Олександр Сопко: «Рінат Ахметов побачив, що Йовічевич — це не той тренер»

Відомий футбольний експерт Олександр Сопко поміркував на тему зміни головного тренера донецького «Шахтаря».

— Результат, якого досяг, з огляду на ситуацію на момент початку сезону Йовічевіч, адже команди, по суті, не було, — він ідеальний. І в єврокубках, і в чемпіонаті. Найімовірніше, керівники клубу, можливо, особисто сам президент Рінат Ахметов — він побачив, і, можливо, не за однією грою або якимось епізодом, побачив у результаті спілкування з Йовічевічем, що це не той тренер, який горить ідеями, новим баченням футболу. Просто вичавив результат — і все. Команда не довела своєю грою, що гравці виросли в плані майстерності.

Мабуть, президент, бачачи перед очима приклад Мудрика, чекав аналогічного прориву і від інших футболістів. Але виявилося, що вони не те, що не зробили прориву — навпаки, перетворилися на свого роду маститих сенаторів, зупинилися у своєму розвитку. Маю на увазі Матвієнка, Бондаря, інших гравців, від яких чекали більшого.

— Виліт від «Фейєноорда» 1:7 у Лізі Європи став своєрідним спусковим гачком, після якого було ухвалено рішення не продовжувати співпрацю з Йовічевичем?

— Це був перший дзвінок, але остаточне рішення, вважаю, було ухвалено пізніше, коли серію з 5-7 ігор у чемпіонаті країни виграли, що називається, на жилах, з елементами випадковості, везіння, на останніх хвилинах. А сама якість гри не давала підстав говорити, що просто не щастить, м’яч не лізе у ворота. Усе було занадто безідейно.

— Ван Леувен із цим складом може досягти більшого, враховуючи, що від нового тренера вимагатимуть як мінімум утримання планки?

— Головним мотивом запрошення ван Леувена було те, що з гравцями, яких було списано зі складу того самого «Динамо», або їх узагалі в оренду віддавали, він зумів побудувати симпатичну команду і показувати футбол, який і результат давав, і естетичну насолоду приносив. Незатребувані в топ-клубах гравці при ван Леувені виросли набагато швидше і якісніше. Це говорить про те, що фахівець на своєму місці і, крім результату, розвиває ще й саму гру, а вже в цій грі розвиваються футболісти.

Плюс він знайомий із системою клубу, не чужа для нього людина. Хтось скаже, що в нього немає досвіду роботи з топ-командами, то це може й на користь піти. Ван Леувен буде позбавлений якихось стереотипів, закостенілих пристрастей. У нього є якась своя родзинка, а далі все залежатиме від нього, футболістів. Його гра без тривалого стояння на місці, без постійного перекочування м’яча має сподобатися як керівникам клубу, так і вболівальникам.

Артур Малкін