Олександр Шпаков: «Чому в «Динамо» немає форвардів?»

Олександр Олександрович Шпаков — культова особистість в історії київського «Динамо». Закріпитися у першій команді киян він так і не зміг, але був свідком становлення Лобановського-тренера вже у «Дніпрі», а у ролі дитячого наставника знайшов та виховав володаря «Золотого м’яча» Андрія Шевченка.

«Ванат не може вирішити цю проблему»

— Як ви оціните сьогоднішній стан «Динамо»?

— Всі відмовки головного тренера команди Мірчі Луческу стосуються молоді. Що він дає молодим гравцям проявити себе. На сьогодні молодь нестабільна в результатах. Можливо, деяких футболістів переоцінили. Можливо, вони ще не готові виконувати вимоги головного тренера. Тому такі результати команди.

— «Динамо» завжди славилося своїм захистом. Що зараз відбувається з обороною киян?

— Це індивідуальні якості. Хлопці погано підготовлені. Відбір м’яча, гра на другому поверсі, перший пас. Особливо у відборі. Погано забирають м’ячі.

Колись Михайло Коман у дублі працював над цими якостями. Без цього не може бути хороший гравець, особливо захисник. Потрібно працювати в дитячому футболі, потім у дорослому. Це якість гри, яка вдосконалюється.

— У «Динамо» завжди були великі традиції форвардів. Коли з’явиться наступний сильний нападник?

— Чому немає форвардів? Усе залежить від школи, хто працює з дітьми. На сьогодні Владислав Ванат не може вирішити цю проблему. Форвард має обігрувати, вриватися, шукати простір, а він усе спиною до воріт суперника.

— Успішне «Динамо», яке буде спиратися на вихованців власної школи, можливе?

— Це запитання потрібно ставити динамівській школі та її директору. Тільки він може точно відповісти. У нього все у руках стільки років. Справи не покращуються. Тому він має відповісти, де результат?

— Іспанська система підготовки гравців, яка була впроваджена за час роботи Реброва, себе виправдала?

— А де ж вона? Якщо немає успіху, немає результату, немає перспективних гравців? Вона пропрацювала кілька років. Потім змінили на других, потім на третіх. Потім довірили одній людині.

Що вони залишили після себе у школі «Динамо»? Сьогоднішній результат? Чи він був хорошим, а його хтось зіпсував? Потрібно це питання проаналізувати, щоб дати відповідь.

«Вони стали чемпіонами для України. Але мене цікавить перспектива»

— Наскільки важко виховати якісного футболіста?

— Дуже важко. Для того, щоб виховати хорошого гравця, потрібно мати хороших тренерів. Які бачать перспективу у хлопцеві на майбутнє. У нас по країні перевага віддається тим дітям, батьки яких можуть спонсорувати тренера. Зараз більшість наставників залежить від батьків. Коли людина матеріально залежить від когось, то якісної роботи вимагати важко. Тренери стають залежними від платоспроможності батьків. Це проблема не сьогоднішнього дня, вона накопичилася за тривалий час.

— На які якості в першу чергу потрібно звертати увагу при дитячій селекції?

— У першу чергу — на швидкість. Ми бачимо Михайла Мудрика. Він ще не якісний гравець. Йому не вистачає школи. Прийому м’яча, обіграшу. Він залежний від простору. Михайло не може розібратися на п’ятачку, як раніше говорили. Якщо йому дають простір, тоді проявляє себе. У нього є дуже хороша якість для майбутнього розвитку — швидкість.

Я пропрацював 40 років тренером у школі. П’ять років був гравцем. Загальний досвід футболу — 45 років у «Динамо». Приходили до мене дуже технічні, підготовлені хлопці. Але проявити себе не могли, бо не могли втекти, витримати силове єдиноборство. Фізику чи техніку можна надолужити завдяки тренуванням та якості тренерів. Швидкість — від природи.

— Чому так мало киян у складі «Динамо»?

— У Києві два клуби вважаються не платні — «Шахтар» та «Динамо». Всі за традицією намагаються потрапити сюди. Батьки багатшими не стали за цей час. Безкоштовне харчування, проживання, турніри, амуніція, умови. Звідси — непоганий результат. З кожної частини країни хочуть потрапити до них.

— Наскільки важлива антропометрія для юнацького футболу?

— Якість футболіста можна визначити тільки під час випуску. Коли відбувався набір, завжди було тестування. Там рекомендували, кого можна брати в школу. На зріст чи вагу особливо не звертали увагу. Бралася до уваги швидкість.

— Приклад Артема Довбика показує, що міць допомагає. У «Манчестер Сіті» Ерлінгу Голанду антропометрія теж сприяє.

— Спиратися тільки на ці якості неможливо. Ми знаємо багато гравців, які не мають значних фізичних якостей, але проявляють себе з найкращого боку. Бо вони мають ігровий інтелект. Швидкість ігрового мислення компенсує інші недоліки. Якщо це є, то у гравця непогане майбутнє.

— У юнацькому футболі результат важливий?

— Без результату не буде росту гравців. Результат важливий, але не будь-якою ціною. Не в шкоду тренувальному процесу.

— Чому такий важкий перехід із молодіжного у дорослий футбол?

— Неякісно до кінця працюють в юнацькому футболі. Те, чого вистачало на молодіжному рівні, вже не вистачає у дорослому. Якщо гравець фізично розвинутий, то на перше місце виходить техніко-тактична підготовка. Як він обробляє м’яч, скільки часу витрачає на роботу з м’ячем. Це стає на заваді багатьом гравцям, які думають, що серед юнаків змогли досягнути всього, тож тепер зможуть грати на будь-якому рівні. У деяких компонентах вони програють європейським гравцям — у надійності, школі підготовки.

— Як ви бачите розвиток українського футболу?

— Без сильного чемпіонату важко буде готувати якісних гравців для успішних трансферів у Європу. Без одного не буде іншого. Без техніки не буде тактики. Якщо гравець не може дати передачу, то м’яч не доставиться своєчасно.

Якщо у дитячому футболі у нас огріхи, потрібно готувати гравців всезагально розвинених у футбольному плані. Не завжди вистачає терпіння. Навчити техніці — це дуже важка праця тренера і гравця. Молодого футболіста потрібно змусити повторювати одне і те ж. А діти люблять грати. Не кожен тренер терплячий, не кожен гравець має витримку. Лише спільні зусилля можуть призвести до хорошого результату.

— Молодіжна збірна України влітку дійшла до півфіналу Євро. Що скажете за команду Руслана Ротаня?

— «Молодіжку» я завжди оцінюю позитивно. Що вони можуть, такий і результат дають. Знову ж таки, на перше місце виходить якість підготовки кожного футболіста. Грати тільки на морально-вольових якостях — не дуже добре. Коли грали із європейськими збірними — там же видно потенціал гравця суперника. Наш — теж перспективний, але йому не вистачає певних якостей, школи.

Упертися, зіграти від оборони майже всі можуть. Це одноденний результат. А нас має цікавити довготривалий ефект, перспектива. Юрій Калітвінцев став чемпіоном Європи з юнацькою збірною України у 2009 році. Назвіть мені гравця, який зміг би себе показати у Європі? Відповідь риторична. Вони стали чемпіонами для України. Але мене цікавить перспектива.

— Чому так мало молодих тренерів отримують свій шанс?

— Це дуже непростий процес. Десь не довіряють, десь бояться. Все залежить від керівників клубу. Тут усе індивідуально. Це до них питання. Проходять навчання, ліцензування, платять гроші, а потім не можуть знайти собі місця. Керівники клубу не бачать у них необхідності.

«Шевченко був забудькуватим — міг переплутати стадіон чи не прийти на тренування»

— Ви у футболі все життя. Наскільки змінився футбол?

— У минулому ми з Європою тягалися. Маючи перевагу, програвали. Ми жалілися, що немає майданчиків, полів, навчання дітей не таке добре. Зараз ми відстаємо не тільки у плані інфраструктури, але й в ігровому плані. Збірна ще може зіграти успішно, але все більше відстають клуби, якщо ми говоримо про футбол, як гру. Понизилися у класі стосовно Європи.

Раніше були ДЮСШ, були школи. Там існували перевірки. Вимагали якість підготовки гравців. Я був присутній при наборі на Нивках. Раніше взагалі відбір відбувався на стадіоні «Динамо». Дві-три трибуни заповнені дітьми з батьками. Цілий день тривав відбір.

— Наскільки болюче питання батьків? Вони зараз намагаються втручатись у виховання футболістів. Цей фактор негативно чи позитивно впливає на процес становлення?

— Скорше намагаються управляти процесом. Це недолік для тренера. Можливо, наставник непоганий, але психологічний факт, що він залежить від батьків, не йде на користь. Тренери йдуть на повідку у батьків. Батьки, втручаючись, керують хлопцем, процесом, заважають розвитку футболу.

— Освіта для футболіста важлива?

— У мене досі збереглися футбольні щоденники декого з вихованців — де вони отримували оцінки на розборі. За індивідуальне завдання у вільний від тренувань день теж ставили оцінки. Це робили Андрій Шевченко, Ігор Костюк та багато інших. Сьогодні це хтось робить? Це ж самооцінка, аналіз кожного гравця. Я перевіряв, сидів годинами над цими щоденниками. Хтось намагався обманути: тиждень не заповнював, потім швидко наздоганяв. Це самооцінка, нагадування роботи над собою, щоб стати хорошим футболістом.

Я і звичайні шкільні щоденники перевіряв. Той же Костюк вчився добре. Шева інколи попадався. Андрій був забудькуватим — міг переплутати стадіон чи не прийти на тренування. Тож ми з його мамою домовилися, що після тренування зідзвонюємося та з’ясовуємо, чи був Андрій. Існував двосторонній контакт і контроль. Це дуже допомогло Андрію у становленні.

— Шевченко не продовжуватиме кар’єру тренера?

— Ніколи не кажи ніколи. Він спробував себе. Що в нього усередині, не можу сказати. Він настирний. Може повторити. А, можливо, вже планує працювати в іншій сфері.

— Як оціните його тренерську роботу у збірній та клубі?

— У «Дженоа» було важко підняти команду без клубного досвіду. У футболі впливає не тільки тренер, але і гравці, які поряд. У Челсі не вийшло, бо не зовсім прийняв Жозе Моурінью. Питання Шевченка вирішувалося без португальського тренера — тодішнім власником клубу Романом Абрамовичем. Це амбіційного тренера образило. Я вже колись казав, що його гравці на полі ігнорували. Отже, не зовсім прийняли. Можливо, вплинуло ставлення тренера. Це дуже важке питання. Я це кажу, як вболівальник, а не тренер.

Зі збірною України у командному плані з італійськими помічниками вийшло дуже прекрасно. На той час зі збірною у нього був успіх. Потім почалися непорозуміння із президентом УАФ.

«Не зійшовся Ігор із Йосею характером. Зі Сабо мало хто сходився»

— Сьогодні спілкуєтеся з Андрієм Миколайовичем?

— Подзвонює. Такого спілкування немає. У нього своїх проблем вистачає. Чотири сини, їх становлення, виховання. Але не забуває.

Мені виповнилося 77 років. Сестра Андрія — Олена — привезла його книжку з автографом та побажаннями. Я був на десятому небі. Потім цю книгу випустили українською. Я пішов і купив собі ще один примірник. У мене тепер дві книги. Радію, що він на 11 сторінках згадав про мене. Мені це дуже приємно.

— Ви відразу побачили потенціал в Андрія?

— Вони для мене всі були талановитими гравцями. Їздив по місту і шукав, хтось сам приходив. В одному із рейдів на Оболонь завітав на першість ЖЕКів і побачив Андрія з його другом. Коли почалося навчання, товариш Шевченка став відставати, потім припинив займатися футболом.

Сталася трагедія на ЧАЕС. Я знайшов Шевченка у березні, аварія сталася у квітні. Всі діти роз’їхалися. Старших вивозили у табір, а молодших не можна без батьків, вони ще не були до цього готові.

Його не було до вересня місяця. Майже всі повернулися, а хто не повернувся — був на зв’язку. А від Шевченка не надходило ніяких новин. Я поїхав на Оболонь. Поговорив з батьком. У родині вирішили, щоб Андрій йшов по його стопах та став військовим. Мені довелося хитрувати і переконати батька, що футбол та школа «Динамо» тільки допоможуть Андрію підготуватися краще фізично, щоб потім вступити до військового училища. Батько мені повірив і дав добро. Думаю, що у майбутньому він не жалів про вибір професії сина. У мене досі лежить заява Андрія на вступ до динамівської школи, підписана його батьками.

— Тоді на рівні зі Шевченком великі аванси видавали Ігорю Костюку. Чому у нього не склалася така успішна кар’єра, як в Андрія?

— Якось Григорій Михайлович з дружиною, Ігор Михайлович та тоді ще був живий їхній батько Михайло Давидович, приїхали у манеж дивитися за грою В’ячеслава Суркіса. Ми сиділи, розмовляли. Якраз це запитання поставив Григорій Михайлович: «Хто був кращим у юнацькому віці — Костюк чи Шевченко?». Я відповів: «Костюк».

Чому не вийшло? Трішки характер, трішки обставини, те-се, але головна причина — посварився із Йожефом Сабо. На той час він був головним тренером. Тому Ігор поїхав до «Ворскли». У мене є запис, як Костюк забиває гол із середини поля, перекинувши воротаря. Не зійшовся Ігор із Йосею характером. Із Сабо мало хто сходився.

«Сан Санич, чому я вас не слухав?»

— Ви відомі тим, що виховали не одного зіркового гравця. Чи були футболісти, які подавали сподівання, але так і не змогли реалізувати свій талант?

— Сергій Рожок. Його запрошував у свою академічну групу Павло Яковенко, але він вирішив залишитися зі мною. Інтелектуальний футболіст. Не вистачило характеру. Гравець прекрасний, але незібраність, сонливість на полі завадила йому стати хорошим футболістом.

Зараз вже його син займається футболом. На зустрічі випускників Сергій мене часто запитує: «Сан Санич, чому я вас не слухав?»

Яценко Сашко. Він грав центрального захисника в Олексія Михайличенка. Йожеф Сабо вивів його зі складу першої команди, у центрі оборони почав грати Горан Гавранчич.

Інший Сашко — Голоколосов. Я з «Чорноморця» його взяв. Його зламала хрестоподібна зв’язка. Швидкий, технічний, забивний, відчував м’яч, позицію. За потенціалом міг досягти дуже багато. Зараз працює шеф-скаутом «Динамо».

А ще — воротар В’ячеслав Кернозенко. Думав, що вони всі закріпляться у першій команді. Але не вийшло. У кожного свої причини. Це футбол.

— Ігор Костюк вже шостий рік тренує юнацьку команду. Як оціните його тренерський потенціал?

— Показники кажуть, що він досягнув певних результатів, працюючи з молоддю. Це дуже непросто: обрати випускників академії, зрозуміти, хто йому підходить, ввести у склад. Молоді футболісти дуже нестабільні. У Юнацькій лізі УЄФА показав хороші результати. Є певні досягнення, певна робота сама за себе говорить, що він вже зрілий тренер. Може пробувати себе вище.

— У «Динамо» була ситуація, коли звільняли Олександра Хацкевича чи Олексія Михайличенка, але йому шансу не давали. Заслужив на можливість працювати самостійно?

— Керівники мають визначати. Зі свого боку я можу сказати, що ми разом працювали, добре його знаю. Ігор пройшов усі сходинки тренерського розвитку. Починав з академії, потім працював у юнацькій команді. Сам своєю роботою зробив себе. Нічого просто не давалося. Я вважаю, що він заслуговує на підвищення. Спробувати потрібно.

— Зараз «Динамо» робить ставку на власних вихованців. Костюк усіх цих хлопців пропустив через себе, всіх тренував. У першій команді майже немає іноземців. У нинішніх умовах Ігор Володимирович найкраще підходить для першої команди?

— Так. Про це вже давно говорять, але дій ніяких немає. Сьогоднішній тренер першої команди бачить потенціал у молоді, але більше працював зі зрілими футболістами. Зараз той час, коли потрібно спробувати динамівського тренера, який працював із цими хлопцями.

— Костюку не завадить, що він не мав гучного імені в якості гравця?

— Зачекайте. Колишні зіркові гравці хіба всі стали тренерами? Жозе Моурінью взагалі у футбол не грав. Тому це не аргумент. На сьогодні практичніше взяти тренера, який працював з цими молодими гравцями, які зараз у першій команді. Принаймні шанс потрібно дати. Я вважаю, що у нинішній ситуації великого ризику немає.

Валерій Лобановський пішов до «Дніпра». За душею нічого не було, тільки статус колишнього футболіста. Я бачив перші кроки Лобановського-тренера у «Дніпрі». Мав переходити до Каневського у Харків, але він зміг мене переконати стати гравцем «Дніпра». Через три роки Лобановського повернули до Києва. «Дніпро» вийшов у вищу лігу. Впорався. Дали шанс і зміг себе показати. Як можна побачити, чи буде Костюк хорошим тренером, якщо не дати роботу? Керівництво має приймати рішення.

— Зараз дивитеся матчі юнацької команди «Динамо»?

— Коли дозволяє здоров’я. Якщо почуваюся добре, то відвідую.

— Хто з молодих гравців імпонує найбільше?

— Не хочу говорити. Можна визначати тільки коли він вийде на європейський рівень. Додаткова увага інколи заважає. Гравець може передчасно повірити, що вже досягнув усього, що можна, і далі не буде розвиватися. Декого з першої команди хвалять, але не вірю в них. Особисто моя точка зору.

«Сиділи у приймальні інженери, різні керівники, але Лобановський прямо заходив у кабінет»

— Які у вас спогади залишилися про Лобановського?

— Я застав його, коли виступав за дубль, а він за основу. Грали у спарингах один проти одного. Як про гравця — найтепліші спогади. Він міг бігати і не пітніти. Це смішило, я завжди пітнів. Потовиділення було інше, особливості організму. Коли його торкався, то Лобановський відштовхував і витирався рукою. Був гидливим.

Як тренер перекупив мене у Віктора Каневського з «Металіста», забрав у «Дніпро». Я став капітаном команди. У нього все підпорядковувалось дисципліні. Усе було розписано — скільки за порушення, скільки премії. Розписано на місяць. Був план. За кожне очко якась премія. За перевиконання плану — теж премія. Директор заводу «Южмаш» Олександр Макаров мав прямий зв’язок із Леонідом Брежнєвим. Завод виготовляв деталі для супутників. Тому були такі можливості. Там сиділи у приймальні інженери, різні керівники, але Лобановський прямо заходив у кабінет і вирішував футбольні питання.

Як тренер давав дуже сильні навантаження. Працював разом з Анатолієм Зеленцовим. Пройшов школу Віктора Маслова, який його прибрав, тож досвід вже був. Трохи експериментував на «Дніпрі». Потім його взяли у «Динамо», де він вписав своє ім’я в історію світового футболу. Тільки теплі спогади…

Сергій Тищенко