікаво, як відбулася його трансформація у опорника?
— Це вже у Лобановського в «Динамо» він став опорником, а у нас грав форварда. Андрій мені запам’ятався дуже молодим, трохи незграбним, високого зросту, без особливого атлетизму. Але в нього в «ЦСКА-Борисфені» були хороші піднощики снарядів, тож Гусін і забивав.
— З ким ви здебільшого спілкувалися у команді?
— Більше спілкувався з динамівцями — Анненковим та Волосянком. Ми не лише в команді товаришували, а й на свята із дружинами зустрічалися.
— Дідівщина невелика була? Може, на правах ветерана посилали молодь за пивом?
— Ні. У команді була гарна дружня атмосфера, ніхто нікого не принижував.
— Першу гру у Вищій лізі ви провели у четвертому турі проти «Шахтаря», коли «ЦСКА-Борисфен» розгромив «гірників» — 4:0. Пам’ятаєте той матч та за рахунок чого вдалося обіграти донецьку команду?
— Я б не сказав, що це був сенсаційний результат, у нас тоді підібралася хороша команда — у воротах стояв Віталій Рева, у захисті — Анненков, Ревут, Волосянко, у нападі — Пушкуца, Гусін, Цихмейструк. А «Шахтар» тоді був не таким сильним, яким став за кілька років з Ахметовим.
— Але за кілька турів ви відібрали очки і в «Динамо», зігравши в нульову нічию. З якими емоціями ви виходили на гру проти свого колишнього клубу?
— Звичайно, настрій був особливий. У нас грало багато динамівців і всі хотіли добре зіграти проти колишнього клубу. Для нашого тренера Фоменко теж було престижно вдало зіграти з «Динамо». Більшу частину матчу ми відбивалися, але нічию все ж таки відстояли.
— У тому матчі за «Динамо» грав молодий «Шевченко». Як вам проти нього гралося на позиції захисника? Чи бачили в ньому майбутню зірку світового футболу?
— Якщо йому не вдалося забити, значить, якогось особливого враження він на мене не справив.
— Чи дали вам преміальні за відбір очок у «Динамо»? Які взагалі були зарплати у «ЦСКА-Борисфені»?
— Наскільки пам’ятаю, підвищені преміальні дали, але суми я вже не пригадую. Кожен мав свій контракт — у когось більше, у когось менше. Зрівнялівки не було.
«Команда літала на військовому літаку Ан-26, який возив десантників. Льотчикам платили по 100−200 доларів, тому вони були згодні летіти навіть у грозу»
— Яким тренером був Фоменко? У чому його подібності та відмінності з Лобановським?
— Між ними була деяка схожість. Михайло Іванович [Фоменко] у будь-якій команді любив дисципліну. Як і Лобановський, він багато часу приділяв переглядам ігор. Раніше нарізок не було, тому матчі доводилося дивитися повністю. Дуже багато часу приділялося теорії. Бувало, що один тайм нашої гри ми розбирали день, а наступного — другий тайм. Також розбирали ігри наших суперників.
Щодо інтенсивності, тренування теж були схожі на Лобановського. Фоменко багато часу приділяв тактиці, розповідав та показував багато ігрових моментів на макеті. Був комбінований процес — щось від Фоменка, щось від Лобановського. Але я вже був досвідченим футболістом, і мене все влаштовувало.
— У ворота вінницької «Ниви» ви забили єдиний гол за «ЦСКА-Борисфен». Згадаймо, як це було?
— Подробиць не пам’ятаю, швидше за все, зіграв на кутовому та забив головою.
— Чи допомагала якось армія «ЦСКА-Борисфену»?
— Команда літала на військовому літаку Ан-26, який возив десантників. Там було два-три крісла, на яких сиділи тренери, а футболісти сиділи на лавах уздовж борту, застелених армійськими ковдрами, один проти одного. Але нас усе влаштовувало. Це краще, ніж їхати автобусом кілька годин.
Літак летів у будь-яку погоду. Льотчикам платили по 100−200 доларів, тому вони були згодні летіти навіть у грозу.
«ЦСКА-Борисфен» навряд чи міг би стати грандом, як «Динамо» та «Шахтар», але на рівні «Дніпра» та «Металіста» — цілком«
— Ви закінчили кар’єру футболіста у "ЦСКА-Борисфені» після першого кола. Чому?
— Проблеми накладалися одна на одну. По-перше, здоров’я було вже не те: поболювала спина та коліно. По-друге, почалися затримки із зарплати та преміальних. Ставало зрозуміло, що у клубі починаються проблеми, тож жодного бажання залишатися не було, щоб грати за безкоштовно.
— Чому пішов Фоменко? Правда, що Злобенко застав його напідпитку на тренуванні і тому звільнив?
— Напевно, він теж відчув, що епоха ЦСКА-Борисфена наближається до звершення. Те, що Фоменко був п’яним на тренуванні — повна маячня. Я його напідпитку на заняттях ніколи не бачив. Коли я вже був тренером і працював у його штабі, то ми могли трохи випити, але точно не перед тренуванням, а у вільний час. Швидше за все, у ЦСКА-Борисфені просто придумали відмазку, щоб пояснити відхід тренера.
— Багато історій про непростий характер Фоменка. Пам’ятаєте його бійку з Джишкаріані?
— Так, характер у Фоменка був жорсткий, але грузинську натуру Джишкаріані також можна зрозуміти. Їхній конфлікт був не при мені, але я про це чув. Фоменко висловив Джишкаріані у перерві претензії, а той у відповідь почав обурюватися. Михайло Іванович — простий хлопець і якби його тоді не тримали, то я певен, він міг і зарядити гарненько грузину. Тим більше, що того Джишкаріані — 50 кг ваги та 150 см росту.
Але це робочі моменти, таке буває у кожній команді. Емоції виплеснули та розійшлися. Як говорив Лобановський: «Найгірше, коли тренер тебе не помічає». Наприклад, сидять 11 динамівців після невдалої гри, і Лобановський починає: «Яремчук та Рац, ви погано зіграли». А от якщо Лобановський перестає спілкуватися із гравцем, то футболістові вже треба шукати нову команду.
— У другому колі «ЦСКА-Борисфен» почав трохи пробуксовувати і зрештою посів четверте місце. Як думаєте, якби вдалося зберегти склад, а влітку ще й Штанге прийшов із футболістами Дніпра, за які місця могла боротися команда?
— «ЦСКА-Борисфен» навряд чи міг би стати грандом, як «Динамо» та «Шахтар», але на рівні «Дніпра» та «Металіста» — цілком — боротися за третє місце. Потенціал у команди був хороший, але все вирішили навколофутбольні моменти.
— Чув, що Злобенко мав плани побудувати в Києві точну копію стадіону Андерлехта, він навіть до Бельгії їздив і звідти привіз архітектора.
— Плани були хороші і на початку фінансове становище ЦСКА-Борисфена було дуже пристойним. Але потім, мабуть, у нього скінчилися гроші, а з ними й плани.
«В банку я часто виконував роль весільного генерала»
— Як так сталося, що після завершення кар’єри ви працювали у банку?
— Мені цей варіант запропонували мої добрі друзі. Президент банку захотів створити команду з міні-футболу та чемпіонат банківських команд. Я ввечері тренував команду, а вдень працював у банку у відділі піару — відповідав за зв’язки із громадськістю.
— Що входило до ваших обов’язків?
— Я приїжджав до офісу на 9 ранку та сидів до обіду, читав газети. Наприклад, приходила газета, я мав знайти і вирізати з неї згадку про наш банк. Також я часто виконував роль весільного генерала, їздив із президентом банку на різні зустрічі. Іноді це допомагало укладати угоди — впізнавали мене, а не його, він потім дуже дивувався.
Увечері, тричі на тиждень, я тренував команду банку. Причому ми платили гравцям зарплату — 50 доларів на місяць, що на 96 рік було непогано. Ми брали до команди не професійних футболістів, а ніде не засвічених. Зрозуміло, що я міг набрати до команди умовних Михайличенків, але я цього не робив.
Проте Михайличенко із Процюком частенько приходили пограти до нас. Але я їм відразу сказав: «Побігати з нами можете, але за банк ви грати не будете» (сміється, — прим.).
Андрій ПІСКУН
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
Загрузка комментариев
