Тренер житомирського СДЮШОР Сергій Завалко, який став першим наставником відомого нині півзахисника збірної України та французького «Марселя» Руслана Малиновського, розповів, як його підопічний робив в футболі свої перші кроки.
Сергій Завалко— Коли вперше побачили Руслана Маліновського?
— Я не повинен був тренувати 1993-й рік, а мав чекати на 1997-й. Проте щось в мене всередині йокнуло, і я пішов до директора академії та попросив дати мені 93-й.
Побачив Руслана десь в 2000-му році (Малиновському тоді було 7 років, — прим.ред.) — його привів старший брат. Був невеличкий, але крупненький в плані комплекції. Ноги дуже футбольні, збиті, як для його віку. Я відчував, що цими ніжками він буде щось робити. У дворі з п’яти років він ганяв, тому якісь навички вже були. Любив пробивати здалеку вже тоді. Попросив його старшого брата принести мені свідоцтво Руслана, бо не вірив, що йому лише сім років. Починав тренуватися на запасному полі, де лежав щебінь, але прогресував і там. Тоді й зрозумів, що затримуватися йому в Житомирі немає сенсу, потрібно розвиватися.
— Тоді й почали надходити пропозиції?
— Першим було «Динамо» (Київ), але туди постійно потрібно було їздити, а це такі гроші... Батьки в нього працювали в хорі: мати співала, а батько грав на баяні. Зарплати там невеликі, самі розумієте. Запрошував Руслана до «Динамо» ще Євген Рудаков, коли той добре проявив себе у товариському матчі з киянами.
— Потрапити в «Динамо» було без шансів?
— Потрібно було, щоб він десь жив, а в Києві таких малих [на проживання в академію] ще не брали. Житло могли дати десь за рік, але час втрачати не хотілося. Потім на горизонті з’явився «Шахтар», я взяв малого та й поїхав у Донецьк. Він їм відразу сподобався, потім вже зі старшими грав і закріпився там. До речі, в «Шахтарі» теж спершу не вірили, що Руслан 1993 року народження.
— На якій позиції починав грати Руслан?
— Відразу починав у центрі поля, як диригент. Я вважаю і зараз, що весь свій потенціал він може реалізувати лише на позиції під нападником. Тоді він веде гру, пробиває здалеку, виконує стандарти, віддає останні передачі — просто подивіться будь-яку нарізку.
— Яким Руслан Маліновський був серед однолітків?
— Був капітаном та виділявся насамперед грою. На полі міг чудити, заробити якісь картки, але в житті скромний, урівноважений хлопець. Проблем з ним не було. Змалечку ріс професіоналом.
— Через кого чи через що у Руслана не вийшло в «Шахтарі»?
— Тоді директором академії був Патрік ван Леувен, за якимось його системами Руслан йому не підходив. Він не вигнав Маліновського, але не давав відчуття визначеності.
Руслан якось приїхав у відпустку і ми з ним працювали. Возив його до вінницької «Ниви», яку тренував мій знайомий Олег Федорчук. Так що міг Маліновський опинитися в небагатій команді першої ліги, з якої, щоправда, вийшло чимало гравців УПЛ, володарів зарубіжних трофеїв.
Але потім Руслана повернули до «Шахтаря-3», де він себе проявив. Трохи пізніше з’явився варіант з «Севастополем», який грав у першій лізі. Там він їм дуже сподобався.
Руслан дуже вчасно перейшов з дитячо-юнацького футболу в дорослий. Взагалі багато хто з «Шахтаря-3» потім поїхав в оренди по командах: Руслан Маліновський, Пилип Будківський, Олександр Караваєв, Сергій Болбат, Микита Шевченко.
— Тобто в «Шахтарі» у Руслана не вийшло саме через ван Леувена?
— Ну, так. Він не бачив у ньому потенціалу, чи що…
Владислав Лютостанський
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
× 5
Загрузка комментариев
